2. Особливості та задачі патопсихологічного дослідження

Поняття патопсихології іноді безпідставно ідентифікується з поняттям психопатології, хоча вони зовсім не тотожні, незважаючи на їхню зовнішню подібність і єдність утворюючих ці слова коренів. Патопсихологія, за визначенням Б.В. Зейгарник (1969), досліджує структуру порушень психічної діяльності, закономірності її розпаду в їхньому зіставленні з нормою, при цьому вона дає кваліфікацію психопатологічних явищ у поняттях сучасної психології.

Психопатологія є наукою скоріше медичною, розділом психіатрії, вона оперує, головним чином, клінічними поняттями.

Психопатологія, тобто загальна психіатрія, займається описом ознак психічного захворювання в динаміці, у перебігу хвороби, А.В. Снєжневський (1970) бачить основну відмінність психопатології від психології в тому, що перша оперує поняттями медичними (етнологія, патогенез, симптом, синдром) і використовує загальнопатологічні критерії (виникнення хвороби, результат хвороби). Однак варто зазначити, що патопсихологія також використовує ці клінічні критерії, тому що без постійного співвіднесення з ними вона б утратила своє практичне, прикладне значення. Дані патопсихологічного дослідження в обов'язковому порядку повинні співвідноситися з психічним статусом хворого, зі стадією перебігу захворювання, з його динамікою. О.П. Росін (1974) вважає, що патопсихологія так само, як і психопатологія, вивчає закономірності і стереотип розвитку психічної хвороби, але предметом її дослідження є не закономірність зміни симптомів і синдромів, а визначена ланка в структурі симптомоутворення, тобто те, що передує психопатологічним утворенням у патогенезі хвороби. Патопсихологія — необхідна ланка в загальній патології психічного.

Психопатологія, так само, як патопсихологія, є наукою, що вивчає розлади психіки, але користуються вони при цьому іншими методами. Якщо патопсихологія вивчає психічні розлади методами психології, то психопатологія в основному звертається до методу клінік описового. Приводом для тверджень про те, що психопатологія і патопсихологія є однією і тією ж наукою, іноді, служить та обставина, що обидві вони мають справу з тим самим об'єктом, порушеннями психічної діяльності.

Однак, вивчаючи ті самі прояви психічної патології, наприклад, розірваність мислення або резонерство, патопсихологи досліджують їхню психологічну структуру, а психопатологи дають клінічний опис цих ознак, простежують особливості їхнього виникнення зв'язок з іншими розладами, що спостерігаються в клініці мислення.

Патопсихологічний експеримент істотно відрізняється від інших видів експериментів, застосовуваних у медицині, наприклад, фізіології, біохімії, мікробіології. Патопсихологічний експеримент, як будь-який інший тип психологічного експерименту, – це штучне створення умов, що виявляють ті чи інші особливості психічної діяльності людини в її патології (оскільки мова йде про патопсихологію). Для такого експерименту характерне викликання психічних процесів у строго визначених умовах, що враховуються дослідником, і можливість зміни перебігу цих процесів за заздалегідь наміченим планом.

Б.В. Зейгарник (1969) прирівнює патопсихологічний експеримент до широко використовуваних в соматичній медицині функціональних проб, за допомогою яких лікарі зазвичай визначають стан і функції того чи іншого внутрішнього органу. Роль специфічного «навантаження» у патопсихологічному експерименті належить експериментальним завданням, виконання яких вимагає актуалізації розумових операцій, які зазвичай використовуються людиною у своїй життєдіяльності. Таким чином, психічна діяльність хворого досліджується зв'язку із ситуацією експерименту.

Поряд із загальними рисами, властивими патопсихологічному експерименту й експериментально-психологічному дослідженню психічно здорових, між ними є й істотні відмінності.

Основне відмінності зумовлене тим, що патопсихолог обстежує пацієнта, який страждає психічним захворюванням. Це значно позначається на техніці проведення експерименту, його тривалості, необхідності врахування ставлення обстежуваного до ситуації експерименту. У ряді випадків експериментатор у ході дослідження, у зв'язку з особливостями поведінки хворого, змушений істотно змінювати свою тактику, вводити інші, що не передбачалися заздалегідь, методики.

Про експеримент, на який посилаються, говорять у тих випадках, коли зміна незалежної змінної відбувається поза яким-небудь зв'язком з діяльністю експериментатора. Типовим прикладом експерименту, на який посилаються, є спостереження за порушеннями, що виявляються в психічній діяльності при пошкодженні мозку або психічних захворюваннях. Своєрідність цих випадків полягає в тому, що на відміну від звичайного, спровокованого, експерименту, експериментатор одержує можливість спостерігати серйозні і нерідко необоротні зміни незалежної змінної.

Патопсихологічний експеримент у більшості випадків — це одночасно спровокований експеримент і експеримент, на який посилаються.

