Перспективи співпраці України з країнами Африки

Україні також варто розвивати співробітництво з країнами—постачальниками, насамперед, енергетичної сировини — нафти і газу. Серед країн–експортерів енергоносіїв перспективними для співробітництва є країни Північної Африки, які експортують вуглеводні до країн Європи і їхнє значення у найближчі роки зростатиме, адже 56% розвіданих запасів вуглеводневої сировини перебуває саме у цій частині африканського континенту. Наближеність до Європі, а також зручні й порівняно дешеві шляхи транспортування нафти через Середземне море роблять цей субрегіон дуже привабливим і перспективним.

Сьогодні Алжир, Єгипет і Лівія домінують у Північній Африці в галузі видобутку та переробки нафти. Однак, все більше конкурують з ними Марокко і Туніс. У Тунісі, наприклад, понад 50 іноземних компаній вже інвестували свої кошти у пошук і наступну розробку родовищ нафти і газу. Тут спостерігається тенденція до постійного зростання капіталовкладень. Місткий ринок цих країн міг би стати додатковим споживачем української високо і середньо технологічної продукції.

Серед інших напрямів і форм українсько–африканського співробітництва не можна не торкнутися такої перспективної форми розширення постачань високотехнологічної продукції на африканський ринок, яким є військово–технічне співробітництво (ВТС).

До 1991 р. ВТС розглядалося африканськими країнами як важливий чинник у створенні умов їхньої політичної й економічної незалежності. СРСР був головним постачальником зброї низці африканських країн, серед яких — Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Алжир, Лівія, Бенін, Ботсвана, Кабо-Верде, Нігерія. Україна може запропонувати свої послуги цим державам у модернізації ними величезних запасів озброєнь радянського виробництва. Адже пільгові умови цього виду співробітництва забезпечували близько 44% імпортних потреб африканських держав у військовій техніці, озброєнні й спорядженні.

Зв’язки СРСР у військово–технічній сфері, до яких входили постачання озброєнь, виконання робіт і послуг по спорудженню військових об’єктів, підтримувалися з 21 африканською країною. Масштаби співробітництва з деякими з них були дуже значними. Наприклад, відповідно до міжурядової угоди від 1979 року, лише у Лівії на умовах технічного сприяння в будівництві, доустаткуванні й пуску в експлуатацію СРСР зобов’язувався збудувати спеціальних об’єктів на загальну суму понад 2 млрд. доларів.

Подальшому розширенню співробітництва у військовій сфері, безумовно, сприяло б збільшення кількості міждержавних угод з рядом платоспроможних африканських країн.

Існує широкий спектр можливостей українсько–африканського співробітництва у сфері інфраструктури, розвиток будівництва та транспорту. Є всі передумови для розвитку української присутності на ринку авіаційних пасажиро перевезень та вантажоперевезень.

Але зусилля Києва будуть малоефективними без орієнтації на встановлення тісних політичних, господарчих та технічних контактів з країнами — субрегіональними центрами сили. Така політика уявляється доцільною з огляду на дію низки факторів об’єктивного характеру, що є похідним від особливого статусу згаданих держав. Саме ці країни володіють більшою часткою природних ресурсів, засобів виробництва та інфраструктури материка.

Маючи значний вплив в окремих районах Африки, вони спроможні мобілізувати політичний потенціал регіонів в рамках міждержавних організацій і як осередки інтеграційних процесів можуть сприяти утвердженню присутності України на ринках членів відповідних економічних об’єднань. До таких держав слід віднести Алжир, Єгипет, Південно–Африканську Республіку, Нігерію, Кенію, Гвінею.

