Тема 1. Надзвичайні ситуації в сучасних умовах та їх вплив на людину.

Тема 2. Захист населення в умовах н с.

У надзвичайних ситуаціях у осередках поразки, при стихійних лихах, виробничих аваріях і катастрофах, пов'язаних з масовими поразками людей, перша медична допомога може здійснюватися тільки як само – чи взаємодопомога. Ефективність її зростає, якщо всі заходи будуть проведені в дуже короткий термін. До першої медичної допомоги, що відпрацьовуються на практичних заняттях входять : використання АІ – 2, ІПП, шприца – тюбика, виготовлення ватно – марлевої пов'язки, визначення розмірів маски протигаза, одягання протигаза, введення антидотів.

Аптечка індивідуальна (АІ - 2) призначена для надання само – чи взаємодопомоги з метою попередження чи ослаблення шкідливого впливу на організм людини вражаючих факторів ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї. Засоби, що містяться в ній, знаходяться у відповідних гніздах і укладені в пенали різного кольору і форми, що полегшує пошук необхідного препарату (Рис.1.)

У першому гнізді знаходиться шприц – тюбик із протибольовим засобом.

Гніздо №2 – у пеналі червоного кольору – антидот проти ФОР. Як профілактичний засіб приймають по 1 таблетці, а з появою перших ознак отруєння приймають ще одну таблетку.

Гніздо №3 – у подовженому пеналі – протибактеріальний засіб №2, який приймають після радіаційного опромінювання при шлунково – кишкових розладах (7 таблеток на прийом за першу добу і по 4 таблетки на прийом щодня протягом наступних двох діб).

Гніздо №4 – у двох пеналах рожевого кольору – радіозахисний засіб №1. Приймають одночасно 6 таблеток за 30-60 хвилин до початку опромінення. Повторити прийом можна через 4-5 годин у випадку перебування на території, яка заражена радіоактивними речовинами.

У зоні бактеріологічного зараження для профілактики інфекційних хвороб приймають протибактеріальний засіб №1 (гніздо 5, два пенали без кольору). Спочатку приймають вміст одного пеналу (5 таблеток), запиваючи водою. Вміст другого пеналу (5 таблеток) необхідно прийняти через 6 годин.

Гніздо №6 – у пеналі білого кольору – радіозахисний засіб №2, всього 10 таблеток. Приймають по 1 таблетці щодня протягом 10 днів.

Гніздо №7 – у пеналі блакитного кольору – протиблювотний засіб. Приймають по 1 таблетці при первинній реакції на опромінення.

Для одноразового введення лік, антидотів, внутрім’язово чи підшкірно використовують шприц – тюбик (Рис.2,3.) Він складається з пластмасового корпуса, ін'єкційної голки і захисного ковпачка. Для введення ліків правою рукою взяти шприц – тюбик за корпус, лівою - за ребристий ободок канюли, повертаючи корпус до упору. Зняти ковпачок, що захищає голку. Не торкаючись голки руками, уколоти її в м'які тканини (можна через одяг), сильно стискаючи пальцями корпус шприц – тюбика, видавити вміст і, не розтискаючи пальців, витягти голку. Використаний шприц – тюбик приколоти до одягу ураженого.

Рис. №1. Аптечка індивідуальна АІ- 2.

Рис.2. Шприц-тюбик.

1.Ковпачок.

2.Стерильна голка.

3.Горловина корпусу.

4.Пластмасовий корпус.

Рис.3. Уведення лік за допомогою шприца - тюбика.

При наданні допомоги у ядерному та хімічному осередку на ураженого необхідно одягти протигаз, незалежно від виду застосованого ОР.

