Тема 7. Реанімація
Перш ніж приступити до вивчення практичних навичок з даної теми, необхідно засвоїти поняття «Реанімація», способи її проведення, а також клінічні ознаки поразок, що вимагають проведення реанімаційних заходів.
Реанімація (оживлення) – це відновлення і штучна підтримка функцій життєво важливих органів, у першу чергу серця і легень.
При важких травмах, гострій крововтраті, поразці електричним струмом, утопленні, отруєннях виникає стан клінічної смерті, що продовжується не більше 4-5 хв. Якщо відразу приступити до проведення реанімаційних заходів, у ряді випадків можна врятувати потерпілого.
Ознаками клінічної смерті є : відсутність свідомості, подиху, пульсу, широкі зіниці і відсутність їхньої реакції на світло.
За 4-5 хвилин після зупинки дихання і серцевої діяльності розвивається кисневий голод, у клітках головного мозку відбуваються необоротні зміни – настає біологічна смерть. З'являються такі ознаки, як трупне задубіння і трупні плями.
Реанімація включає такі етапи : відновлення прохідності дихальних шляхів, штучну вентиляцію легень і закритий масаж серця.
Для відновлення прохідності дихальних шляхів необхідно покласти потерпілого на спину, голову його максимально закинути назад, щоб язик не закривав вхід у гортань. Під лопатки покласти валик (згорток одягу, портфель тощо). При стиснутих щелепах треба висунути нижню щелепу вперед і, надавлюючи на підборіддя, відкрити рот, потім варто очистити серветкою ротову порожнину від слини, крові, блювотних мас. Далі приступити до проведення штучної вентиляції легень та закритого масажу серця. Існують різні способи реанімації. Найбільш поширеним є – “із рота в рот”, спосіб Сильвестра, Каллістова.
Рис.22 Штучна вентиляція легень “із рота в рот”
Спосіб “із рота в рот”.
Положення потерпілого - на спині з валиком під головою. Той, хто надає допомогу, знаходиться з правого боку, на відкритий рот ураженого покласти в один шар серветки (носова хустка), затиснути йому ніс, зробити глибокий вдих, щільно пригорнути свої губи до губ ураженого і з силою видихнути повітря йому в рот. Вдувають таку порцію повітря, щоб вона щораз викликала більш повне розправлення легень. Це виявляється за рухами грудної клітки. При вдуванні невеликих порцій повітря штучна вентиляція не буде ефективною. Видихнувши свій запас повітря, треба знову зробити глибокий вдих (Рис.22).
Коли щелепи постраждалого щільно стиснуті, використовують вдихання повітря способом “із рота в ніс”.
У хвилину роблять 12-15 таких подихів, що забезпечують необхідну вентиляцію легень.
Якщо при штучній вентиляції легень збільшується обсяг епігастральної області, це означає, що повітря надходить у шлунок. У цьому випадку необхідно перевірити ротову порожнину і правильність заходів, спрямованих проти западання язика.
При великих пораненнях щелепо – лицьової області та у випадках інфекції чи отруєння СДОР штучне дихання провести зазначеними способами неможливо, тому використовують способи Каллістова і Сильвестра.
Спосіб Сильвестра(Рис.23) : потерпілий лежить на спині. Рятувальник бере обидві руки за передпліччя, піднімає їх угору і максимально відводить назад - відбувається вдих. Потім роблять зворотний рух, передпліччя ураженого кладуть на нижню частину грудної клітки і стискають її - відбувається видих.
При штучній вентиляції легень способом Каллістова(Рис.24) потерпілого укладають на живіт з витягнутими вперед руками, голову повертають набік, підкладаючи під неї одяг. Через спину і пахвові западини одягають носилкові лямки. Піднімають потерпілого на лямках на висоту 10 см - вдих, при опусканні – видих.
