13. Організаційна модель прогнозування зростання промислового виробництва.

Модель дозволяє визначити основні напрями її розвитку з виділенням основних аспектів діяльності: розвиток технічної бази виробництва, організаційно-технічний рівень виробництва, потреба в продукції і ступінь її задоволення, потреба в ресурсах, зміна структури, темпів, обсягів виробництва.

14. Сутність структури промисловості: відтворювальні пропорції, галузева структура, регіональна структура, соціальна структура, зовнішньоекономічна структура промисловості.

Економіка будь-якої країни як об'єкт досліджень є склад­ною системою, тобто сукупністю якісно визначених елементів або підсистем, між якими існує закономірний зв'язок. Головною з таких підсистем є промисловість. Промисловість — це найбільша сфера матеріального виробництва, де суб'єкти господарювання видобу­вають сировину та паливо, виробляють усю сукупність знарядь праці, більшу частину предметів праці і предметів споживання на основі застосування машинної техніки. Промисловість є системою нижчого рівня щодо економіки в цілому. Промисловості як системі притаманні специфічні ознаки: цілісність, ієрархічна побудова, ек­зогенний характер та безперервність розвитку.

Співвідношення, які відбивають взаємозв'язки та взаємозалеж­ності між окремими частинами промисловості в процесі її розвит­ку, складають поняття структури промисловості. Структура промисловості має велике значення для збалансо­ваного розвитку економіки, її ефективного та стабільного зро­стання.

Дослідженням впливу структурних зрушень на економічний розвиток належить важливе місце в економічній науці. Зокрема, ве­лику увагу цім проблемам приділяли американські вчені В. Леонтьєв, С. Кузнєц, Дж. Гелбрейт, В. Найдьонова та багато інших.

Структура промисловості — багатопланове поняття, його мо­жна розглядати з багатьох поглядів, які відображають співвідно­шення різних елементів економічної системи. Залежно від характеру елементів та змісту економічних явищ, зв'язки між якими відображаються в пропорціях, на макроекономічному рівні розрізняють такі основні види структурних спів­відношень:

Відтворювальні пропорції - вони відображають можливо­сті зростання промислового виробництва і його ефективності. Відтворювальні пропорції характеризують співвідношення: між виробництвом засобів виробництва (група галузей «А») і вироб­ництвом предметів споживання (група галузей «Б»), між замі­щенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю, між споживанням та нагромадженням, між виробничи­ми галузями та інфраструктурою.

Галузева структура - пов'язана із сучасним станом суспільного поділу праці, тобто з процесами диференціації та інтеграції в структурних пере­твореннях промисловості на шляху від централізованої до ринкової економіки. Це означає, що традиційний підхід до аналізу галузевих пропорцій, відповідно до якого досліджувалася динаміка співвід­ношення між важкою та легкою промисловістю і т. п., втрачає ко­лишню актуальність. Основу галузевої структури сьогодні станов­лять макропропорції між галузевими комплексами, між групами галузей, що мають однакові економічні характеристики.

У складі промисловості виділяють три групи галузей: перша — галузі, пов'язані з видобуванням ресурсів; друга — галузі, зайня­ті переробкою цих ресурсів та виготовленням готової продукції; третя — сфера послуг у широкому розумінні, включаючи інфор­маційне обслуговування виробництва.

Регіональна структура - територіальне розміщення основних елементів того чи іншого міжгалузевого комплексу, різноманітність цих елементів, а також їх зв'язки з певною геосистемою країни (геосистема включає системи розміщення населення, техніко-економічну та соціальну інфрастру­ктуру, системи природокористування та захисту природи) форму­ють економічну основу регіональної структури промисловості. Ключовим моментом формування певних територіальних утворень різних рівнів є взаємодія економічних інтересів господарських сис­тем і населення даної території, наявність корисних копалин та си­ровинної бази, природні умови, культурні традиції і т. п. На цій ос­нові формуються два типи регіональних систем: перший — розподіляє промисловість за економічним принципом — на еконо­мічні райони, територіальні виробничі комплекси, спеціальні еко­номічні зони; другий — за адміністративним принципом — на про­мисловість автономної республіки, областей, районів.

Соціальна структура - відображає розподіл промисловості за формами власності, за організаційно-правовими формами під­приємництва, за рівнем доходів робітників.

Структура зовнішньої торгівлі – є своєрідним дзеркалом народного господарства. Для індустріально розвинутих країн харак­терна висока питома вага експорту промислової продукції, особливо кінцевої, з високим технологічним рівнем, наукомісткої. В експорті більшості країн, що розвиваються, переважають сиро­вина та матеріали. Індустріально розвинуті країни імпортують переважно сировину, енергоносії, продукти екологічно шкідли­вих виробництв, обладнання, машини, транспортні засоби тощо.