Якщо уражений знаходиться в зоні безпосереднього застосування ОР, коли на обличчя попадають дрібні крапельки ОР, необхідно спочатку обробити шкіру обличчя рідиною з індивідуального протихімічного пакета (ІПП) і тільки після цього надягти протигаз. Варто розкрити пакет, добре змочити тампон і протерти відкриті ділянки шкіри, обличчя і шиї (Рис. 4,5)

На практичному занятті вивчаються індивідуальні засоби захисту органів дихання. До них відносяться фільтруючі та ізолюючі протигази, респіратори, протипилові маски.(Рис.6,7)

До фільтруючих протигазів належать протигази ГП – 5, ГП – 7, дитячі протигази ДП – 6, намет дитячий фільтруючий ДПФ – 7, камера захисту ділянки КЗД – 4. Фільтруючий протигаз складається з фільтруючо – збиральної коробки та лицьової частини (маски).

До комплекту протигазу входить сумка для протигазу, коробки з незапотіваючими плівками чи спеціальний олівець, який запобігає запотіванню скла. Протигази ГП – 5 комплектуються з коробкою малого габариту та шолома – маски. Протигаз захищає органи дихання від ОР (отруйні речовини); РР (радіаційні речовини) та БЗ (бактеріологічних засобів).

До протигазів надається гопкалітний патрон, який захищає від чадного газу й у разі необхідності з'єднується з коробкою протигазу.

Коробка протигазу являє циліндр з протиаерозольним фільтром та поглинателем (спеціально оброблене активоване вугілля).

На протиаерозольному фільтрі затримуються всілякі аерозолі, радіаційний пил, дими, тумани ОР та БЗ.

Поглинатель затримує пари та гази ОР.

Шолом – маска виготовляється з гуми та захищає обличчя, очі та органи дихання від шкідливих домішок.

Клапани коробки служать для розподілення потоків повітря.

Щоб виявити необхідний розмір протигазу, слід обміряти голову по замкненій лінії, яка проходить через тім'я, щоки та підборіддя. Обмірювання роблять сантиметровою стрічкою. Згідно з одержаними даними підбирають відповідний розмір протигазу.

Розміри шолом – маски

Величина вимірювання	Розмір
До 63 см.	Нульовий
Від 63,5 до 65см.	Перший
Від 65,5 до 68 см.	Другий
Від 68,5 до 70,5 см.	Третій
Від 71 см. та більше	Четвертий

Перевірка правильності підбору та справності (непроникність) протигазу проводитися таким чином :

• одягнути шолом – маску;

Рис.4 Індивідуальний

протихімічний пакет

Рис.5 Дегазація шкіри за допомогою індивідуального

протихімічного пакета (ІПП)

1.Фільтруючо-збиральна коробка.

2. Не запріваючи плівки.

3.Лицьова маска.

4.Сумка.

Рис.6. Протигаз ГП- 4У

Рис.7 Протигаз ГП-5

• зачинити отвір у дні коробки пробкою (при відсутності - долонею) та зробити вдих. Якщо повітря не поступає під маску протигазу, то він

справний (герметичний).

Якщо за вдихом проникає повітря під шолом – маску, то протигаз несправний (проникнений).

Вивчивши будову протигаза, треба звернути увагу на правила його одягання. Шолом виймають із сумки, чотирма пальцями удержують за його нижню частину (при цьому великі пальці знаходяться зовні). Затримують подих, шолом надягають на підборіддя, а потім на обличчя і голову. Коли маска надіта, роблять різкий видих. При знятті протигаза рукою охоплюють клапанну коробку, тягнуть протигаз вниз і вперед, щоб звільнити підборіддя, знімають шолом, вивертають його, протирають і складають таким чином, щоб підборідна частина шолома знаходилася зверху.

Респіратори застосовуються для захисту органів дихання від звичайного та радіаційного пилу та БР. Частіше використовуються респіратори Р – 2 та ШБ – 1 (“Пелюстка”). Респіратор являє собою фільтруючу напівмаску з клапанами вдиху та видиху (Рис.8.)

1. Фільтруюча

напівмаска.

2. Наголовник.

4. Носовий

затискувач.

5. Клапан

видиху.