Після засвоєння методики проведення штучної вентиляції легень різними способами, необхідно навчитися робити закритий масаж серця. Метод заснований на механічному стисканні серця між грудиною і грудним відділом хребта, при цьому кров порожнин серця надходить у судини великого і малого кола кровообігу. Коли тиск на грудину припиняється, порожнини серця заповнюються кров'ю (Рис. 25).
Закритий масаж серця роблять, поклавши потерпілого на тверду поверхню : на підлогу, стіл чи землю або підкладають під спину щит.
Долоню руки кладуть на нижню третину грудини (пальці повинні бути зведені разом і підняті), а поверх неї - іншу руку. Різкі ритмічні натиснення на грудину повинні робиться прямими руками, розігнутими в ліктьових суглобах із силою, необхідною для зсуву грудини на 3-4 см. Щоб збільшити тиск під час поштовху, допомагають собі вагою верхньої частини тулуба. Кількість поштовхів на грудину 50-60 за 1 хвилину.
Якщо допомога виявляється правильно, то при кожному поштовху з'являється пульс на загальній сонній артерії.
Якщо реанімацію робить одна людина, то необхідно чергувати два вдихи з наступними 15 поштовхами. Якщо допомогу надають 2 людей, то 1 вдих чергують з 4-5 поштовхами на грудину. Лічити поштовхи краще двозначними цифрами. У момент вдиху поштовхів не роблять.
Відпрацьовувати практичні навички з реанімації краще на тренажері.
Проводити реанімацію необхідно до оживлення (появи пульсу і дихання) або проявів біологічної смерті (трупні плями, відсутність пульсу і дихання, широкі зіниці, що не реагують на світло).
У дітей компресію грудної клітки виконують аналогічно, тільки з меншою силою. Натискувати треба на середину грудини, а не на нижню її третину, як у дорослих. Вдування повітря проводять після кожних 5 компресій.
Рис.23 Штучна вентиляція легень способом Сільвестра
Рис.24 Штучна вентиляція
легень способом
Каллістова
Рис. 25 Закритий масаж серця
Тема №8.Десмургія
Десмургія (від греч. Desmos.- зв'язок, пов'язка і ergon - справа) – навчання про правила накладання і застосування пов'язок.
Залежно від мети накладання і застосовуваного матеріалу пов'язки поділяються на тверді та м'які.
До м'яких пов'язок відносяться : бинтові, косиночні, сітчасті, пластирні, клейові.
До твердих – шинні, гіпсові.
М'які пов'язки накладають з метою :
запобігання попадання інфекції у рану;
закріплення перев'язного матеріалу;
встановлення постійного тиску на будь-яку область тіла;
затримка лікарських речовин;
утримання кінцівки в нерухомому положенні.
На даному занятті вивчаються тільки м'які пов'язки, що накладаються за допомогою різного перев'язного матеріалу. Основним перев'язним матеріалом є вата, лігнін (деревна вата). З них готують бинти, серветки, тампони, ватно-марлеві подушечки.
Бинтом називають марлеву стрічку, змотану у виді рулону.
Перевага марлі перед іншими видами тканин у тому, що вона м'яка, легка, пориста (не затримує випарів), гігроскопічна і дешева.
Вільний кінець бинта називається «початком», а скатана частина – «голівкою». Розміри бинта виміряють по його ширині : вузькі 4-5 см., середні 7-9 см., широкі 9-18 см.
Вузькі бинти використовують для бинтування пальців, середні – для бинтування голови, передпліччя, плеча, гомілки, широкі – для бинтування стегна, тулуба, живота, таза.
Насамперед необхідно засвоїти загальні правила накладання пов'язок, що полягають у тому, що :
1) на рану накладають тільки стерильний матеріал, дотримуючись правил асептики;
2) бинтуючий повинен стояти обличчям до хворого, для того, щоб стежити за його станом;
частині тіла, яку бинтують, необхідно надати фізіологічно вигідне положення;
бинтування роблять, як правило, від периферії до центра (знизу вгору).
