2.3. Динаміка розвитку ринків технологій країн, що розвиваються.
Динамічний розвиток науково-технічного потенціалу економіки може бути забезпеченим тільки за умов активної регулюючої та стимулюючої ролі держави. Про це свідчить досвід усіх провідних ринкових держав, динамічних країн Південно-Східної Азії. Йдеться як про фінансове забезпечення науково-технічного розвитку, так і про організаційну підтримку, створення необхідної законодавчої бази.
Підвищення експортної активності технологій країн ЦСЄ у перші після радикалізації реформ роки (на початку 90-х років) було насамперед пов’язане зі сферами виробництва, які не належали до високотехнологічних, наукомістких. Наприклад, у галузях машинобудування це були переважно вироби середньої складності. Що стосується галузей високої технології (наприклад, виробництва комп’ютерів, високоякісних телевізорів та ін.), то тут експорт був передусім пов’язаний з поставками деталей і вузлів для іноземних фірм або виробів, що збиралися з імпортних деталей (особливо у Польщі) або таких, що здійснюються філіями відомих західних корпорацій (особливо в Угорщині). Іншими словами, задовільне у кількісному вимірі експортне зростання не супроводжувалося адекватною якістю цього зростання. Тільки після завершення країнами ЦСЄ критичної фази трансформації сталися якісні зрушення і початок наростання експорту більш технологічних виробів на ринки розвинених країн. Саме група машин і обладнання стає останнім часом найдинамічнішим сектором у структурі експорту відносно більш успішних країн ЦСЄ (Польщі, Угорщини, Чеської Республіки). Це веде до підвищення частки високотехнологічного експорту в структурі експорту готових виробів у країнах регіону, хоча високого рівня, характерного для найбільш розвинених країн, він досяг лише в Угорщині — до 21 %. Цей показник вигідно вирізняє цю країну на фоні інших держав ЦСЄ: Болгарія — 4 %, Польща — 3, Румунія — 2, Словаччина — 3, Словенія — 4, Чеська Республіка — 8 %.
Для країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) загалом властива активна політика в сфері науково-технічного розвитку: витрати на НДДКР до радикалізації реформ становили 2,5—3 % ВВП. В 90-ті роки, особливо на початку, в країнах Центрально-Східної Європи мало місце різке скорочення всіх параметрів науково-дослідної сфери: витрат на дослідження та розробки, чисельності наукових кадрів та інститутів, масштабів патентування. Найбільш суттєво впали обсяги витрат на НДДКР (рис.1). Якщо на кінець 2000 років вони почали відновлюватися в таких країнах як Угорщина, Словенія, Чехія, Румунія, то у Болгарії, Польщі Словаччині тенденція падіння продовжувалася.
Крім того, пільгове одержання результатів НДДКР з колишнього СРСР у рамках обміну за програмами РЕВ припинилося, що істотно ускладнило ситуацію для розвитку галузей високої технології. Однак із завершенням критичної фази трансформаційного процесу практично в усіх країнах спостерігається зростання уваги до розвитку науки і технологій і підвищення витрат на такі цілі. Однак цей показник все ще залишається на низькому рівні: в Болгарії — 0,57 %, Польщі — 0,77, Румунії — 0,72, Словаччині — 1,05, Словенії — 1,46, Чеській Республіці — 1,2, Угорщині — 0,68 %.
Активність більшості країн ЦСЄ в науково-технічній сфері знову почала зростати під впливом збільшення попиту на наукоємну продукцію на світовому ринку та адаптації національних систем НДДКР до умов ринкової економіки. Країни інтенсифікували наукові дослідження та розробки з метою підвищення конкурентоспроможності власних економік та скорочення технологічного відставання від розвинутих країн Заходу. Найбільших успіхів, за думкою експертів ЄС, досягли Угорщина, Словенія та Чехія.
Аналіз сумарного інноваційного індексу свідчить, що жодна з країн ЦСЄ не досягла середнього європейського рівня (рис.1). Найкраще значення індексу серед країн ЦСЄ має Словенія. Для 2008 року він склав 0,448, для 2009 року – 0,466. Найбільш низьке значення індексу притаманно Болгарії (0,227 для 2008 року та 0,231 для 2009 року) [4].
Унаслідок збільшення інтелектуальної еліти «третій світ» усе більше завойовує позиції в деяких передових галузях промисловості.
Основними двигунами інновацій вважаються Китай та Індія, на які припадає 20% світових інвестицій у НДДКР. Особливо вигідна в такому контексті розробка простих, бюджетних продуктів ("frugal products") для нижнього та середнього ринкових сегментів.
За Китаєм та Індією закріпилася позиція найвагоміших центрів інновацій. В останні 5 років інвестиції цих країн в НДДКР подвоїлися і досягли 200 млрд. доларів у Китаї і 40 млрд. доларів в Індії [5]. Таким чином, в сумі ці країни складають близько 1/5 глобальних витрат на НДДКР. У рейтинг 20 найбільших інновативних підприємств світу на даний момент входить 5 компаній, і всі вони - з Китаю, Індії та Бразилії. Ці країни належать до 20 так званих "фокусних" країн, де до 2030р. очікується найбільше економічне зростання.
Бразилія, Індія, Китай, Туреччина, Кіпр, Аргентина, Мексика продемонстрували потужне зростання протягом останнього десятиліття, але разом з тим ця частина країн значно відставала від інших. Тобто в цій групі спостерігається процес розбіжності: на південь від групи країн (Бразилія, Індія, Китай і Туреччина) темпи зростання ефективності інноваційної діяльності значно вищі за середні. Дещо нижчі, проте позитивні показники мають: Аргентина, Колумбія, Єгипет, Індонезія, Іран, Ірак, Малайзія, Мексика, Нігерія, Пакистан, Перу, Росія, Саудівська Аравія, ПАР, Таїланд та В'єтнам.
Загалом для країн що розвиваються характерна позитивна динаміка економічної та інноваційної ефективності. Зростання ВВП на душу населення на період 1995-2006 роки склав 9,92 (для високорозвинених країн він становив 1,75). Зростання ефективності інновацій у діяльності фірм та їх результативність за 1995-2005 роки зросли на 16,7 (1,15), підвищення ефективності людських ресурсів за той же період склало 4,1 (0,34). Динаміка розвитку інфраструктури становить 12,2 (1,81) [6].
Спираючись на такі дані легко помітити інтенсивну динаміку розвитку країн що розвиваються у порівнянні із аналогічними показниками для високорозвинених країн світу.