53. Основні цілі, принципи та задачі державної нтп.

Високоефективний науково-технічний розвиток відбувається за умов:

• заінтересованості виробництва у використанні досягнень НТП;

• конкуренції у використанні досягнень НТП, боротьби за лі­дерство на ринку;

• використання в науково-дослідних і дослідно-конструктор­ських роботах новітніх досягнень світової науки, техніки, техно­логії та організації виробництва, розвитку міжнародних науково-технічних зв'язків;

• підтримки державою високого рівня освіти і культури;

• фінансування державою і кредитними установами дослі­джень у галузях фундаментальних наук, запровадження іннова­цій у виробництво, створення інформаційних систем;

• конкуренції науково-технічних організацій, їх участі в кон­курсах технічних проектів;

• інтеграції науково-технічних підрозділів у підприємницькі структури, приватні та державні виробничі підприємства.

Верховна Рада України розглянула й ухвалила 1991 року За­кон «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності». Цим законом визначено сутність, цілі, на­прямки й основні принципи державної науково-технічної політи­ки, окреслено основні риси організаційної структури державного управління науково-технічною діяльністю, охарактеризовано форми й методи державного впливу на розвиток науково-технічної сфери.

Державна науково-технічна політика — складова соціально-економічної політики України, яка визначає основні цілі, напрямки, принципи, форми й методи діяльності держави в науково-технічній сфері. Усі складові державної науково-технічної полі­тики мають ознаку єдності, тобто вони взаємозв'язані і тісно взаємодіють.

Загальна мета – створення умов для досягнення високого рівня життя, примноження національного багатства.

Поточна мета – розроблення і реалізація обґрунтованої концепції НТР.

Напрями її реалізації:

• Створення соціально-економічних, організаційних, правових умов для формування та ефективного використання науково-технічного потенціалу.

• Розвиток пріоритетних напрямів науки і техніки та концентрація ресурсів для їх реалізації.

• Розроблення та реалізація довгострокових державних науково-технічних програм.

• Підготовка наукових кадрів, інтеграція освіти, науки і виробництва.

• Правовий та соціальний захист наукових і творчих працівників.

• Створення сучасної інфраструктури науки.

• Налагодження зв’язків з іншими державами для використання досягнень вітчизняної і світової науки і техніки.

Принципи:

• Органічна єдність НТП з економічним, соціальним та духовним розвитком суспільства.

• Підтримка засад конкуренції і підприємництва в науково-технічній сфері.

• Демократизація та децентралізація управління науково-технічною діяльністю.

• Розвиток освіти, організація підготовки і перепідготовки необхідних кадрів.

• Рівноправність всіх форм організації науково-технічної діяльності.

• Свобода поширення науково-технічної інформації та пропаганда науково-технічних досягнень.

• Максимальне використання можливостей світової науки та міжнародного співробітництва.

Основними завданнями державної науково-технічної-політики на перехідний період мають бути:

• визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

• структурна перебудова науково-технічної сфери;

• підтримка нових інноваційних структур;

• розвиток вищої освіти та організація підготовки наукових кадрів;

• розвиток міжнародного співробітництва.

Одним з центральних завдань науково-технічної політики є визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

Брак активної інвестиційної політики, вивезення капіталу за межі України, значна «тінізація» економіки зумовлюють необ­хідність ретельного вибору структурних пріоритетів, тобто окреслення наукових напрямків, які потребують першочерго­вого розвитку за рахунок бюджету та позабюджетних фондів, внутрішніх кредитних ресурсів та іноземних інвестицій. Про­цес вибору загальнодержавних пріоритетів має враховувати такі основні фактори: науково-технічне забезпечення пріори­тетних для України галузей виробництва, розв'язання найгостріших проблем даного періоду, реальний потенціал окремих галузей науки і техніки.

