- •1. Сутність та необхідність промислової політики.
- •4. Методи та засоби промислової політики
- •5. Функції й завдання органів центральної та місцевої влади.
- •6. Система показників обсягу виробництва продукції промисловості та її взаємозв’язок із макроекономічними та мікроекономічними показниками.
- •7. Система показників економічної ефективності в промисловості
- •8. Статистичні й динамічні показники рівня ефективності: тенденції рівня ефективності.
- •9. Типи розвитку промисловості та їх характеристика: екстенсивний розвиток, інтенсивний розвиток.
- •11. Моделювання розвитку промисловості за допомогою виробничих функцій: екстенсивний, інтенсивний, оптимальний розвиток.
- •12. Методичні принципи прогнозування розвитку промисловості.
- •13. Організаційна модель прогнозування зростання промислового виробництва.
- •14. Сутність структури промисловості: відтворювальні пропорції, галузева структура, регіональна структура, соціальна структура, зовнішньоекономічна структура промисловості.
- •15. Структурний ефект та його вимірювання в промисловості.
- •16. Вплив структурних змін на динаміку виробничої функції.
- •17. Активна та пасивна стратегії структурної політики: напрями й методи активної структурної політики.
- •18. Критерії пріоритетності у структурній політиці.
- •19. Нові організаційні форми структурної політики: бізнес-інкубатори, венчурні фірми, технопарки, технополіси.
- •20. Амортизаційні нарахування у системі джерел відтворення основного капіталу у промисловості України.
- •21. Методи амортизації та їх вплив на прискорення оборотності основного капіталу в промисловості.
- •22. Вплив прискореної амортизації на формування витрат у промисловості України.
- •23. Інвестиційно-інноваційне забезпечення оновлення основного капіталу промислових підприємств.
- •24. Роль держави у інвестиційному процесі: принципи державної інвестиційної політики.
- •25. Принципи визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування.
- •26. Податкове регулювання інвестиційної діяльності.
- •27. Бюджетне регулювання інвестиційної діяльності.
- •28. Грошово-кредитне регулювання інвестиційної діяльності.
- •29. Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення амортизаційної політики
- •30. Шляхи активізації участі інвесторів у приватизації.
- •31. Регулювання інвестиційної діяльності за допомогою інструментів фондового ринку.
- •32. Експертиза інвестиційних проектів
- •33. Правове та організаційне забезпечення захисту інвестицій
- •34. Залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави
- •35. Традиційні джерела фінансування інвестицій: амортизація, прибуток, кредит.
- •36. Нетрадиційні джерела фінансування інвестицій: акціонерний капітал, облігації, лізинг, інвестування на основі угоди про розподіл продукції.
- •38. Інфраструктура інвестиційного ринку
- •39. Чинники та показники інвестиційної привабливості країни, галузі, регіону, підприємства.
- •40. Дюпонівська модель аналізу інвестиційної привабливості підприємства
- •41. Вартість інвестицій у часі: сутність нарощення і дисконтування вартості
- •43. Нарощення та дисконтування вартості інвестиційних доходів за складним процентом.
- •44. Майбутня та поточна вартість інвестицій при безперервному нарахуванні процентів
- •46. Статистичні методи оцінки інвестиційного ризику, премія за рищик інвестору.
- •47. Інвестиційний цикл та його структура.
- •48. Чистий потік платежів як основа розрахунку економічної ефективності інвестиційних рішень.
- •49. Показники економічної ефективності: чистий приведений доход, внутрішня норма прибутку, коефіцієнт вигоди /витрат, період окупності. Взаємозв’язок показників економічної ефективності інвестицій.
- •51. Критерій та показники оцінки ефективності інвестиційної політики.
- •52. Вплив нтп на розвиток промисловості: статистичний та графічний аналіз.
- •53. Основні цілі, принципи та задачі державної нтп.
- •54. Організаційно-структурні засади державної науково-технічної політики
- •55. Прямі та непрямі методи реалізації науково-технічної політики.
- •56. Нові форми організаційних структур у науково-технічній сфері: бізнес-інкубатори, венчурні фірми, технопарки, технополіси.
- •57. Ефективність державної підтримки інноваційної діяльності.
- •58. Принципи та форми державної інноваційної політики.
- •59. Складові організаційно-економічного та механізму та фінансово-кредитний механізм державного регулювання іноваційної діяльності
- •60. Методи державної інноваційної політики
- •61. Фінансово-кредитний механізм державного інвестування інноваційної діяльності.