Наявність у психологічному експерименті елементів спровокованого експерименту й експерименту, на який посилаються, пояснює складний взаємозв'язок безлічі факторів, що повинен враховувати па­топсихолог при узагальненні матеріалів дослідження. С. Рубінштейн (1965) бачить три способи видозміни умов, що впливають на психічний стан обстежуваного і що зменшують або збільшують психологічні зміни. Перший спосіб полягає в зміні ситуації, у якій на час дослідження знаходиться хворий. Другий, найчастіше застосовуваний спосіб полягає в спеціальному варіюванні діяльності хворого. Третій спосіб відрізняється від попередніх тим, що зміна стану психічних процесів у хворого досягається введенням визначених фармакологічних препаратів.

Цей поділ способів впливу на психічну діяльність хворого в патопсихологічному експерименті необхідно враховувати для дотримання «чистоти» під час наступного визначення мети дослідження. У той же час у звичайно проведених патопсихологічних дослідженнях можуть спостерігатися елементи перерахованих трьох способів впливу на незалежну перемінну. Так, можна досліджувати стан уваги хворого в абсолютній тиші або в обстановці спеціально відтворених шумів. Зіставлення результатів забезпечить дослідника більш повною і різнобічною характеристикою функції уваги обстежуваного. Дослідження пам'яті за методом заучування десяти слів можна поєднати з уведенням препаратів, що стимулюють і гальмують діяльність кори великого мозку (брому, кофеїну).

Патопсихолог повинен, наскільки це можливо, уявляти собі ставлення обстежуваного до ситуації дослідження, мети і мотивів його діяльності в процесі виконання експериментальних завдань і постійно зіставляти з ними одержувані при дослідженні результати. При цьому патопсихолог не повинен забувати, що залежно від мети дослідження мотиви, якими керуються дослідник і досліджуваний, далеко не завжди збігаються, особливо при експертній спрямованості дослідження.

У психіатричній клініці патопсихологічне дослідження розв'язує наступні задачі.

1. Одержання даних для діагностики. Дані ці мають допоміжний характер і їхня цінність виявляється при зіставленні з результатами клінічного спостереження й у ряді випадків з результатами інших лабораторних досліджень (наприклад, електроенцефалографії).

2. Дослідження динаміки психічних порушень у зв'язку з проведеною терапією. Багаторазово проведені в процесі лікування паї психологічні дослідження можуть бути об'єктивним показником впливу терапії на перебіг хвороби, свідчити про ефективність проведеного лікування, а також характеризують особливості настання ремісій структури психічного дефекту, що при цьому формується, якщо мова йде про процесуальне захворювання. Іншими словами, при цьому вивчаються особливості впливу лікувального засобу на психоз.

3. Участь в експертній роботі. Психологічні дослідження мають важливе значення у проведенні судово-психіатричної експертизі. Психолог при цьому не тільки подає дані, що полегшують вирішені діагностичних питань, але й об'єктивно встановлює ступінь вираженості психічного дефекту.

4. Участь у реабілітаційній роботі. Сучасна психіатрія особливе значення надає роботі з реабілітації і ресоціалізації хворих. Психіатр не обмежується проведенням активної терапії і призначенням хворому на шизофренію підтримуючих доз лікарських засобів, але повинен дбати і про відновлення хворим його становища в суспільстві — сім'ї, на виробництві.

5. Дослідження недостатньо вивчених психічних захворювань. Патопсихологічні дослідження проводяться з науковою метою для аналізу ще недостатньо вивчених психопатологічних проявів тих чи інших психічних захворювань. При такій постановці задачі, як правило, проводиться дослідження великих груп хворих, що підбираються при наявності в них досліджуваних психопатологічних симптомів. Тут особливої ролі набуває статистична вірогідність одержаних даних. У цьому полягає одна з відмінностей такого роду досліджень від досліджень, що переслідують мету диференціальної діагностики й експертизи, де мова йде про обстеження окремих хворих, і достовірність результатів досягається іншими способами, наприклад, уживанням подібних за спрямованістю експериментальних методик.

6. Участь у психотерапії. Тут, як і в проведенні реабілітаційних заходів, психолог повинен працювати під керівництвом лікаря-психіатра, психотерапевта і виконувати поставлені ними задачі як психодіагностичного, так і соціально-нсихологічного характеру.

Методики експериментальної патопсихології

На озброєнні патопсихологів є безліч експериментальних методик, за допомогою яких досліджуються особливості психічних процесів і станів.

Використовувані в патопсихологічних дослідженнях методики характеризуються спрямованістю на елементи психічних процесів. У патопсихологічних методиках відтворюються конкретні ситуації. Вирішення їх вимагає від обстежуваного певного виду діяльності, вивчення якого і є метою проведеного дослідження. У психологічному експерименті моделюється деяка проблемна ситуація, що вимагає розкриття, адже окремі елементи, що входять в цю ситуацію перебувають в неадекватних співвідношеннях (С.Л. Рубінштейн, 1958). Розв'язок експериментального завдання зводиться до розкриття взаємозв'язків між елементами проблемної ситуації в результаті її аналізу і до пошуків адекватного способу приведення складових частин ситуації у відповідність.