З огляду на ці фактори, пріоритетними мають стати галузі, які нині недостатньо розвинені в Україні, що унеможливлює реалі­зацію науково-технічного потенціалу інших галузей промислово­сті, а саме: середнє і точне машинобудування, приладобудування, нові речовини і матеріали, комп'ютерна техніка та інформаційні технології, електронна, електротехнічна і радіотехнічна промис­ловість. Розвиток цих галузей науки і техніки забезпечить виве дення на світовий рівень галузей, що в них Україна вже сього­дні має значні конкурентні переваги: літакобудування, судно­будування, виробництво надтвердих металів, керамік, військо­вої бронетехніки тощо. Реалізація цих пріоритетів забезпечить ефективну інтеграцію України в міжнародний поділ праці і сприятиме скороченню нееквівалентності зовнішньоекономіч­ного обміну.

Структурна перебудова науково-технічної сфери — це приве­дення її у відповідність до нових вимог і можливостей економіки України. У складі науково-технічної сфери заведено виділяти чо­тири сектори: академічний, вузівський, галузевий, заводський. Кожному з них властиві специфічні шляхи інтеграції в ринкову економіку, які визначаються попитом на науково-технічну про­дукцію, обсягами та джерелами фінансування, тривалістю науко­во-технічних досліджень, наявністю дослідних заводів та іншими умовами.

Для академічної та вузівської науки характерною є велика питома вага державних замовлень у планах науково-дослідних робіт, які виконуються в рамках пріоритетних напрямків роз­витку науки і техніки. Науково-технічні організації цього сек­тору, як правило, зберігають державну форму власності, але працюють на умовах госпрозрахунку, мають право збільшува­ти обсяги науково-дослідних робіт за рахунок прямих догово­рів із замовниками.

Галузеву науку за умов ринку зосереджено в структурі галузе­вих міністерств та холдингових компаній або у сфері їх компете­нції. Вона безпосередньо пов'язана з потребами відповідних га­лузей. Сектор галузевої науки — це найбільший сектор науки, оскільки він включає велику кількість наукових організацій са­мостійних за статусом, різноманітних за організаційно-правовою формою та формою власності.

Заводську науку тісно пов'язано з виробництвом, інтегровано в структуру промислових підприємств на .правах структурних підрозділів або господарсько-самостійних одиниць.

Одним із напрямків структурної перебудови науково-технічної сфери є підтримка державою нових інноваційних структур: технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів, які сприяють активі­зації і розвитку науково-технічної діяльності.

Важливою умовою структурної перебудови у сфері науки є створення ринкової інфраструктури, до якої відносять комерційні інформаційні центри, біржі інтелектуальної власності, запроваджу-вальні фірми, провайдерів, інноваційні фонди, лізингові фірми.

Сучасною формою прискорення впровадження досягнень НТП є франчайзинг. Франчайзинг— це угода великих корпора­цій з невеликими фірмами або окремими підприємствами.

Успішне проведення науково-технічної політики в Україні неможливе без активізації творчої індивідуальності, що безпосе­редньо пов'язано з розвитком вищої освіти. Матеріально-технічна база багатьох, особливо технічних, вищих навчальних закладів сьогодні є застарілою, потребують удосконалення також програми та методи навчання.

Відомо, що наука не може розвиватися у вузьких національ­них рамках. До того ж одночасно розвивати всі напрямки науки у межах однієї держави є економічно невигідним, бо це потребує надто великої кількості економічних ресурсів. Уже сьогодні бли­зько 30% української науки фінансується за рахунок іноземних замовлень. На жаль, нестабільність законодавства не сприяє роз­ширенню цього співробітництва. Для ефективної інтеграції України у світову науку треба створити сприятливі умови для за­лучення Іноземних інвесторів у науку, входження в систему сві­тової науково-технічної інформації, запровадити кредитні, митні, амортизаційні та інші пільги для вітчизняних експортерів науко­во-технічної продукції і для іноземного капіталу, що сприяє по­ширенню в Україні нових технологій у виробництві.