бинтування починається із закріплюючого ходу бинта, бинт розгортають за годинниковою стрілкою;
кожен наступний тур бинта повинен прикривати попередній наполовину;
голівка бинта повинна котитися по частині тіла, яку бинтують, не відходячи від неї;
бинтування потрібно робити обома руками : однією рукою розгортати головку бинта, а іншою розправляти його ходи;
бинт варто рівномірно натягати, щоб його ходи не зміщалися і не відставали від поверхні, яку бинтують;
пов'язка повинна лежати міцно, але не здавлювати тканини, щоб не порушувати кровообіг;
кінцеву частину бинта варто зав'язувати на протилежній від рани стороні.
Зазначені правила необхідно чітко виконувати в практичній роботі з бинтування для запобігання різних помилок, що знижують цінність і доцільність накладання пов'язки.
Пластирні пов'язки
Лейкопластир випускають у виді котушок шириною від 1 до 10 см. і довжиною від 5 до 7 м. Клейова сторона стерильна і може накладатися безпосередньо на рану. Лейкопластир використовують для захисту невеликих свіжих ран або як засіб фіксації марлевої пов'язки.
Лейкопластирна пов'язка накладається так : кілька смужок липкого пластира накладають поверх пов'язки перпендикулярно чи паралельно, а іноді черепицеподібно один до одного і приклеюють до шкіри. Якщо навколо рани на шкірі є волосся, його варто попередньо збрити. Ця пов'язка може не утриматися, якщо під пластир потрапить рідина : кров, гній, вода. До недоліків даної пов'язки відноситься роздратування шкіри під пластирем.
Пращевидні та Т - подібні пов'язки
Пращевидна пов'язка широко застосовується при перев'язках в області носа і підборіддя. Виготовляється пращевидна пов'язка таким способом : обидва кінці широкого бинта розрізають до середини, залишаючи цілою частину бинта довжиною 10- 15 см. В усіх випадках принцип накладання пращевидної пов'язки однаковий, кінці її перехрещуються (Рис.26).
П р а щ е в и д н а п о в’ я з к а н а ніс: нерозрізану частину бинта кладуть поперек обличчя, закриваючи ніс. В області скулових дуг кінці перехрещують, причому нижні кінці йдуть вище вух, а верхні – нижче. Верхні кінці зав'язують на потилиці, а нижні – на шиї.
П р а щ е в и д н а п о в’ я з к а н а п і д б о р і д д я : нерозрізану частину бинта кладуть на підборіддя, кінці перехрещують, зав'язуючи на тімені з протилежним кінцем. Кінець, що був верхнім, ведуть до потилиці, тут перехрещують з кінцем протилежної сторони і зав'язуються.
При накладанні аналогічної пов'язки на потилицю, після перехрещування нижні кінці зав'язують на чолі, а верхні – під підборіддям.
Для області паху і заднього проходу застосовується так названа
Т-подібна пов'язка. Вона складається із широкої смуги марлі, до однієї сторони якої прикріплена горизонтальна смужка (пояс). Нижній кінець марлі розрізається на дві смужки. Горизонтальна смужка зав'язується навколо тіла, вертикальна частина опускається по спині, обходить пах і прив'язується до пояса на передній поверхні живота.
Косиночні та контурні пов'язки на різні частини тіла
При умовах великої кількості уражених широко будуть застосовуватися косиночні пов'язки, тому що вони для накладання вимагають значно менше часу, ніж бинтові.
Косиночна пов'язка – найстаріша форма пов'язок. У даний час ці пов'язки найчастіше застосовуються при травмах верхньої кінцівки, ключиці.
Косинка, застосовувана в десмургії, являє собою шматок тканини трикутної форми, одержуваний при розрізі по діагоналі матер'яного квадрата. Довга сторона косинки називається її основою, прямий кут напроти основи – верхівкою, а інші два гострих кути – кінцями.
Верхівка
Кінець Основа Кінець
За допомогою косинки можна утримати марлеву пов'язку на поверхні майже будь-якої області людського тіла (Рис.27,28,29).