Поділ патопсихологічних методик на якісні і психометричні, не обґрунтовано. Адже методики, спрямовані на виявлення якісних закономірностей психічної діяльності хворих, піддаються в більшості випадків статистичній обробці. Використання психометричних тестів без якісного аналізу одержуваного з їхньою допомогою матеріалу недоцільне і призводить до помилкових висновків.

Дуже умовним є і розподіл експериментально-психологічних методик на словесні (вербальні) і предметні (невербальні). Навіть користуючись невербальною методикою, дослідник, переважно, не обмежується реєстрацією отриманих результатів шляхом опитування намагається з'ясувати в хворого мотиви, якими він керувався, виконуючи завдання, цікавиться міркуваннями хворого з приводу виконаної ним у процесі обстеження роботи. Крім того, варто враховувати, що у виконанні завдань з невербальних методик незмінно бере участь система процесів внутрішньої мовлення обстежуваного.

Поділ методик відповідно до їхньої спрямованості на дослідження тієї чи іншої психічної функції також є умовним. Як правило, більшість методик свідчать своїми результатами про стан декількох функцій. Більшість патопсихологічних методик мають широкий діапазон. Не можна обмежено досліджувати тільки пам'ять, тільки увагу, тільки мислення. У зв'язку з цим слід пам'ятати, що запропоновані в різній літературі класифікації методик також умовні і їх використання продиктоване зручністю викладу.

З іншого боку, існують групи патопсихологічних методик, що мають загальну спрямованість. Так, особливості перебігу асоціацій виявляються при дослідженні методиками класифікації, виключення, в асоціативному експерименті, у піктограмах.

Зі сказаного випливають два принципи підбору експериментально-психологічних методик. Це, по-перше, поєднання методик, що дозволяють більш повно і всебічно досліджувати будь-які прояви психічної діяльності. Наприклад, при дослідженні пам'яті використовуються проби на заучування штучних звукосполучень, слів і асоціативних пар слів, застосовуються методики, що дозволяють судити про короткочасну і довгострокову пам'ять, про безпосереднє й опосередковане запам'ятовування. По-друге, поєднання близьких з напрямком методик дозволяє судити про вірогідність, надійність отриманих результатів. Дані, одержувані в клініко-психологічному експерименті за допомогою однієї методики, завжди бажано підтвердити результатами, отриманими за допомогою інших методик.

При виборі для дослідження тієї чи іншої методики варто пам'ятати, що спрямованість її може змінитися навіть при незначній на перший погляд видозміні інструкції. Так, Т.І. Тепеніцина (1967), вивчаючи психологічну структуру резонерства, установила, що кількість резонерських суджень, що виявляються в експерименті, збільшується при зміні спрямованості інструкції, при якій актуалізується, підсилюється індивідуально-оцінна позиція хворого. При з'ясуванні розумінні змісту прислів'їв і приказок поряд зі звичайною інструкцією (як ви розумієте зміст прислів'я?) автор ставив запитання й у трохи іншій формі (як ви ставитеся до прислів'я?). Часто однієї цієї зміни інструкції було достатньо, щоб спровокувати резонерство.

Для обстеження одного хворого досить 8-9 методик, обраних відповідно до завдань дослідження. Якість патопсихологічного дослідження значною мірою залежить від того, яка кількість методик є арсеналі дослідника.

У виборі методик патопсихологічного дослідження можуть відігравати істотну роль наступні обставини.

1. Мета дослідження – диференціальна діагностика (залежно від передбачуваних захворювань), визначення глибини психічного дефекту, вивчення ефективності терапії. Там, де передбачається шизофренічний процес, застосовуються одні методики дослідження, при обстеженні хворого епілепсією з метою установлення вираженості інтелектуально-мнестичних розладів – інші. Для багаторазових досліджень у ході лікування обираються методики, які мають значну кількість рівних за складністю варіантів завдань.

2. Освіта хворого і його життєвий досвід (наприклад, недостатньо грамотному досліджуваному не слід давати завдання за методикою утворення складних аналогій).

3. Іноді істотну роль відіграють особливості контакту з хворим. Так, нерідко приходиться обстежувати хворого з порушенням діяльності слухового або зорового аналізатора. При глухоті максимально використовуються завдання, розраховані на зорове сприйняття. Навіть у пробі на запам'ятовування слова досліджуваному не зачитуються, а пропонуються у письмовому виді. При поганому зорі, навпаки, усі методики варіюються для слухового сприйняття.

У процесі дослідження методики зазвичай застосовують за зростаючою складністю – від простіших до складніших. Виключення складає обстеження досліджуваних, від яких очікують агравації симуляції. У цих випадках іноді більш важкі завдання виконуються навмисно неправильно. Ця ж особливість характерна і для станів псевдодеменції, коли успішно виконуються більш складні завдання і безглуздо – елементарні, прості (А.М. Шуберт, 1957).

Ефективність того чи іншого методу психологічного дослідження визначається за допомогою понять надійності й валідності (обґрунтованості), введених в експериментальну психологію в процесі створення психологічних тестів. М.С. Роговін (1981) вказує, що хоча за останні роки нерідко висловлювалися сумніви про методологічну визначеність цих понять, вони, проте, не втратили свого значення.