Рис.8 Респіратор

При відсутності протигазу можуть бути використані протипилові ватно – марлеві пов'язки. Однак вони не захищають від хімічних речовин. Для захисту очей у таких випадках використовуються різні окуляри.

Найбільш простим засобом захисту органів дихання є ватно – марлева пов'язка, яку необхідно виготовити самостійно ( рис.9).

Пов'язка виготовляється зі шматка марлі 100 х 50 см. і шару вати 30 х 20 см., товщиною 1-2 см. По обидва боки марлю загинають і накладають на вату. Кінці марлі, що залишилися, розрізають на 30 – 35 см.

У разі відсутності спеціального захисного одягу можна використовувати прогумовані тканини, пластикові плащі та накладки, ватні куртки та штани, шкіряні рукавички та гумове взуття.

Рис.9 Ватно - марлева пов’язка.

Тема №4. Застосування лікарських речовин

Надання першої медичної допомоги неможливе без застосування лікарських речовин. Виробництвом і вивченням дії ліків займаються фармацевти і фармакологи.

Усі лікарські речовини поділяються за силою дії на організм і ступенем токсичності. Розрізняють отруйні та сильнодіючі. Сильнодіючі й отруйні лікарські препарати записані у фармакопії в особливі списки. Список А містить отруйні речовини, список Б – сильнодіючі. До списку А віднесені лікарські речовини, призначення, застосування, дозування і збереження яких, у зв'язку з високою отруйністю, здійснюється з особливою обережністю. До них відносять : стрихнін, миш'як та інші.

До списку Б віднесені лікарські речовини сильнодіючі : фенобарбітал, кофеїн, кодеїн та інші.

Для одержання лікарських речовин використовується сировина рослинного і мінерального походження, мікроорганізми. Багато ліків одержують синтетичним шляхом.

До лікарських речовин рослинного походження відносяться кофеїн, кодеїн, препарати валеріани, конвалії й інші.

До лікарських речовин тваринного походження – риб'ячий жир, шлунковий сік, гормональні препарати та інші.

До лікарських препаратів мінерального походження : вазелін, іхтіол, англійська сіль та інші.

Продукти життєдіяльності мікроорганізмів використовують для одержання антибіотиків.

До синтетичних препаратів відносять ліки, отримані шляхом хімічного синтезу : знеболюючі, снотворні, сульфаніламідні препарати.

Лікарські речовини випускаються у виді лікарських форм : порошки, таблетки, капсули, драже, розчини, настойки, мазі, пасти, лініменти. У кожному конкретному випадку вибирається лікарська форма, що забезпечує найкращу дію лікарської речовини на організм людини.

За способом вживання лікарські речовини поділяють на внутрішні, зовнішні та ін'єкційні.

Для надання першої медичної допомоги використовується парентеральний спосіб уведення лік – це введення в організм, минаючи травний тракт шляхом ін'єкції.

Основні переваги цього методу :

1) швидке настання терапевтичного ефекту;

2) точність дозування;

3) можливість уникнути руйнування ліків у травному тракті;

4) застосування хворими, що знаходяться у несвідомому стані і при психічних захворюваннях;

5) при масових поразках, отруєннях, травмах.

Ін'єкцією називається введення лікарських речовин підшкірно, внутрім'язево, внутріартеріально, внутрікістно, у спинномозковий канал за допомогою голки і шприца.

Шприц – найпростіший насос для нагнітання і відсмоктування рідини. Він складається з порожнього циліндра з двома отворами (великим для поршня і малим – для насадки голки), поршня зі стержнем і рукояткою. Шприци виготовляються в заводських умовах, призначені для одноразового вживання. Шприци бувають різної ємкості : 1 мл, 2 мл, 10 мл, 20 мл. Різновидом одноразових шприців є шприц – тюбик обсягом 1 мл для введення антидотів і знеболюючих засобів(Рис.3).

Перш ніж набрати ліки в шприц, необхідно :

1. прочитати найменування препарату, перевірити придатність ліків (цілісність ампули, прозорість, термін придатності), уточнити спосіб уведення під шкіру, у м'яз, у вену).