Треба визнати, що з метою усунення наявних протиріч між кон'юнктурними і стратегічними цілями українсько–африканських торговельно–економічних зв’язків, для успішної реалізації істотного потенціалу українсько—африканських відносин необхідна політична, правова і кредитно–фінансова підтримка учасників зовнішньоекономічної діяльності з боку державних структур. За відсутності державної допомоги і підтримки розширення економічного співробітництва України з країнами Африки навряд чи можливо вирішення таких завдань:

модернізація деяких раніше побудованих промислових і енергетичних об’єктів;

розширення експорту промислової продукції, зокрема військової техніки, на комерційній основі;

створення умов для стабільного і довгострокового одержання на взаємовигідній основі необхідних українській економіці деяких видів мінеральної сировини і сільськогосподарської продукції;

об’єднання розрізнених учасників зовнішньоекономічної діяльності у таку організаційну структуру, яка б забезпечила просування на африканський ринок новітніх українських технологій.

Важливого значення набуває вивчення специфіки африканського ринку, проблем економічного розвитку країн Африки, їхнього експортного потенціалу і перспективних потреб у тих або інших видах імпортної продукції.

Отже, умовою реалізації потенційних можливостей торговельно–економічних відносин і співробітництва є розробка концепції зовнішньоекономічних відносин України з країнами Африки. Першочерговими завданнями цієї концепції доцільно визнати розвиток співробітництва з африканськими країнами–постачальниками насамперед енергетичної сировини — нафти та газу.

Найперспективнішим для розгортання українсько–африканського співробітництва є весь південноафриканський регіон, де порівняно міцну економіку мають ПАР, Ботсвана, Намібія, Зімбабве, швидко прогресує Мозамбік. На базі встановлених і порівняно розвинутих українсько—єгипетські відносин варто просуватися в інші держави регіону вздовж русла річки Ніл — Судан, Кенію, Уганду й Ефіопію.

Україні варто взяти активну участь у вирішенні африканськими країнами їхнього стратегічного завдання — подолати соціально–економічну відсталість у розвитку продуктивних сил, допомогти у підвищенні рівня освіти і фахової підготовки населення. Варті також посиленої уваги зусилля контингенту "блакитних шоломів" з України. Подальша робота у цьому напрямі і, зокрема, те, чи вдасться українським миротворцям зробити реальний внесок у процес врегулювання політичної ситуації у Сьєрра–Леоне, визначатиме майбутнє зовнішньої політики України не тільки в цій держави, але й у субрегіоні в цілому.

Нарешті, проблема безпеки й силового її забезпечення на вибухонебезпечному Африканському континенті завжди була гострою й залишатиметься такою в осяжній перспективі. На озброєнні армій низки африканських країн, серед яких — Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Алжир, Лівія, Бенін, Ботсвана, Нігерія, у величезній кількості залишається зброя радянського виробництва, яка нині потребує ремонту та модернізації у великих обсягах. Україна має у цьому неабиякі перспективи.

Започаткування співпраці з перспективними у багатьох векторах африканськими країнами є продовженням серйозної роботи Українського союзу промисловців і підприємців, спрямованої на прискорення інтеграції в європейський, світовий економічний простір, пошук на міжнародних теренах надійних ділових партнерів та вигідних ринків збуту вітчизняної продукції. Торік, приміром, підписано договори та меморандуми про довготривалу співпрацю УСПП з об'єднаннями промисловців і підприємців таких країн, як Судан, Сирія тощо. Отже, практика безпосереднього діалогу

між суб’єктами господарської діяльності, апробована в ході серії візитів, якими обмінялися ділові

кола країн, доказала свою високу ефективність. У форматі згаданих зустрічей закладено основу для

організованої співпраці ринкових агентів України та ПАР, установлено канал їх періодичного

спілкування з перспективних чи то проблемних тем. Водночас розвиток взаємної торгівлі, інвестицій продовжує обтяжувати комплекс проблемних, негативних факторів. Залишається досить низьким

сам обсяг безпосередньої двосторонньої торгівлі, який зазвичай слугує мірилом ефективності

економічного співробітництва. Однак, незважаючи на ці негативні фактори, перспективи для тісної

співпраці все ж є і в майбутньому, лише вони будуть визначальними у відносинах між двома

країнами.

Перспективи подальших досліджень пов’язані з вивченням співпраці України та ПАР у

гуманітарній сфері.