3.2. Перспективні напрямки участі країн, що розвиваються на світовому ринку технологій.

В сучасних умовах міжнародному технологічному обміну притаманні наступні тенденції:

1. Інтенсивний та випереджальний розвиток ринку наукоємних технологій. Обсяг світової торгівлі ліцензіями на об’єкти інтелектуальної власності щорічно зростає на 12%, в той час як темпи зростання світового виробництва не перевищують 2,5-3% на рік. За прогнозами експертів, річний обсяг ринку високотехнологічної продукції і послуг виросте за найближчі 15 років з 2,9 до 10-12 трлн. дол. США, а обсяг ринку паливно-енергетичних ресурсів – усього лише з 0,7 до 1,2-1,4 трлн. дол.

2. Глобалізація ринку інновацій. Створення і використання знань, технологій, продуктів і послуг набуває глобального характеру.

3. Динамізація та загострення конкуренції. Інновація стає головним інструментом в конкурентній боротьбі. Жорстока конкурентна боротьба на ринку високих технологій за нові ідеї та розробки, фінансові ресурси, інтелектуальні ресурси. Інновація все більше стає необхідним засобом створення конкурентних переваг, завоювання національного i міжнародного ринків. Досвід успішних компаній свідчить, що сьогодні виграє той, хто постійно займається інноваціями. Можна навести багато яскравих прикладів, коли у відповідь на атаку конкурента компанія не реагувала традиційним методом зниження цін, а інноваціями. Наприклад, Honda у відповідь на випад компанії Yamaha вибрала інноваційну стратегію і випустила на ринок 113 нових моделей мотоциклів, не залишивши супернику жодних шансів на успіх.

4. Лідерство розвинутих країн світу. Розширення кола країн-експортерів та імпортерів технологій. Основними центрами, де сконцентровані світові технологічні ресурси є США, Японія і країни Західної Європи (зокрема члени ЄС). Вони є лідерами в створенні та впровадженні інновацій. Якщо ж врахувати досягнення країн по впровадженню інновацій, то акценти в загальному рейтингу дещо міняються в сторону нових-країн лідерів, які досягли успіхів в комерціалізації інновацій, наприклад, частка Південної Кореї на світовому ринку цивільної наукомісткої продукції складає 27%, в той час як в країн ЄС – 21%, в США – 15%.

Останнім часом стрімко збільшується кількість науково-технічних працівників і зміцнюються позиції в області високих технологій країн, що раніше вважалися країнами «третього світу». Особливо треба відзначити Китай, Південну Корею, Тайвань, Таїланд і Сінгапур, і трохи пізніше до них приєдналися деякі країни Латинської Америки й Індія. Ці країни сфокусовуються на чотирьох напрямках:

1) покращення науки, інженерна та математична освіта;

2) залучення високоосвічених іммігрантів;

3) збільшення державних витрат на дослідження;

4) податкові пільги.

Індія, де вдвічі більше інженерів-програмістів, чим у Японії або Німеччині, створила успішно зростаючу індустрію програмного забезпечення, у якій зайняте близько 300 тис. чоловік. Компанії зі штаб-квартирами в Індії роблять комп'ютерні програми, мікросхеми, специфікації комп'ютерів для декількох провідних фірм США. Індійські програмісти за рік надають послуг на суму, що перевищує експортну виручку України. Інший приклад: індійська компанія Tata завдяки оптимізації виробництва випустила на внутрішньому ринку автомобіль за $3000, і планує модернізувати продукт для експорту. Автомобілі такого цінового сегменту можуть змінити величезну галузь автомобілебудування.

Завдяки поширенню інформаційних технологій та низьким витратам у Азії, життєвий цикл інновації скорочується. Інші країни не зможуть конкурувати з Китаєм чи Індією, якщо не навчаться продукувати інновації швидше і якісніше.