2. перед уприскуванням шийку ампули підпилюють пилочкою, протирають ваткою, змоченою 70% спиртом і, обробивши шийку ампули ваткою, – відламують.

З флакона знімають пластмасовий чи алюмінієвий ковпачок у центрі, обробляють спиртом гумову пробку, а потім проколюють голкою;

3. розкриту ампулу беруть у ліву руку між 2 і 3 пальцями і вводять у неї голку, намагаючись не торкнутися стінок ампули зовні, так, щоб голка весь час була в розчині. Набирають ліки в шприц, при цьому 1 і 4 пальцями утримують циліндр шприца, а правою – відтягають поршень;

4. тримаючи шприц у вертикальному положенні, натискають на поршень правою рукою до появи без зупинного струмка ліків з голки.

Перед ін'єкцією необхідно підготувати руки медсестри і шкіру хворого. Обробку рук проводять протягом 3 хвилин мильним розчином, а потім 1% спиртовим розчином хлоргексидина. Поверхня шкіри хворого в місці ін'єкції обробляється стерильними ватними кульками, змоченими 70% етиловим спиртом.

В умовах масових поразок, при введенні антидотів зі шприц-тюбика, шкіру не обробляють і ін'єкції роблять навіть через одяг.

Техніка підшкірної ін'єкції : при ін'єкції в зовнішню поверхню плеча – великим і вказівним пальцями лівої руки медсестра захоплює шкіру в складку (попередньо шкіра в місці ін'єкції оброблена).

Шприц беруть у праву руку таким чином, щоб другий палець правої руки тримав конус голки, третій і четвертий пальці тримають циліндр шприца з одного боку, а перший палець із протилежної, мізинцем тримають рукоятку поршня.

Скіс голки повинен бути спрямований догори.

Прокол шкіри роблять під кутом 30⁰-40⁰, уводячи голку на 2/3 її довжини в напрямку складки, що утворилася. Не можна вводити голку до кінця, тому що вона ламається в місці з'єднання її з конусом.

Після введення голки шприц перекладають у ліву руку і повільно натискають поршень шприца великим пальцем. Після ін’єкції шкіру повторно обробляють ватою зі спиртом (Рис.10, 10а).

Рис.10 Набирання ліків з ампули

Рис.10а Підшкірне введення ліків Рис.11 Поділ області

сідниці на квадранти.

Внутрім'язові ін'єкції роблять у ділянці сідничного м'яза. При цьому використовується більш довга голка.

Ділянка сідниці поділяється на 4 квадранти, щоб не зашкодити кровоносні судини та сідничний нерв. Для цього проводять вертикальну лінію та горизонтальну – які у центрі перетинаються. Утворяться 4 квадранти, 2 верхні і 2 нижні (Рис.11).

Для ін'єкції використовують верхнє - зовнішній квадрант сідничного м'яза.

Положення шприца під час ін'єкції вертикальне. Перед уведенням ліків варто трошки відтягнути поршень і переконатися в тому, що голка не потрапила в судину. Якщо ж це відбулося (у шприці - кров), варто витягти шприц і ввести в інше місце. Місце ін'єкції обробляється ватою зі спиртом.

У польових умовах, при великій кількості поранених чи уражених, коли не припустимо найменше зволікання, ін'єкцію можна робити без попередньої обробки шкіри спиртом, навіть через одяг, за допомогою шприца – тюбика

Швидкість настання ефекту при підшкірному та внутрім'язовому введенні 10-15 хвилин, при внутрішньовенному швидше, під час введення.

Основна дія ліків – це бажана, з лікувальної точки зору, дія лікарської речовини в організмі. При повторному введені в організм дія ліків може мінятися : або послаблятися, або посилюватися.

Ослаблення дії лікарських речовин може наступити в результаті звикання зменшення відповідної реакції організму. Звикання може розвинутись до снотворних, нікотину, алкоголю та інших засобів.