К о с и н о ч н а п о в’ я з к а н а г о л о в у : середину основи косинки укладають на потиличну ділянку, протилежний кут її через голову опускають на обличчя, кінці зав'язують на чолі, кут піднімають до верха і фіксують над чолом до косинки шпильками.
К о с и н о ч н а п о в’ я з к а н а с т о п у : стопу поміщають на середину косинки, основою закривають пальці і тил стопи, кут через п'ятку підтягують до гомілки, а два кінця, що залишилися, зав'язують навколо гомілки.
К о с и н о ч н а п о в’ я з к а н а к и с т ь : кисть поміщають на середину косинки так, щоб основа косинки знаходилась на передпліччя, а кінці косинки були з боку долоні. Верхівку косинки підводять до внутрішньої сторони, а кінці – до зовнішньої сторони передпліччя і зав'язують.
К о с и н о ч н а п о в’ я з к а н а л і к т ь о в и й с у г л о б : у цьому випадку косинку кладуть уздовж плеча. Одним кінцем косинки обвивають плече, іншим – передпліччя. Кінці косинки проводять назустріч один одному, перехрещують і зав'язують.
К о с и н о ч н а п о в’ я з к а н а ж и в і т і с і д н и ц і : косинку накладають основою вгору, а верхівкою донизу. Зав'язавши кінці навколо тіла, підводять до них верхівку і приколюють англійською шпилькою.
П і д в і ш у в а н н я р у к и н а к о с и н к у. При наданні першої допомоги при травмах і опіках верхньої кінцівки часто застосовується підвішування руки на косинку. При цьому верхівка косинки спрямована убік хворої кінцівки, а кінці зав'язуються навколо шиї позаду. Для зручності вільно звисаючий кінець рекомендується фіксувати до косинки за допомогою англійської шпильки.
К о н т у р н і п о в’ я з к и. При фіксуванні великих пов'язок бинтами виникають значні труднощі. У цих випадках зручнішими є контурні пов'язки. Вони виготовлені з прямокутних шматків тканин різних розмірів з підшитими тісьмами для зав'язування. Такі пов’язки мають вирізи для шиї та надпліччя. Можуть бути навіть виготовлені контурні пов'язки для кисті з отворами для пальців, пов'язки для стоп та інші.
Бинтові типові пов'язки
При накладанні бинтових пов'язок на різні частини тіла використовують типові варіанти пов'язок, пристосовуючи їх до частини, яку бинтують.
До типових пов’язок відносять такі : циркулярна, спіральна, черепахоподібна, хрестоподібна, колосоподібна.
Ц и р к у л я р н а п о в’ я з к а є початком кожної м'якої бинтової пов'язки . При бинтуванні в ділянці променево- зап’ясткового суглоба, плеча, голови.
Перший тур накладають косо під кутом 300 стосовно площини циркулярної пов'язки. Його кінець повинен виходити на 10-15 см. за межу передбаченої пов'язки. Після накладання першого туру цей кінець відгинають і фіксують наступними турами циркулярної пов'язки. В запобіганні зсуву пов'язки перші тури повинні бути накладені більш туго, ніж наступні. Кожен наступний тур цілком закриває попередній.
С п і р а л ь н у п о в’ я з к у накладають на кінцівки і на тулуб, коли потрібно закрити велике ушкодження. Починають із накладання циркулярної пов'язки. Існує два варіанти спіральної пов'язки.
С п і р а л ь н а п о в’ я з к а б е з п е р е г и н і в накладається на циліндричні частини (грудна клітка, плече, стегно). Бинт спрямовують уверх під кутом таким чином, щоб наступний хід закривав половину або дві третини попереднього (Рис.30).
Другий варіант – спіральна пов'язка з перегинами (Рис.31) накладається на ділянки тіла, що наближаються за формою до конуса (гомілка, передпліччя).
Рис.26 Пращевидна пов’язка.
