
- •4. Поняття та види джерел римського приватного права
- •11. Види цивільного процесу в римі.
- •12. Стадії та форми легісакційного процесу.
- •13. Загальна характеристика формулярного процесу. Складові частини формули.
- •22. Правове становище перегринів.
- •23. Правове становище рабів. Рабський пекулій.
- •24. Правове становище латинів.
- •25. Правове становище вільновідпущеників.
- •26. Колонат.
- •28.Інстітут громадської честі.
- •29. Юридичні особи.
- •30. Римська сім'я. Агнатське і когнатське споріднення.
- •31. Шлюб та його види.
- •32. Правовідносини подружжя
- •33. Правовідносини батьків та дітей
- •34. Батьківська влада
- •36. Конкубінат
- •37. Опіка і піклування
- •38. Поняття та види речей
- •39. Право власності.
- •40. Способи набуття та припинення права власності.
- •Припинення права власності
- •41. Захист права власності.
- •42. Віндикаційний позов
- •Поняття володіння
- •44. Види володіння
- •45. Захист володіння
- •46. Поняття та види прав на чужі речі.
- •47. Поняття та види сервитутів.
- •48. Особливі види сервітутів: емфітевзис та суперфіцій.
- •49. Захист прав на чужі речі
- •50. Поняття та загальна характеристика зобов’язання
- •51. Виконання зобов’язання
- •52. Наслідки невиконання зобов'язаня.
- •54. Забеспечення зобов'язань.
- •55. Припинення зобов'язання
- •58. Укладення договорів.
- •59. Пакти.
- •60. Загальна характеристика позадоговірних зобов'язань.
- •62. Поняття та види квазіделектів.
- •63. Поняття та історія спадкування.
- •65. Спадкування за заповітом
- •67. Легати та фідеїкомісси
- •68. Поняття спадкового права
42. Віндикаційний позов
[(віндикація) від лат. vindicere — оголошую про застосування сили] — позов власника або іншого законного (титульного) володільця про повернення речі з чужого незаконного володіння. Віндикаційний позов (віндикація) — rei uindicacio (uim dicere)- спосіб оголошення про застосування сили. Віндикація — це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. У Римі застосовувалася так звана необмежена віндикація, за якою річ витребовувалася від будь-якого фактичного володільця незалежно від правової підстави обладателя на володіння річчю за принципом — ubi rem meam inuenio, ibi eam uindico — де свою річ знаходжу, там її віндикую. Негаторний позов. Негаторний позов – actio negatoria – застосовувався у стародавньому Римі для усунення перешкод, що заважали власнику нормально здійснювати своє право власності. Позивачем був власник речі, якому хтось перешкоджав у який-небудь спосіб здійснювати право власності (наприклад, ходіння або проїзд по земельній ділянці без правової на те підстави). Як правило, відповідачем за негаторним позовом був той, хто претенду-вав на користування в якомусь відношенні чужою річчю, звідси й назва позову — actio negatoria — позов про заперечення. Водночас відповідачем за негаторним позовом міг бути і той, хто в будь-який спосіб заважав власнику здійснювати своє право. Відповідальність за цим позовом зводилась до обов'язку порушника припинити неправомірні дії. 3. ВОЛОДІННЯ (загальна характеристика)
Поняття володіння
Незважаючи на те, що терміни "володіння" і "власність" використовуються в повсякденній мові як тотожні поняття, володіння не є синонімом власності.Володіння — це історичний попередник права власності і є основою, на якій виникає інститут власності. В стародавньому цивільному праві категорія володіння відповідала поняттю usus. Під ним розуміли користування річчю. Володілець і власник поєдналися в одне ціле в цивільному праві, і тоді говорили про володіючого власника. Користування річчю забезпечувало особі безпосереднє панування над нею.Приблизно з III ст. до н. є. почало формуватися поняття "володіння" в тій суті, в якій його розуміла класична римська юриспруденція, тобто володіння, не пов'язане з правом власності.Володіння (possessio) — це реальне утримання речі, поєднане з наміром ставитися до неї як до своєї, забезпечене юридичним захистом. Під володінням почали розуміти фактичне становище, в силу якого суб'єкт матеріально утримує річ незалежно від того, чи має він на це право. Отже, володіння може бути наслідком як власності, так і добросовісного набуття від невласника, а також в результаті договору найму, договору зберігання, протиправної дії (крадіжка) тощо.На думку римських юристів, юридичне володіння включало в себе два елементи:суб'єктивний — фактичне, реальне володіння річчю (corpus possessions);об'єктивний — намір володіти річчю для себе (animus possessio).Перший елемент (суб'єктивний), який лежав в основі володіння, означав наявність у володільця речі в будинку чи дворі.Другий елемент (об'єктивний) юридичного володіння — це намір володіти річчю для самого себе, коли володілець ставиться до неї як до своєї і панує над нею як власник.З джерел римського права випливає, що володільцем була лише та особа, яка виявила волю, бажання привласнити собі річ, яка нікому не належить. Отже, не будь-яке реальне, фактичне утримання речі є володінням, а лише те, яке основане на волі володільця. Така воля може бути лише у справжнього власника і особи, яка, помиляючись, вважає себе за власника, хоч насправді таким не є (такою особою може бути добросовісний володілець). Якщо хтось фактично володіє річчю, але в нього немає бажання мати її виключно для себе, якщо річ утримується тільки для якоїсь певної мети, то в такому випадку матиме місце не володіння, а просте тримання речі (detentio). Отже, володіння можна визначити як фактичне утримання речі, з наміром вважати її своєю, а тримання — це фактичне утримання речі без наміру вважати її своєю.Володіння як фактичне ставлення особи до речі є дійсним проявом права власності. Проте володіння може проявлятися і незалежно від права власності.Володіння не має нічого спільного з власністю. Значення володіння в цивільному праві зводилося до такого:володіння річчю є необхідною умовою для того, щоб власник міг користуватися своєю власністю;володіння у римському праві є складовим елементом майже всіх способів набуття права власності;володіння річчю само по собі незалежно від права власності на неї часто використовується юридичним захистом.