Пристрасть – нездоланне прагнення до повторного введення препарату в зростаючих дозах, тобто залежність.

Посилення дії лікарських речовин може наступити в результаті кумуляції, тобто нагромадження лікарських речовин в організмі. Кумуляція може виникнути в тих випадках, коли уповільнене виведення або відсутність знешкодження лікарських речовин у печінці.

Сенсибілізація – це підвищення чутливості організму до лікарської речовини, що наступило в результаті повторного введення. Це стан підвищеної чутливості – алергії – зберігається довго після прийому препарату і може бути причиною алергічних реакцій (кропивниця, анафілактичний шок). Стан сенсибілізації розвивається до багатьох лікарських засобів : антибіотиків, вітамінів та інших.

Виводяться лікарські речовини у виді продуктів перетворення різними шляхами : нирками в складі сечі, шлунково-кишковим трактом, легенями, залозами (слинними, слізними, потовими, молочними).

Газоподібні чи летучі речовини (ефірний спирт) виділяються через дихальні шляхи. Знання виведення лікарських речовин необхідні для надання допомоги при отруєннях.

Тема №5. Поранення, перша медична допомога

Вивчаючи дану тему викладач знайомить студентів з поняттям про рани, їх класифікацією, найбільш небезпечними ускладненнями ран, обсягом надання першої медичної допомоги, поняття про загоєння ран первинним і вторинним натягом.

Рани – ушкодження органів і тканин при обов'язковому порушенні цілості шкірних покровів і слизових оболонок.

Розрізняють рани: колоті, різані, рубані, забиті, рвані, вогнепальні.

Колоті рани виникають у результаті поранення гостро-колючим предметом, характеризуються незначним (крапковим) вхідним отвором. Небезпека цих ран полягає в можливості ушкодження життєво важливих органів, інфікування порожнин і прилеглих тканин і органів.

Різані рани є наслідком впливу на тканини гострого предмета, що ріже, і характеризуються рівними краями з малим руйнуванням кліток навколишніх тканин. Рана залишається відкритою, що сприяє попаданню значної кількості мікробів.

Рвані та розчавлені рани виникають унаслідок грубих механічних ушкоджень тканин із крововиливом у них, що обумовлює появу ускладнень у виді різної раневої інфекції.

Вогнепальні рани наносяться вогнепальною зброєю і відрізняються від інших видів ран складністю і нерівномірністю глибини ушкодження тканин протягом раневого каналу.

Бувають отруєні рани - наслідок укусів отруйних тварин, комах (гадюка, скорпіон) або при попаданні в рану хімічних та інших отруйних речовин. При укушених ранах в її глибину заноситься інфекція, а сама рана має часто рваний характер. Особливо небезпечні укушені рани, нанесені тваринами, хворими на сказ, тому що з слиною тварини в рани потрапляють збудники цього захворювання.

Забруднення та інфікування ран неминуче виникає в момент травмування (первинне забруднення), але може також відбутися і в будь – який наступний момент (вторинне забруднення), якщо рану не захистити пов’язкою.

Загоєння ран – складний процес, що визначається загальною і місцевою реакцією організму. Добре кровопостачання в області травми прискорює процес одужання. Гладкі різані рани заживають краще, ніж рани з роздавленими і рваними краями та поверхнями або інфіковані.

В інфікованих ранах розрізняють дві фази : фазу запалення і набряку м'яких тканин (гідратації) і фазу ліквідації раневого дефекту (дегідратації).

Перша фаза характеризується порушенням проникності судинної стінки з виходом рідкої частини крові і розвитком набряку тканин.

Друга фаза характеризується відновленням порушеного кровообігу утворенням грануляційної тканини, з подальшим формуванням з’єднально -

тканинного рубця.

Наявність фази раневого процесу визначає характер надання першої медичної допомоги і лікування при пораненні.

