- •Сутність ринку технологій у світовій економіці.
- •1.2. Структура світового ринку технологій.
- •Методика оцінки рівня розвитку світового ринку технологій.
- •2.1. Сучасний стан та спрямованість розвитку різних країн світу на ринку технологій.
- •2.2. Передумови та фактори участі країн, що розвиваються у міжнародному технологічному обміні.
- •2.3. Динаміка розвитку ринків технологій країн, що розвиваються.
- •2.4. Роль країн, що розвиваються у виробництві та експорті продукції інформаційно-комунікаційних технологій.
- •3.2. Перспективні напрямки участі країн, що розвиваються на світовому ринку технологій.
- •3.3. Шляхи активізації участі України у міжнародному технологічному обміні.
- •Висновки
- •Список використаних джерел
Методика оцінки рівня розвитку світового ринку технологій.
Проведення оцінки розвиту ринку технологій, особливо у великомасштабних рівнях (світовий ринок) є завданням важливим, проте дуже складним, оскільки поняття ринку технологій включає в себе як матеріальні технології, послуги та інформацію, так і інтелектуальні кадри, і спрямоване на забезпечення циклу наука-техніка-виробництво-ринок. Разом з тим міжнародні технологічні послуги можуть бути і формою кооперування виробництва, засобом сприяння товарній торгівлі, іншим формам міжнародного співробітництва.
Методика оцінки рівня розвитку світового ринку технологій включає у себе наступні пункти:
правові засади міжнародної передачі технології;
передумови міжнародної передачі технології;
доцільність міжнародної передачі технології;
форми та канали міжнародної передачі технології;
вартісна оцінка технології на світових ринках:
принципи ціноутворення на науково-технічну продукцію;
методи цінових розрахунків;
послідовність цінових розрахунків;
визначення верхньої ціни продажу технології;
визначення можливої ціни продажу технології.
На рівні країн чи ТНК користуються конкретизованими методами вартісної оцінки розвитку технологій та розрахунками індексів для порівняння рівня їх технологічного розвитку чи конкурентоспроможності.
У макроекономічному вимірі одним із ключових критеріїв активності інноваційної діяльності та довгострокової конкурентоспроможності країни є кількість патентів, які реєструються у значущих з погляду критеріїв світового ринку сферах. Чим більша кількість зареєстрованих патентів та ліцензій, тим вищий рівень посідає країна на ринку технологій.
Експертний (ринковий) метод оцінки вартості інтелектуального капіталу передбачає використання методу порівняльних продаж, тобто у прямому порівнянні оцінюваного об’єкта з іншим, аналогічним по якості призначенню і корисності, який був проданий в зіставлений час на аналогічному ринку.
Метод критичних технологій полягає у статистичному і бібліографічному аналізі стану та динаміки розвитку технологій. Застосовується набір характерних ознак для виміру критичності конкретних технологій. Проводиться аналіз технологічних областей з великим інноваційним потенціалом. Він частково співставляється із експертним методом.
Ще одним критерієм оцінки вважається розрахунок на одиницю витрат, валютний ефект від реалізації технологічного ресурсу на світовому ринку. Така характеристика дає значно точніший показник стану розвитку країни на ринку технологій аніж прибуток за експорт звичайних товарів.
Для повної оцінки рівня розвитку країни на міжнародному технологічному ринку, пропонуємо використати метод DEA [2], котрий об’єднує у собі усі вищеописані методи. З застосуванням моделі „чорного ящика”, „входи” та „виходи” системи (науково-технологічної сфери) (додаток 1). Розрахунок затрат на кожен із показників “входу” та їх співставлення із результатами та прибутками від реалізації “виходу” дає можливість розрахувати показник ефективності використання наявного потенціалу. Порівняльний аналіз ефективності використання потенціалу здійснюється за такими показниками, як загальний обсяг фінансування інноваційної діяльності та чисельність фахівців, які виконували наукові та науково-технічні роботи (в розрахунку на одну особу). До показників ефективності віднесено загальний обсяг реалізації ліцензійної продукції та величину валового регіонального продукту (в розрахунку на одну особу).
Важливу роль в оцінюванні національного технологічного розвитку відіграють індекси: технологічного прогресу, розроблений Центром міжнародного розвитку Гарвардського університету; технологічних досягнень, розроблений фахівцями ООН[3]. Ці індекси визначають методом встановлення значущості окремих індикаторів науково-технічного та економічного розвитку як вхідних (витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), кількість вчених тощо), так і результуючих (кількість патентів, проданих ліцензій, публікацій тощо).
Індекс технологічних досягнень було розроблено з метою виявлення рівня створення (розповсюдження) технології та зміцнення людського потенціалу. Враховуючи комплексність індексу як узагальнюючого показника за повним спектром технологій, розробники використали непрямі показники вимірювання технологічних досягнень країни за чотирма складниками: створення технології; розповсюдження сучасних інновацій; поширення дещо застарілих інновацій; людський капітал. Що ж до індексу технологічного прогресу, то основною його метою є оцінка конкурентоспроможності країни. Оскільки технологічний розвиток є головним механізмом економічного розвитку, індекс містить три складники: інновації; обсяги високотехнологічної продукції; застосування інформаційно-комунікаційних технологій. Кожен з них оцінюється з використанням статистичних даних і даних спеціальних обстежень. Проте, використання індексів, особливо у світовому масштабі, дуже часто спричиняє виникнення проблеми збору та опрацювання статистичної інформації. Невідповідність світових статистичних баз даних у різних країнах призводить до часткової некоректності досліджень, наслідком чого є недостатня достовірність одержаних результатів.
Сумарний інноваційний індекс характеризує ефективність національних інноваційних систем країн (НІС). Він охоплює 29 індикаторів, які характеризують профіль НІС за такими групами: 1) людські ресурси (відображає наявність висококваліфікованих і освічених людей), 2) фінансування та підтримка (включає показники фінансування інноваційних проектів та державної підтримки), 3) інвестиції фірм (охоплює різні форми інвестицій в інноваційну діяльність), 4) зв’язки та підприємництво (характеризує підприємницькі зусилля та співпрацю інноваційних фірм між собою і державним сектором), 5) пропускна заданість в інноваційному процесі (охоплює показники захисту прав власності, технологічного балансу), 6) інноватори (вимірює кількість фірм, які впровадили інновації на ринку або в рамках своїх організацій, як технологічні так і нетехнологічні), 7) економічні ефекти (відображає вплив інновацій на зайнятість, експорт та продажі). Перша та друга групи індикаторів відображають рушійні сили інноваційної діяльності, які є зовнішніми по відношенню до підприємств.
Оцінювання ефектів та ефективності участі країни в міжнародному технологічному обміні необхідно розглядати як основу розробки конкретних програмно-цільових заходів щодо стимулювання розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності і розробки довгострокової стратегії зміцнення економічної безпеки держави.
Дослідження процесу міжнародної передачі технологій може здійснюватися на основі експертних оцінок задля виявлення його позитивних та негативних наслідків або за допомогою розрахунку таких економічних показників, які можуть найбільш адекватно відобразити вплив на економіку. В обох випадках результативність аналізу залежатиме як від обраної методики, так і від підбору актуальних та достовірних статистичних даних. Міжнародний трансфер технологій полягає у обміні науково-технологічними досягненнями (результатами досліджень, проектних, конструкторських робіт, винахідництва), а також послугами та людським капіталом. Сутність економічних результатів цього процесу у загальному випадку доцільно визначати шляхом зіставлення необхідних затрат та вірогідних результатів.
РОЗДІЛ 2. Сучасний стан та роль країн, що розвиваються на світовому ринку технологій