5. Домінуючу роль в інноваційному процесі стала відігравати не стільки генерація ідеї, скільки швидка комерціалізація. Тобто, для багатьох сучасних компаній значно важливішою є не створення, а впровадження інновацій. Адже ідеї можна купити на ринку, і сфокусувати сили на практичній стороні. У цьому сила General Electric: вони не займаються серйозно відкриттями, проте знають, як на ідеї вартістю кілька десятків мільйонів заробити мільярди. У цій компанії максимум 20% зусиль витрачається на пошук ідеї, а 80% – на якісну комерціалізацію. Поряд із цією тенденцією проявляється ще одна: фільтрація власних та запозичених дей. Сергій Брін, співзасновник Google, сказав, що потужність Силіконової Долини не у тому, що вона генерує найбільше успішних інновацій, а в тому, що вона гарно фільтрує ідеї та якісно їх впроваджує.

6. Монополізація ринку технологій, головними суб’єктами ринку технологій є ТНК та МНК. Найбільші ТНК зосереджують дослідження у своїх руках, що сприяє монополізації світового ринку технологій (рівень монополістичного контролю близько 90%). Науково-дослідні розробки концентруються в найбільших фірмах промислово розвинутих країн, оскільки тільки вони володіють достатніми фінансовими коштами для проведення дорогокоштовних досліджень. Наприклад, у США витрати на НДДКР у загальній сумі реалізації на одного зайнятого в ТНК «ІБМ» складають 6%, у «Боінг» і «Ханіуелл» – 5%, у «Дюпон де Немур» і «Ксерокс» – 4%, у «Дженерал Моторс» і «Форд мотор» – 3%. Отже, щоб вступити в міжнародну конкуренцію на ринку технологій українським компаніям необхідно досягти аналогічних показників в фінансуванні НДДКР, створити власні наково-дослідні лабораторії та налагодити співробітництво із національними інноваційними інституціями.

7. Технологічна політика та стратегії ТНК. Останнім часом відбулися зміни в напрямках НДДКР, проведених ТНК. Дослідження зміщуються в галузі, що визначають успіх у виробничій і збутовій діяльності. Стратегія поводження ТНК на світовому ринку технологій визначається життєвим циклом технології: 1 етап – продаж готової продукції, зробленої за новою технологією; 2 етап – технологічний обмін супроводжується або здійснюється у формі прямих закордонних інвестицій; 3 етап – чисте ліцензування. Новітні технології в основному використовуються в країні базування, а в міру їх старіння передаються у філії і далі продаються за рубіж у вигляді ліцензій.

8. ТНК використовують нові підходи та механізми трансферу технологій:

– продаж ліцензій на початкових етапах життєвого циклу товарів, з метою встигнути окупити частину витрат на НДДКР;

– встановлення монопольно високих цін на запатентовану продукцію й обмеження випуску нової продукції покупцями ліцензій;

– укладання угод між ТНК для одержання ексклюзивного права на блоки патентів на найбільш важливі винаходи;

– використання патентів для контролю за розвитком техніки або для гальмування цього розвитку;

– позбавлення дочірніх компаній ТНК самостійності у виборі техніки і технології, загальна ліцензійна політика в рамках ТНК;

– передача ТНК ліцензій на некомерційних умовах своїм філіям і дочірнім компаніям, що ставить останніх у переважне становище на ринку, сприяє підвищенню конкурентоздатності їхньої продукції.

9. Головним напрямком міжнародного технологічного обміну стала внутрішньокорпораційна торгівля. Так, серед усіх ліцензійних надходжень розвинутих країн частка внутрішньокорпораційних надходжень становить понад 60%, у т.ч. у США частка надходжень від продажу ліцензій дочірнім філіям становить близько 80%, в Англії – 50%.

10. Міжнародне науково-технічне співробітництво шляхом створення стратегічних альянсів між ТНК різних країн для спільного рішення науково-технічних проблем. У межах стратегічних альянсів ТНК проводять спільні НДДКР, здійснюють взаємний обмін науковими досягненнями і виробничим досвідом, підготовку кваліфікованих кадрів.