При накладанні пов’язки на рану необхідно дотримуватись таких правил: ніколи не потрібно промивати рану, тому що при цьому в неї можуть бути занесені гнійні мікроби; при попаданні в рану кусків дерева, обривків одягу, землі тощо виймати їх дозволяється лише в тому випадку, коли вони знаходяться на поверхні: перев’язку рани слід робити лише чисто вимитими руками, якщо можливо, то протертими ще спиртом чи одеколоном. Для пов’язки краще використовувати стерильну марлю, бинт, перев’язочний пакет першої допомоги, а якщо їх немає, то кусок чистої тканини або кусок, відірваний від білизни.

Надання першої медичної допомоги має на меті перш за все зупинити кровотечу при її наявності та захистити рану від вторинного забруднення, створити спокій для травмованої області. Забруднення рани запобігається накладанням захисної (асептичної пов’язки). При наявності сильної кровотечі її зупиняють або накладанням стискаючої пов’язки, або кровозупинного джгута.

Таким чином, надання першої медичної допомоги полягає у виконанні таких задач :

• зупинка кровотечі будь-яким можливим способом;

• найшвидше закриття рани асептичною пов'язкою за допомогою індивідуального перев'язувального пакета;

• іммобілізація місця ушкодження стандартними шинами чи підручними засобами;

• транспортування в лікувальну установу.

Перед накладанням пов'язки необхідно змазати край рани розчином йоду, не торкаючись рани руками, обробити розчином антисептиків, накласти асептичну пов'язку. Для цього використовують індивідуальний перев’язувальний пакет ІПП.(Рис.12,13) Він складається з бинта і прикріплених до нього однієї чи двох ватно-марлевих подушечок, одна з яких нерухома на одному з кінців бинта, інша ж вільно переміщується по бинту. Цей стерильний матеріал загорнутий у пергаментний папір і зовні закритий прогумованою оболонкою.

При накладанні пов'язки ІПП беруть у ліву руку, правою захоплюють надрізаний край прогумованої оболонки та обривають край, обережно розгорнувши паперову оболонку, у ліву руку беруть кінець бинта, до якого пришита ватно-марлева подушечка, у праву скатаний бинт і розводять руками в сторони, при цьому стають видні розгорнуті ватно-марлеві подушечки. До подушечок можна доторкатися руками тільки із зовнішньої сторони, позначеною кольоровою ниткою. Внутрішня сторона подушечки накладається на рану і закріплюється ходами бинта. При наявності тільки однієї рани подушечки розташовуються одна над одною чи поруч. Прогумована оболонка може бути використана при проникаючих пораненнях грудної клітки.

Викладач пояснює і показує правила накладання ІПП.

Після показу викладачем методики розкриття пакета і накладання за допомогою його асептичної пов'язки, студенти накладають пов'язку один одному, а викладач контролює правильність відпрацьовування даного практичного прийому.

Рис.12 Індивідуальний

перев’язувальний пакет

/правила користування/

Рис.13 Накладання ІПП на стопу

Тема № 6. Невідкладна допомога при кровотечах

На початку занять викладач проводить співбесіду зі студентами, визначаючи ступінь їхньої готовності до практичного заняття за даною темою. Доцільно повторити види кровотеч та основні небезпеки.

Для зупинки кровотечі існують два основних способи – тимчасовий, - здійснюваний на місці виявлення потерпілого та остаточний – в умовах лікарні.

Найбільш розповсюдженими способами тимчасової зупинки кровотечі є :

• пальцеве притиснення;

• накладання пов'язки, що давить;

• максимальне згинання кінцівки в суглобі;

• холод;

• підняте положення кінцівки;

• туга тампонада рани;

• накладання джгута.

Пальцеве притиснення

Надаючи допомогу, необхідно добре знати місця притиснення і врахувати, що навіть фізично сильна людина може здійснити притиснення артерій лише на 15-20 хвилин. Тому, зупинивши кровотечу таким чином, варто швидко накласти джгут чи джгут – закрутку.

Викладач показує на таблицях типові місця притиснення артерій (Рис.14).

Рис.14 Місця притиснення