98. Зовнішнє страхування фінансових ризиків.

У ряді випадків нейтралізувати ризики за рахунок внутрішніх механізмів фінансової стабілізації неможливо. В цьому разі з метою уникнення збитків від настання ризиків фінансовим службам підприємства доцільно звернутися до послуг страхових компаній. Страхування фінансових ризиків представляє собою захист майнових інтересів підприємства при настанні страхової події спеціальними страховими компаніями (страхувальниками) за рахунок грошових фондів, що формують ними шляхом отримання від страхувальників страхових премій. В процесі страхування підприємству забезпечується страховий захист по всім основним видам його фінансових ризиків – як систематичних, так і несистематичних. При цьому обсяг відшкодування негативних наслідків фінансових ризиків страховиками не обмежується – він визначається реальною вартістю об’єкта страхування, страхової суми і розміром сплачуваної страхової премії. Вдаючись до послуг страховиків, підприємство повинно в першу чергу визначити об’єкт страхування – ті види фінансових ризиків, по яким воно сподівається забезпечити зовнішній страховий захист. Склад таких фінансових ризиків визначається рядом умов, основними з яких є: можливість страхування ризику; обов’язковість страхування фінансових ризиків; наявність у підприємства страхового інтересу; неможливість повністю повернути фінансові втрати по ризику за рахунок власних фінансових ресурсів; високий ступінь імовірності виникнення фінансового ризику; непрогнозованість і нерегульованість ризику в рамках підприємства; прийнятна вартість страхового захисту по ризику. На ринку страхових послуг пропонуються такі види страхування фінансових ризиків: кредитів (товарних, експортних тощо); інноваційних ризиків; депозитних ризиків; відповідальності; на випадок недосягнення планового рівня рентабельності і т. ін.

99. Механізм диверсифікації фінансових вкладень підприємства.

Диверсифікація – один із способів зниження ризиків, який полягає в розподілі ризиків шляхом розширення об’єктів капіталовкладень, асортименту товарів і послуг, фінансових інструментів тощо. Розрізняють диверсифікацію інвестицій, активів, продукції та виробництва. Законодавством встановлені вимоги щодо диверсифікації активів та їх ліквідності у разі, якщо суб’єкти господарювання здійснюють свою діяльність у сфері банківської чи страхової справи, фінансового посередництва та в ряді інших випадків. Диверсифікація активів може здійснюватися шляхом розподілу значної їх частини між найліквіднішими, безпечнішими і прибутковішими категоріями, наприклад: кошти на розрахунковому рахунку; банківські вклади (депозити); нерухоме майно; цінні папери, що передбачають одержання прибутків; цінні папери, емітуються державою; готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси. При розробці політики диверсифікації активів слід враховувати принцип обмеженого обсягу окремих їх категорій та необхідність їх диверсифікації. Так, банківські вклади (депозити) повинні бути розміщені не в одному банку, а кількох. У нерухоме майно рекомендується інвестувати також обмежену сум коштів. Якщо кошти вкладаються у прибуткові цінні папери, то слід дотримуватися принципу диверсифікації видів цінних паперів (акції, облігації) та їх емітентів. У разі збереження значної суми коштів в іноземній валюті їх також слід диверсифікувати.