а – на ніс б – на лоб в – на підборіддя
Рис.27 Косиночна пов’язка на грудну клітку
Рис.28 Косиночна пов’язка Рис.29 Іммобілізація
на плече верхньої кінцівки
за допомогою косинки
Перегини варто робити по одній лінії осторонь від зони ушкодження : великим пальцем лівої руки утримують нижній край бинта, трохи розгортають його, перегинають бинт у напрямку до себе, причому верхній край бинта стає нижнім, а нижній – верхнім.
Ч е р е п а х о п о д і б н у п о в’ я з к у накладають в області ліктьового, колінного суглобів. Існує два варіанти : розбіжна та збіжна пов’язки. Обидва варіанти рівноправні, вибір визначається ділянкою ушкодження (Рис.32).
Розбіжна пов'язка починається з циркулярного ходу безпосередньо на області суглоба. Потім ідуть подібні ходи нижче і вище від попереднього. Ходи бинта перехрещуються в області суглобної западини, розходяться в обидва боки, все більше закриваючи суглоб.
Черепахоподібна пов'язка збіжна починається з циркулярних ходів, розташованих нижче і вище від суглоба, які перехрещуються у суглобній западині.
Наступні ходи йдуть так, як попередні, наближаючись один до одного, поки не буде закритий весь суглоб.
Рис.30 Спіральна пов’язка Рис.31 Спіральна пов’язка
без перегинів з перегинами
Рис.32 Черепахоподібна пов’язка
а- розбіжна, б- збіжна
Х р е с т о п о д і б н а або в і с і м к о п о д і б н а(Рис.33), називається так тому, що ходи бинта описують вісімку. Така пов’язка зручна при бинтуванні голови і шиї, гомілковостопного і променево - зап’ястного суглоба. На потилицю і шию ця пов'язка є найбільш прийнятною, тому що інші пов'язки легко збиваються і сповзають.
1 хід бинта – закріпляючий – ведуть навколо голови. 2 хід спускають з потилиці на шию й обводять навколо шиї. 3 хід знову піднімають на потилицю, ведуть на чоло, навколо тощо.
К о л о с о п о д і б н а п о в’ я з к а (Рис.34) нагадує вид колосся, коли ходи бинта в місці перегинання перекривають попередні ходи не цілком, а лягають чи нижче, чи вище за попередні. Її застосовують для бинтування плечового і тазостегнового суглобів, надпліччя, пахвової області.
Рис.33. Циркулярно – хрестоподібна пов’язка на потилицю
Рис.34. Колосоподібна пов’язка на плечовий суглоб та стегно
Пов'язки на голову
З бинтових пов'язок на голову найбільш поширені - «чепець», пов'язка на один і обидва ока, неаполітанська на вухо.
П о в я з к а «ч е п е ц ь» (Рис.35). Цю пов'язку вважають найбільш зручною і надійною, тому що виключається можливість її зсуву. Крім того, вона більш проста в накладанні.
Перед накладанням першого фіксуючого ходу бинта на тім'яну область поверх стерильної серветки накладається кусок бинта довжиною 80-90 см., кінці якого спускаються униз вертикально попереду вушних раковин і натягуються пораненим чи помічником.
Після закріпляючого ходу бинта навколо голови, дійшовши до правого кінця зав'язки, бинт обертають навколо нього і ведуть (2 хід) через верхню частину чола до лівого кінця зав'язки, обертають навколо нього і ведуть (3 хід) на потилицю. Потім бинт знову направляють на праву половину голови. Дійшовши до правого кінця зав'язки, бинт обертають навколо нього й укладають (4 хід) поруч із другим ходом, але трохи вище від нього (черепицеподібно); дійшовши до лівої зав'язки, бинт обертають навколо нього й укладають (5 хід) поруч із третім ходом, теж трохи вище від нього. Так роблять доти, поки не буде закрита уся волосиста частина голови. Пов'язку закінчують декількома закріпляючими ходами навколо голови, вільні кінці зав'язки закріплюють під підборіддям.
