- •1. Сутність та необхідність промислової політики.
- •4. Методи та засоби промислової політики
- •5. Функції й завдання органів центральної та місцевої влади.
- •6. Система показників обсягу виробництва продукції промисловості та її взаємозв’язок із макроекономічними та мікроекономічними показниками.
- •7. Система показників економічної ефективності в промисловості
- •8. Статистичні й динамічні показники рівня ефективності: тенденції рівня ефективності.
- •9. Типи розвитку промисловості та їх характеристика: екстенсивний розвиток, інтенсивний розвиток.
- •11. Моделювання розвитку промисловості за допомогою виробничих функцій: екстенсивний, інтенсивний, оптимальний розвиток.
- •12. Методичні принципи прогнозування розвитку промисловості.
- •13. Організаційна модель прогнозування зростання промислового виробництва.
- •14. Сутність структури промисловості: відтворювальні пропорції, галузева структура, регіональна структура, соціальна структура, зовнішньоекономічна структура промисловості.
- •15. Структурний ефект та його вимірювання в промисловості.
- •16. Вплив структурних змін на динаміку виробничої функції.
- •17. Активна та пасивна стратегії структурної політики: напрями й методи активної структурної політики.
- •18. Критерії пріоритетності у структурній політиці.
- •19. Нові організаційні форми структурної політики: бізнес-інкубатори, венчурні фірми, технопарки, технополіси.
- •20. Амортизаційні нарахування у системі джерел відтворення основного капіталу у промисловості України.
- •21. Методи амортизації та їх вплив на прискорення оборотності основного капіталу в промисловості.
- •22. Вплив прискореної амортизації на формування витрат у промисловості України.
- •23. Інвестиційно-інноваційне забезпечення оновлення основного капіталу промислових підприємств.
- •24. Роль держави у інвестиційному процесі: принципи державної інвестиційної політики.
- •25. Принципи визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування.
- •26. Податкове регулювання інвестиційної діяльності.
- •27. Бюджетне регулювання інвестиційної діяльності.
- •28. Грошово-кредитне регулювання інвестиційної діяльності.
- •29. Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення амортизаційної політики
- •30. Шляхи активізації участі інвесторів у приватизації.
- •31. Регулювання інвестиційної діяльності за допомогою інструментів фондового ринку.
- •32. Експертиза інвестиційних проектів
- •33. Правове та організаційне забезпечення захисту інвестицій
- •34. Залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави
- •35. Традиційні джерела фінансування інвестицій: амортизація, прибуток, кредит.
- •36. Нетрадиційні джерела фінансування інвестицій: акціонерний капітал, облігації, лізинг, інвестування на основі угоди про розподіл продукції.
- •38. Інфраструктура інвестиційного ринку
- •39. Чинники та показники інвестиційної привабливості країни, галузі, регіону, підприємства.
- •40. Дюпонівська модель аналізу інвестиційної привабливості підприємства
- •41. Вартість інвестицій у часі: сутність нарощення і дисконтування вартості
- •43. Нарощення та дисконтування вартості інвестиційних доходів за складним процентом.
- •44. Майбутня та поточна вартість інвестицій при безперервному нарахуванні процентів
- •46. Статистичні методи оцінки інвестиційного ризику, премія за рищик інвестору.
- •47. Інвестиційний цикл та його структура.
- •48. Чистий потік платежів як основа розрахунку економічної ефективності інвестиційних рішень.
- •49. Показники економічної ефективності: чистий приведений доход, внутрішня норма прибутку, коефіцієнт вигоди /витрат, період окупності. Взаємозв’язок показників економічної ефективності інвестицій.
- •51. Критерій та показники оцінки ефективності інвестиційної політики.
- •52. Вплив нтп на розвиток промисловості: статистичний та графічний аналіз.
- •53. Основні цілі, принципи та задачі державної нтп.
- •54. Організаційно-структурні засади державної науково-технічної політики
- •55. Прямі та непрямі методи реалізації науково-технічної політики.
- •56. Нові форми організаційних структур у науково-технічній сфері: бізнес-інкубатори, венчурні фірми, технопарки, технополіси.
- •57. Ефективність державної підтримки інноваційної діяльності.
- •58. Принципи та форми державної інноваційної політики.
- •59. Складові організаційно-економічного та механізму та фінансово-кредитний механізм державного регулювання іноваційної діяльності
- •60. Методи державної інноваційної політики
- •61. Фінансово-кредитний механізм державного інвестування інноваційної діяльності.
- •62. Сутність та особливості продукту інтелектуальної діяльності.
- •63. Класифікація об’ектів інтелектуальної власності та їх структура.
- •64. Об’єкти промислової власності.
- •65. Правова охорона інтелектаульної власності в механізмі реалізації державної інноваційної політики.
- •66. Характеристика законодавчої бази правової охорони промислової власності в Україні.
- •67. Форми трансферу інтелектуальної власності.
- •68. Методи обгрунтування доцільності операцій купівлі-продажу ліцензій.
- •69. Види ліцензійних платежив.
- •70. Принципи встановлення ринкової вартісті ліцензії.
