Ст.Гр. Феб131 Полюга Виктория

Якби мене зараз запитали, чи сумую я за школою, то я б відповіла, що ні. В моєму розумінні, школа - це повинне бути щось таке чисте і світле, але навіть там є місце заздрості і бруду. Я сумую за шкільними роками лише з одного погляду: я сумую за своїми однокласниками та за тим легким і безтурботним життям.

Але поступово і ці всі проблеми відійшли на другий план.

Прийшов час зовнішнього незалежного тестування. Я намагалася повторити все, нічого не пропустити, але, інколи, здавалося, що просто не витримаю цієї напруги. Допомагала думка, що я - не перша, і не я - остання. Здавала - українську мову, математику, історію України та англійську мову. Все ж таки - здала! І навіть не зовсім погано, хоча звісно, могла і краще... Звичайно, радості не було кінця, але й не було кінця також і хвилюванню за вступ до вищого навчального закладу.

Для початку потрібно було вирішити: ким я хочу бути. Вже в другому семестрі одинадцятого класу я нарешті точно вирішила, ким хочу бути в майбутньому. І якби дивно це не звучало, та я вирішила, що буду вступати до Харківського національного університету внутрішніх справ. Саме так, я вирішила бути міліціонером. Насправді я йшла до цього усе своє життя, і з дитинства про це мріяла. Та все склалося не так, як гадалося. Вийшло так, що пройшовши всі мед.комісії (а їх було не мало), всі співбесіди та навіть співбесіду з головним начальником Одеського МВС, отримавши рекомендації від цього самого Одеського МВС, набравши нормальні тестові бали (яких мені було більш ніж достатньо для вступу в ХНУВС), вийшло так, що я не здала один з трьох нормативів з фізичної підготовки. Але до того, як відвозити свої документи до ХНУВС, я все ж таки подала документи і до інших навчальних закладів, насправді я це зробила тому, що (як з часом з'ясувалося) я не була впевнена в тому, чи дійсно я зможу все своє життя присвятити міліції. Адже, погодьтеся, це не дуже жіноча професія, та й витримати вся нервові напруження, яких в такій роботі не мало, зможе не кожна людина. Тож я вирішила, що потрібно продумати й варіант «по-спокійніше». Документи я подавала до Одеської національної академії харчових технологій на економічний факультет, до Одеського національного політехнічного університету, знову ж таки на економічний факультет та до Одеського національного морського університету, і знову на економічний факультет.

Вже було зрозуміло, що вчитися я буду на економічному, але питання було в виборі вищого навчального закладу. Кожен родич і знайомий радив якийсь певний інститут, але в своїх поглядах вони не сходилися. Та ми з мамою все ж таки вирішили, що я буду навчатися в ОНАХТі. Ми не враховували престижно це, чи ні, а просто подали сюди документи. Але на наше рішення вплинули і ті обставини, що, по-перше, туди вступала моя сестра, яка б змогла і порадити і допомогти, а, по-друге, мені подобається, що саме тут все знаходиться недалеко одне від одного, що від мого гуртожитку до академії - 5 хвилин ходьби, що тут є бібліотека, читальні зали, спорткомплекс. Всі ці зовнішні обставини бралися до моєї уваги. Для мене, так як я повністю не знаю міста, це був самий найліпший варіант.

Ось так почалося моє студентське життя. І я хочу і буду намагатися, щоб воно і далі було більш-менш легким і поступливим по відношенню до мене.