Створюючи стратегічні альянси, ТНК скорочують час проведення НДДКР, що дуже важливо в умовах швидкого розвитку технологій і скорочення життєвого циклу товарів і технологічних процесів; розподіляють значні суми витрат між фірмами при проведенні спільних НДДКР, одержують доступ до науково-технічних досягнень партнера по альянсу і розподіляють ризик невдачі при здійсненні НДДКР. Українським ТНК та крупним компаніям потрібно шукати ефективного для себе входження в стратегічні альянси.

11. Зростання технологічної залежності країн, що розвиваються. ТНК намагаються створити таку структуру міжнародного поділу праці, що забезпечувала б економічну і технічну залежність країн, що розвиваються.

Так, у цих країнах ТНК створюють підприємства по випуску комплектуючих виробів, що поставляються на дочірні підприємства в інших країнах. Передаючи технології на виготовлення проміжної продукції в країни з дешевою робочою силою, ТНК тим самим знижує собівартість своїх товарів. На частку країн, що розвиваються, припадає близько 10% міжнародного технологічного обміну, що пояснюється малою ємністю їх технологічного ринку.

12. Розвиток венчурного фінансування та зростання участі у міжнародному технологічному обміні венчурних фірм. Перевага цих фірм на ринку технологій полягає у вузькій спеціалізації. Випускаючи обмежену номенклатуру товарів, ці фірми отримують доступ на вузькоспеціалізовані світові ринки; не несуть додаткових витрат на вивчення ринку, рекламу; приділяють більше уваги безпосередньому вирішенню науково-технічних задач.

13. Розвиток міжнародної технічної допомоги. Ця допомога надається розвинутими країнами (донори) країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою (реципієнти) в галузі передачі технічних знань, досвіду, технології, технологічноємної продукції, навчання персоналу. Міжнародні програми технічної допомоги здійснюються на багатосторонній основі, у тому числі по лінії міжнародних організацій чи на двосторонній основі.

14. Розвиток міжнародної кооперації в інноваційній сфері. Взаємоообмін, кооперація та спеціалізація на всіх етапах створення технології дозволяє оптимізувати та економити витрати на інновації, уникати паралелізму, використовувати факторні переваги країн через реалізацію спільних проектів та міждержавних програм.

15. Розвиток міждержавного співробітництва в рамках інтеграційних угрупувань. Інтеграційні угрупування створюють системи ефективного розподілу праці та спеціалізації в науково-технічній сфері, уніфіковані системи регулювання. Це прискорює не тільки процеси міждержавного руху технологій, а також міжнародного співробітництва по їхньому створенню, комерціалізації, продажу, що дозволяє об’єднаними зусиллями протистояти в глобальній конкурентній боротьбі.

16. Збільшення ролі держави в науково-технічному розвитку та в сприянні трансферу технологій. Яскравим прикладом є Китай: нещодавно керівництво Китаю вирішило додатково направити близько 5 млрд. дол. на інноваційні та наукові розробки. Якщо врахувати уже виділені гроші, то до 2010 року сума доданих до запланованих обсягів інвестицій у цю сферу в Піднебесній сягатиме 8 млрд. дол. Таким чином, уряд КНР наполегливо демонструє бажання побудувати "економіку, засновану на знаннях", а не на експорті.

17. Розвиненість інноваційної інфраструктури, в т.ч. технопарків, технополісів з великою часткою іноземного капіталу та експортною орієнтацією.

18. В структурі здійснюваних інновацій зростає частка управлінських, які полягають у нестандартних рішеннях в менеджменті.

Українським компаніям, що прагнуть вийти на міжнародні ринки і бути конкурентними, потрібно створити і запровадити нестандартні бізнес-моделі для генерування та впровадження інновацій.

19. Застосування трьох основних типів стратегій інноваційного розвитку: перенесення (використання зарубіжного науково-технічного потенціалу та його досягнень), запозичення (освоєння виробництва високотехнологічної продукції шляхом використання власної дешевої робочої сили та власного науково-технічного потенціалу), нарощування (використання власного науково-технічного потенціалу, залучення іноземних учених і конструкторів). В Україні використовується перший та частково другий тип інноваційного розвитку.