5 Група – Нормативи валютного ризику

Норматив ризику загальної відкритої (довгої – короткої) валютної позиції банку Н13 встановлюється для обмеження ризику пов’язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку.

Н13 = загальна відкрита валютна позиція банку за балансовими і позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок здійснюється на звітну дату)/ сукупний розмір наданих банком кредитів, поручительств; не перевищує 30 %

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку.

Загальна довга відкрита валютна позиція банку Н13 – 1 має бути не більше 20 %;

Загальна коротка відкрита валютна позиція банку Н13 – 2 має бути не більше 10 %.

Контроль за дотриманням банками відповідних економічних нормативів здійснюється відповідними територіальними управліннями та підрозділами центрального апарату банківського нагляду НБУ на постійній основі. Розрахунок економічних нормативів проводиться на підставі щоденних балансів.

34. Операції банків по залученню вкладів і депозитів.

Для здійснення комерційної та господарської діяльності банку, повинні мати у своєму розпорядженні певну суму коштів, тобто ресурсів. Банки мають приділяти велику увагу формуванню та вдосконаленню ресурсів для розширення обсягів своєї діяльності та закріплення позицій на ринку банківських послуг у банківській системі України. Операції за допомогою яких банки формують свої ресурси називаються пасивними. Ресурси комерційного банку поділяються на власні, залучені та запозичені. Саме залучені та запозичені кошти складають портфель зобов’язань банку, тобто основним джерелом банківських ресурсів у складі зобов’язань виступають вклади.

Вклади (депозит) – це грошові кошти, які внесені в банк клієнтами, зберігаються на їх рахунку і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством.

Депозит – це грошові кошти, які в готівковій чи безготівковій формі передані до комерційного банку власником чи за третьою особою за дорученням і за рахунок власника для зберігання на певних умовах. Депозитом вважається будь-який відкритий клієнту у комерційному банку рахунок на якому зберігаються його кошти.

Класифікація вкладів (депозитів): 1) від категорії вкладників: - депозити юридичних осіб; - депозити фізичних осіб; - депозити резидентів і нерезидентів; 2) від строку і порядку вивчення: - вклади до запитання; - строкові вклади; 3) від економічного змісту: - вклади до запитання; - строкові вклади; - ощадні вклади; - цінні папери.

35. Контроль комерційного банку за використанням і погашенням кредиту

банк здійснює контроль за виконанням вимог кредитного договору, цільовим та ефективним використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього періоду користування кредитом підтримує ділові контакти з позичальником, зобовязаний проводити перевірку стану збереження заставленого майна. Періодично аналізується фінансовий стан позичальника. За потребою проводяться перевірки на місці фінансово-розрахункових документів, бухгалтерських і стат истичних матеріалів, використання позичальником власних коштів та інших питань, зазначених у кредитному договорі. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитні відносини, що є підставою для стягнення позики в межах зобовязань позичальника за кредитним договором.

Проблемні кредити є результатом платіжної кризи позичальника, хоча може існувати клас позичальників-неплатників, які можуть, але не бажають погасити кредит.

Тривала і клопітка робота банку з проблемними кредитами складається із трьох фаз: аналізу документів; невідкладних заходів; неплатоспроможності.

I. Фаза аналізу, тобто розробка так званих “лікувальних заходів” банку (заходів, спрямованих на те, щоб сприяти відновленню кредитоспроможності клієнта).

II. Фаза невідкладних заходів, яка являє собою розробку розумної стратегії обігу фінансових коштів та виходу із платіжної кризи.

III. Фаза неплатоспроможності, протягом якої вирішуються питання, повязані із збанкрутінням чи реорганізацією неплатоспроможного клієнта.

Внаслідок розгляду справи про банкрутство в арбітражному суді може бути прийняте рішення про:

¾ санацію боржника шляхом його реорганізації чи приватизації;

¾ переведення боргу або заміну боржника;

¾ визнання боржника банкрутом і стягнення заборгованості з його майна.

Банк припиняє нарахування пені та відсотків з усіх видів заборгованості банкрута.