П о в’ я з к а н а о к о (Рис.36). Починається від хворого ока циркулярним ходом навколо голови, захоплюючи лобові і потиличні бугри (закріпляючий хід). Потім позаду бинт опускають до потилиці і ведуть його під мочкою вуха з хворої сторони через щоку вгору, закриваючи другим ходом хворе око. Чергуючи закріпляючий (коловий) хід з косим ходом, підіймають вище й вище пов’язку таким чином, щоб закрити око.
П о в’ я з к а н а о б и д в а о к а (Рис.37). Бинт закріплюють круговим горизонтальним ходом навколо голови, спускають по тімені і чолу вниз і роблять зверху вниз косий хід, що закриває ліве око, а потім – знизу нагору - що закриває праве око. Усі попередні ходи бинта перехрещують в області перенісся, прикриваючи обидва ока. Пов'язку зміцнюють закріплюючим горизонтальним ходом.
Н е а п о л і т а н с ь к а п о в’ я з к а н а в у х о (Рис.38). Починають бинтування з кругових ходів навколо голови. Потім бинт із хворої сторони спускають з кожним ходом нижче, прикриваючи область вуха та соскоподібного відростку. Останній хід попереду повинен знаходитись з нижнього краю чола, а позаду – на потиличному бугрі.
Закінчують пов'язку круговим ходом.
Рис.35 Пов’язка “чепець”
а- початок б- у закінченому вигляді
Рис.36 Пов’язка на око Рис.37 Пов’язка на обидва ока
Рис.38 Неаполітанська пов’язка на вухо
Пов'язки на грудну клітку
На груди накладають спіральну чи хрестоподібну пов'язки (Рис.39,40).
Для спіральної пов'язки кусок бинта довжиною 1 м перекладають через надпліччя, один кінець бинта звисає на груди, а інший на спині. Круговими ходами закріплюють бинт у нижніх відділах грудної клітки, потім спіральними ходами бинтують грудну клітку до пахвових западин. Вільно звисаючі кінці бинта зав'язують на протилежному надпліччі.
Хрестоподібну пов'язку на груди накладають знизу круговими 2-3 ходами бинта, далі зі спини праворуч на ліве надпліччя, що фіксує круговим ходом знизу через праве надпліччя, знову навколо грудної клітки, потім через ліве надпліччя і так далі, чергуючи надпліччя та кругові ходи навколо грудної клітки. Кінець бинта закріплюють шпилькою.
Пов'язки на верхню кінцівку
Спіральну пов'язку на палець (Рис.41) починають ходом навколо зап'ястя, далі бинт ведуть по тилу кисті до нігтьової фаланги і роблять спіральні ходи від кінця пальця до основи і зворотнім ходом по тилу кисті закріплюють бинт на зап'ясті.
Колосоподібну пов'язку на великий палець починають із закріпляючого ходу бинта навколо зап'ястя, по тилу кисті до верхівки пальця, довкола нього і знову на зап'ястя, повторюючи ходи бинта. Закріплюють пов'язку на зап'ясті.
Хрестоподібну пов'язку (Рис.42) при ушкодженні долонь чи тильної поверхні кисті накладають, починаючи з фіксуючого ходу на зап'ясті, далі по тилу кисті на долоню, навколо кисті до основи пальців, по тилу кисті через зап'ястя до 5-го пальця, по долонній поверхні і знову на тил кисті, закріплюють навколо зап'ястя.
Пов'язка на кисть типу «рукавиця» (Рис.43) починається з фіксуючого ходу навколо променево - зап’ястного суглоба, потім хід бинта випливає по тилу кисті на пальці, долоню до променево - зап’ястного суглоба. Робиться кілька поворотних ходів по тильній і долонній поверхні кисті, при обов'язкових прокладках між пальцями стерильних серветок, після чого ходи бинта повертаються та фіксуються круговим бинтуванням кисті. Закінчується накладання пов'язки фіксуючим ходом в області променево - зап’ястного суглоба. Великий палець закривається накладанням колосоподібної пов'язки.