- •71. Необхідність та мета проведення оцінки об’єктів інтелектуальної власності.
- •72. Витратний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності.
- •73. Доходний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності.
- •74. Порвняльний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності.
- •75. Концепція реформування відносин власності: самоуправлінська концепція, концепція приватизації.
- •77. Способи приватизації та їх застосування в промисловості.
- •78. Заходи щодо предприватизаційної підготовки підприємств в промисловості.
- •82. Напрями антимонопольної політики: демонополізація в промисловості, антимонопольне регулювання
- •83. Подвійна роль світового банку: відкритість економіки і структурні диспропорції
- •84. Методи державної зовнішньоекономічної політики щодо промисловості
- •1. Сутність та необхідність промислової політики.
34. Залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави
Залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни здійснюється в трьох основних формах:
- прямого інвестування через створення як підприємств з іноземним капіталом, так і спільних підприємств;
- через продаж іноземним інвесторам цінних паперів;
- через отримання кредитів, позик та гарантій міжнародних фінансових інституцій, державних установ різних країн, банків тощо.
Діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється майже 70-ма законодавчими та нормативними актами, зокрема законами України «Про захист іноземних інвестицій» (1991 р.), «Про іноземні інвестиції» (1992 р.), «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (1994 р.), «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.), «Про концепцію створення спільних (вільних) економічних зон в Україні» (1994 р.), низкою положень інших законів. Іноземному інвестору досить складно в них розібратися, особливо через неоднозначність, а іноді й пряму суперечливість законодавчих норм та постійні зміни й доповнення до них, які часто погіршують умови діяльності іноземних інвесторів. Так, через численні «призупинення» та пряме скасування окремих законодавчих положень намагання держави створити сприятливі умови для іноземного інвестування тільки дискредитували себе.
Проте іноземні інвестори й досі не втратили інтересу до України, про що свідчить стійка в останні 4 роки тенденція збільшення іноземних інвестицій.
Позитивні зміни відбуваються й у структурі таких інвестицій. Так, до 1997 р. більшість іноземних інвестицій припадала на нематеріальну сферу, а передусім на торгівлю і комерційну діяльність (до 34% прямих інвестицій). 1997 року ця тенденція зазнала позитивних змін: частка іноземних інвестицій у матеріальну сферу зросла з 40,1% до 53,9%, а на перше місце за обсягом вийшла харчова промисловість (19,2%). Проте обсяги іноземного інвестування далеко не покривають потреб України та значно відстають від інвестицій в інші країни Східної Європи.
Крім того, прямі іноземні інвестиції в Україні мають певні негативні особливості. Так, вони не створюють національного капіталу, бо прибуток, отриманий від іноземного інвестування, переважно вивозиться. 1997 року, наприклад, з отриманого іноземними інвесторами прибутку в сумі 58,7 млн доларів США було реі-нвестовано лише близько 5 млн доларів США.
Активізація залучення іноземних інвестицій у виробничу сферу потребує певного пільгового режиму оподаткування. Виходячи з умов конкуренції на світовому ринку капіталів, Україна не може встановлювати вищі ставки оподаткування прибутку від іноземних інвестицій, ніж в інших країнах Східної Європи. Ефективними засобами також є запровадження інвестиційного податкового кредиту, або податкових канікул, швидке списання капіталу через прискорену амортизацію, тимчасове створення пільгових умов для реалізації продукції, виробленої на підприємствах з іноземними інвестиціями.
Важливою сферою державного регулювання інвестиційної діяльності є встановлення умов інвестування за межі країни. Відповідно до чинних нормативних актів встановлено такі умови надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за межі країни:
- резиденти можуть здійснювати інвестиції за межі України через: участь у підприємствах, які створюються спільно з іноземними юридичними чи фізичними особами; придбання частки в діючих іноземних підприємствах чи придбання у власність таких підприємств у цілому; створення за межами країни підприємств, які б повністю належали українським інвесторам, а також від криття філій та інших окремих підрозділів; придбання нерухомого та рухомого майна, інших майнових прав та прав інтелектуальної власності; придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків тощо;
- інвестиції за межі країни здійснюються резидентами виключно за рахунок власних коштів, зарезервованих та відображених з цією метою на рахунках бухгалтерського балансу. Заборонено використовувати для цього позичені кошти;
- усі види грошових інвестицій за межі країни (незалежно від їх суми) мають здійснюватись лише в безготівковій формі виключно через кореспондентські рахунки вповноважених банків у банках країн інвестування;
- усі надходження на користь резидентів в іноземній валюті (прибуток, дивіденди та ін.), які отримані від здійснення інвестиційної діяльності за межами України, мають зараховуватись на валютні рахунки резидентів. Законодавство визначає порядок обов'язкового продажу валютних надходжень та використання валютних коштів від здійснення інвестиційної діяльності.
Але практика інвестування «за кордон» далеко не завжди здійснюється за умов дотримання чинного законодавства. Порівняння надходжень іноземних інвестицій та обсягів інвестування за межі країни свідчить, що реальний баланс руху капіталів складається не на користь України.
