130 Моделі прогнозування банкрутства суб'єктів господарювання.

Прогнозування банкрутства на підприємстві здійснюється в рамках системи раннього прогнозування та реагування. Ця система є інструментом антикризового управління підприємством. З її допомогою керівництво підприємства отримує інформацію про потенційну загрозу діяльності (як із внутрішнього, так і зовнішнього середовища). Основним методом прогнозування банкрутства є дискримінантний аналіз. Він базується на дослідженні фінансових показників великої кількості підприємств (тих, які вже збанкрутіли, та тих, які успішно продовжують діяльність). При цьому обирається ряд показників, для яких визначається питома вага у дискримінантній функції. Вагомість факторів може залежати від галузі підприємства, рівня інфляції, інших макро- та мікроекономічних факторів. В залежності від розміру інтегрального показника дискримінантної функції робиться висновок про віднесення підприємства до групи банкрутів чи навпаки. На основі цього підходу розроблено багато функцій для визначення можливості банкрутства. Серед них є тест Тамарі, модель Альтмана, модель Спрінгейта. Найвідомішою є модель Альтмана. На практиці вона має найбільшу імовірність точності прогнозування банкрутства підприємства. Ця модель є пятифакторною. Факторами є показники фінансового стану. Серед них: відношення обсягу продажу до загальної вартості активів, чистого доходу до загальної вартості активів та ін. Модель Спрінгейта враховує вплив 19-и фінансових показників. На основі різних методик прогнозування банкрутства розрахована універсальна дискримінантна функція. Вона залежить від 3-х показників. Її значення показує стан підприємства за такою шкалою: Z>2 – підприємство є фінансово стійким, 1<Z<2 – на підприємтсві порушено фінансову рівновагу, але її можна легко відновити при використанні антикризової політики, 0<Z<1 – підприємство знаходиться під загрозою банкрутства якщо не будуть вжиті санаційні заходи, Z>0 – підприємство є напівбанкрутом.

131 Фінансовий контролінг у системі антикризового управління.

Фінансовий контролінг у системі антикризового управління є частиною фінансового контролінгу підприємства. Його основним завданням є недопущення виникнення фінансової кризи на підприємстві, або виводу його з кризи. Цим зумовлена різноманітність його функцій: розробка фінансової стратегії підприємства; прогнозування, планування та бюджетування; координація планів і діяльності; фінансовий аналіз; управління ризиками; внутрішній контроль і аудит. Отже, служба контролінгу підприємства не лише аналізує виконання поставлених цілей підприємства, а й розробляє шляхи досягнення поставлених цілей. Для проведення антикризової політики в межах контролінгу забезпечується проведення таких заходів: 1)Впровадження системи раннього попередження та реагування для прискорення виявлення кризових явищ і забезпечення вжиття заходів для їх подолання. 2)Розробка ефективної санаційної концепції та плану санації, що має здійснюватися у тісному співробітництві із зовнішніми експертами. 3)Контроль за реалізацією плану санації та своєчасне виявлення відхилень, додаткових ризиків і шансів з відповідним коригуванням плану. Вказані завдання досягаються в ході виконання службами контролінгу своїх функцій та використання специфічних методів та інструментів. До основних специфічних методів належать такі: бенчмаркетниг (порівняння товарів та інших показників діяльності п-ва з показниками інших п-в), вартісний аналіз, аналіз точки беззбитковості, портфельний аналіз, опитування, SWOT-аналіз та інші.

132 Система раннього попередження та реагування (СРПР). Ця система є інструментом антикризового управління підприємством. СРПР – це інформаційна система, з допомогою якої керівництво підприємства отримує інформацію про потенційну загрозу діяльності (як із внутрішнього, так і зовнішнього середовища). З іншого боку виявляються додаткові резерви усунення цих загроз. На базі цієї системи будується система управління ризиками, яка включає ідентифікацію ризиків, їх оцінку та нейтралізацію. СРПР будується у шість етапів: 1)Визначення сфер спостереження – вибір обєктів, які можуть нести певний ризик та повинні контролюватися. Це зовнішні : клієнти, конкуренти, конюнктура; та внутрішні: фінансова, виробнича, збутова, організаційна сфери. 2)Визначення індикаторів раннього попередження, які можуть вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу. Серед них можуть бути: обсяг реалізації, затрати на одиницю реалізованої продукції, точка беззбитковості, покриття постійних витрат, продуктивність праці та ін. 3)Розрахунок цільових показників та інтервалів їх змін у розрізі кожного індикатора. Розраховується зона безпеки для кожного показника, який визначений на попередньому етапі. Наприклад, величина продуктивності праці, яка забезпечує конкурентоспроможнітсь підприємства, рівень фінансових показників достатній для підтримки ліквідності та платоспроможності, тощо. 4)Формування завдань для аналітичних центрів. До них належать: прогнозування банкрутства підприємства, SWOT – аналіз, тощо. 5)Розробка висновків щодо впливу тих чи інших показників на діяльність підприємства. Цей етап є ключовим. Служби контролінгу узагальнюють отримані аналітичні висновки та розробляють пропозиції щодо розвитку сильних та мінімізації слабких сторін, які і є основою для прийняття управлінських рішень. 6)Формування інформаційних каналів: забезпечення надходження інформації у СРПР та від системи до її користувачів. Основним завданням СРПР є прогнозування банкрутства. Його значення полягає у своєчасній розробці заходів для подолання негативних тенденцій, які можуть призвести до банкрутства. Найбільш відомим методом прогнозування банкрутства є дискримінантний аналіз. Він базується на дослідженні фінансових показників великої кількості підприємств (тих, які вже збанкрутіли, та тих, які успішно продовжують діяльність). При цьому обирається ряд показників, для яких визначається питома вага у дискримінантній функції. Вагомість факторів може залежати від галузі підприємства, рівня інфляції, інших макро- та мікроекономічних факторів. В залежності від розміру інтегрального показника дискримінантної функції робиться висновок про віднесення підприємства до групи банкрутів чи навпаки.