Рис.39 Спіральна пов’язка Рис.40 Хрестоподібна пов’язка
на грудну клітку на грудну клітку
Рис.41 Пов’язка Рис.42 Хрестоподібна пов’язка на кисть
на палець
Рис.43 “Рукавиця” Рис.44 “Лицарська”
рукавиця
Пов'язка на всі пальці («лицарська рукавиця») (Рис.44). Бинтують кожен палець окремо, причому праву руку треба починати бинтувати з великого пальця, а ліву з мізинця.
Колосоподібну пов'язку (Рис.34) на плечовий суглоб варто робити в напрямку до хворої сторони. Першими двома ходами закріплюють бинт навколо верхньої третини плеча. Потім бинт ведуть з пахвової западини попереду вгору на плечовий суглоб, звідки направляють донизу і по спині до здорової пахвової западини, проходять по ній на груди і потім піднімають до хворого плечового суглоба, де роблять хід навколо плеча. Так повторюють кілька разів, при цьому кожен новий тур накладають трохи вище від попереднього, утворюючи разом перехрестя бинтів - вид колосся.
Пов'язки на нижню кінцівку
При накладанні пов'язок на нижню кінцівку використовують типові варіанти.
Хрестоподібна пов'язка на стопу (Рис.45.) починається фіксуючим ходом навколо гомілковостопного суглоба, потім спускається через усю стопу, робиться круговий хід навколо стопи, після чого знову піднімається на гомілку, роблячи перехрест з попереднім ходом бинта, які повторюються до повного закриття гомілковостопного суглоба. Стопа знаходиться під прямим кутом стосовно гомілки. Закінчують пов'язку круговими ходами бинта в області гомілковостопного суглоба.
Якщо потрібно закрити всю стопу - накладають пов'язку «чобіток» (Рис.46.) Починається вона коловими ходами біля кісток, потім пов'язку продовжують подовжніми ходами, що йдуть від п'ятого до великого пальця бічними поверхнями стопи. Ці ходи накладають зовсім слабо, без натягу. Дійшовши до початку пальців, обвивають стопу, починаючи з пальців по типу вісімкоподібної пов'язки.
На гомілку і стегно накладають типову спіральну пов'язку, краще з перегинами, щоб уникнути зсуву пов'язки (Рис.47,48).
На колінний суглоб накладається черепахоподібна (що сходиться чи розбіжна) пов'язки. Техніка її накладання така ж, як на ліктьовий суглоб. При накладанні пов'язки на колінний суглоб, він повинен бути трохи зігнутий.
Застосування сітчасто-трубчастих трикотажних бинтів для накладання пов'язок на різні частини тіла
Для фіксації пов'язок на будь-яких частинах тіла в даний час використовують бинти еластичні сітчасто-трубчасті. Вони виготовляються з еластичної нитки, обплетеної синтетичними волокнами і бавовняно – паперовою пряжею. Випускаються в упаковці 7 розмірів, від 5 до 20 метрів, що відповідає визначеній ширині бинта в складеному вигляді.
№1. – на пальці кисті;
№2. – на кисть, передпліччя, стопу, ліктьовий, гомілковостопний суглоби;
№3,4. – передпліччя, плече, гомілка;
№5,6. – голова, стегно;
№7. – груди, живіт, таз.
Пов'язку накладають таким способом : рану закривають стерильною серветкою, відрізають необхідний кусок бинта і надягають на уражену ділянку тіла, розтягуючи його просмикнутими усередину пальцями обох кистей. При необхідності бинт може бути накладений в два шари. Слід мати на увазі, що еластичні сітчасто - трубчасті бинти не порушують кровообігу, не обмежують рухів у суглобах, значно заощаджують перев'язний матеріал і час накладання пов'язок.(Рис.49)
Рис.45 Хрестоподібна Рис.46 Пов’язка
пов’язка на стопу “чобіток”