38. Інфраструктура інвестиційного ринку

На інвестиційному ринку працює велика кількість різних по­середників, які створюють його інфраструктуру Взає­модія цих посередників з інвесторами, виробниками та власни­ками інвестиційних товарів характеризує ступені розвитку рин­кових відносин в інвестиційній сфері.Стан інвестиційного ринку та його окремих сегментів харак­теризують показники попиту, пропозиції, ціни, конкуренції. Ці показники перебувають під впливом багатьох різнорідних внутрішньоринкових і макроекономічних чинників, які обумовлюють динаміку інвестиційного ринку.

Ступінь активності інвестиційного ринку, співвідношення його показників визначається за допомогою кон'юнктурних досліджень. Динаміка інвестиційного ринку в цілому й промисловості зокрема має циклічний характер і є вельми чутливою відносн" політичних та економічних очікувань.

На інвестиційному ринку працює велика кількість різних по­середників, які створюють його інфраструктуру Взає­модія цих посередників з інвесторами, виробниками та власни­ками інвестиційних товарів характеризує ступені розвитку рин­кових відносин в інвестиційній сфері.

39. Чинники та показники інвестиційної привабливості країни, галузі, регіону, підприємства.

Інвестиційна привабливість може розглядатися на рівні краї­ни, сектору економіки, галузі, регіону, підприємства. Кінцевим об'єктом інвестиційної діяльності є підприємство, де реалізують­ся конкретні проекти. Водночас привабливість кожного проекту визначатиметься привабливістю всіх названих сегментів ринку

Аналіз інвестиційної привабливості окремих сегментів рин­ку проводиться згідно з цією моделлю в кілька послідовних етапів.

На першому етапі здійснюється оцінка і прогнозування інвес­тиційної привабливості країни. Ці дослідження ґрунтуються на аналізі політико-правового середовища, екології, ресурсів, інфраструктури тощо.

На другому — оцінка і прогнозування інвестиційної приваб­ливості галузей (секторів) економіки. Такі дослідження здійcнюються з метою виявлення можливості задоволення попиту на інвестиційні товари з боку інших секторів економіки. Ос­новним критерієм при цьому є середня внутрішня норма при­бутків. Якщо, наприклад, у фінансовому секторі або сфері по­слуг середні внутрішні норми прибутків більші ніж у промисловості, то саме ці сектори визнаються за інвестиційне привабливіші.

На третьому — оцінка і прогнозування інвестиційної приваб­ливості галузей, підгалузей, видів виробництв у промисловості. Головна мета досліджень на цьому етапі — це визначення обсягів потенційних прибутків і витрат інвестора.

На четвертому — оцінка і прогнозування інвестиційної прива­бливості регіонів. Такі дослідження дають можливість зробити висновок про регіональні переваги та недоліки, які можуть ви­явитися в процесі реалізації інвестиційних проектів.

На п'ятому — оцінка інвестиційної привабливості окремих конкретних проектів. Результати цієї оцінки використовуються для розрахунків показників економічної ефективності реалізації таких проектів.

Інвестиційна привабливість галузей економіки визначається за вужчим колом показників: рівнем дохідності; рівнем ризику; на­прямами, темпами і формами приватизації; експертним потенціа­лом продукції тощо.

Оцінка та прогнозування інвестиційної привабливості окре­мих галузей промисловості здійснюється на основі системи пока­зників, які розраховуються на підставі аналізу специфіки окре­мих галузей. Усі ці показники агрегуються в групи, що характеризують окремі напрямки діяльності інвестора:

1) ринкові;

2) конкуренції;

3) бар'єри на шляху входження в галузь;

4) бар'єри на шляху виходу підприємства з галузі;

5) взаємовідносини з постачальниками;

6) технологічні чинники;

7) соціальні чинники.

До першої групи відносять рівень рентабельності виробниц­тва, обсяг ринку збуту продукції, обсяг попиту, еластичність цін, асортимент продукції.

До другої — інтенсивність конкуренції в галузі: наявність «небезпечних» конкурентів, рівень спеціалізації конкурентів, рі­вень використання ними виробничих потужностей.

До третьої — капіталоспроможність галузі, наявність каналів збуту продукції та можливість доступу до них, забезпеченість си­ровинними ресурсами, наявність бар'єрів для іноземних і націо­нальних приватних інвесторів з боку держави (наприклад, виробництво озброєння, стратегічні об'єкти енергетики тощо), соці­альні проблеми в галузі, які можуть негативно вплинути на рі­шення інвестора.

До четвертої — наявність обмежень щодо виходу інвестора з галузі та перепрофілювання його активів (наприклад, зобов'я­зання щодо збереження профілю підприємства за укладання до­говорів на придбання певних об'єктів приватизації, здебільшого об'єктів соціального значення).

До п'ятої — наявність місцевих постачальників сировини, матеріалів та комплектувальних деталей, можливість забезпе­чення необхідної якості постачальниками, наявність конкурен­ції між ними, рівень вертикальної інтеграції з постачальни­ками.

До шостої — визначення капіталомісткості, трудомісткості та наукомісткості продукції, яка виготовлятиметься із залученням інвестицій, та порівняння цих показників з даними типових під­приємств вибраної галузі; вимоги патентно-ліцензійного харак­теру; рівень кваліфікації інженерно-технічних кадрів і робітни­ків; можливість дотримання вибраної технології виготовлення та забезпечення якості продукції.

До сьомої — рівень дисципліни працівників у вибраній галузі, охоплення робітників галузі профспілками, вплив екстремістсь­ких організацій, демографічні процеси тощо.

Аналіз інвестиційної привабливості галузей промисловості України дає змогу дійти висновку, що найпривабливішими є дві групи. Перша група — це галузі з високим рівнем рентабельнос­ті, низькою капіталоспроможністю та швидкою окупністю інвес­тицій. Передусім це харчова та легка промисловість. Друга — це галузі, які мають відносно меншу рентабельність, більшу капіта­ломісткість, але характеризуються містким внутрішнім та зовні­шнім ринками збуту продукції: кольорова та чорна металургія, електро- і теплоенергетика, нафтодобувна, газодобувна та нафто-переробна промисловість, промисловість стінових будівельних матеріалів, цементна промисловість.

Інвестиційна привабливість регіонів оцінюється за допомогою аналізу таких чинників:

- в рівень економічного розвитку регіону;

- рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону;

- рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфра­структури регіону

- наявність у регіоні постачальників сировини, матеріалів та комплектувальних деталей;

- наявність робочої сили та фахівців;

- демографічна ситуація та рівень безробіття;

- рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.