- •62. Сутність та особливості продукту інтелектуальної діяльності.
- •63. Класифікація об’ектів інтелектуальної власності та їх структура.
- •64. Об’єкти промислової власності.
- •65. Правова охорона інтелектаульної власності в механізмі реалізації державної інноваційної політики.
- •66. Характеристика законодавчої бази правової охорони промислової власності в Україні.
- •67. Форми трансферу інтелектуальної власності.
- •68. Методи обгрунтування доцільності операцій купівлі-продажу ліцензій.
- •69. Види ліцензійних платежив.
- •70. Принципи встановлення ринкової вартісті ліцензії.
- •71. Необхідність та мета проведення оцінки об’єктів інтелектуальної власності.
- •72. Витратний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності.
- •73. Доходний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності.
- •74. Порвняльний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності.
- •75. Концепція реформування відносин власності: самоуправлінська концепція, концепція приватизації.
- •77. Способи приватизації та їх застосування в промисловості.
- •78. Заходи щодо предприватизаційної підготовки підприємств в промисловості.
- •82. Напрями антимонопольної політики: демонополізація в промисловості, антимонопольне регулювання
- •83. Подвійна роль світового банку: відкритість економіки і структурні диспропорції
- •84. Методи державної зовнішньоекономічної політики щодо промисловості
- •1. Сутність та необхідність промислової політики.
18. Критерії пріоритетності у структурній політиці.
У формуванні активної структурної політики велику роль відіграє вибір пріоритетних напрямків у розвитку окремих галузей, видів виробництва, економічних районів.
При виборі пріоритетної галузі враховують критерії пріоритетності: експортний потенціал галузі; перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку; мінімізація залежності від імпорту сировини, енергії та зниження ресурсомісткості промислового виробництва у цілому; мінімізація дефіциту в торговельному балансі країни; розв’язання проблем зайнятості населення; подолання екологічних проблем тощо. Однак, зміни , які постійно відбуваються в умовах економічного розвитку, корегують перелік пріоритетів.
Згідно з Державною програмою заохочення іноземних інвестицій визнано, що пріоритетними сферами і галузями в Україні є: агропромисловий комплекс, легка промисловість, лісопромисловий комплекс, машинобудування, медична промисловість. металургійний комплекс, паливно-енергетичний комплекс, транспортна інфраструктура, зв’язок, хімічна та нафтохімічна промисловість, соціальна інфраструктура.
Світовий досвід засвідчує, що структурна політика, спрямована на рятування кризових галузей та виробництв, хоч і послаблює гостроту соціальних проблем, але водночас досить часто не сприяє піднесенню ефективності в них. Тому в останні роки більшість країн зосереджують свою увагу на прогресивних галузях, які забезпечують досягнення найкращих результатів за рахунок структурного ефекту.
19. Нові організаційні форми структурної політики: бізнес-інкубатори, венчурні фірми, технопарки, технополіси.
Одним з напрямків структурної перебудови науково-технічної сфери є підтримка державою нових інноваційних структур: технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів, венчурних фірм, які сприяють активізації і розвитку науково-технічної діяльності.
Бізнес-інкубатор. Він працює з реально існуючими проектами на стадіях отримання експериментальних зразків та маркетингу продукції і надає додаткові послуги фірмам:
1/оформлення документів для отримання пільг;
2/сприяння отриманню інвестицій “ризикового капіталу”;
3/пільгова оренда обладнання для НДЕКР та дослідного виробництва;
4/пільгова оренда офісних приміщень;
5/послуги з маркетингу;
6/консультації з питань управління та організації виробництва.
Бізнес-інкубатори можна організувати при вузах, технологічно передових підприємствах, в тому числі при підприємствах ВПК, науково-дослідних станціях, тощо.
Технологічний парк. Він забезпечує умови проведення науково-дослідної роботи фірм, надає послуги на стадії виходу проекту в вільне ринкове середовище. Технопарк виконує:
- забезпечення фірм сучасною науково-технічною базою (засобами обчислювальної техніки, унікальними видами обладнання, лабораторними приміщеннями, тощо);
- забезпечення виробничими площами для виробництва дослідних партій продукції;
- рекламно-видавничі послуги;
- консультації з питань зовнішньоекономічної діяльності;
- оформлення гарантій інвестицій для найбільш важливих проектів;
- послуги зв'язку;
- надання на пільгових умовах земельних ділянок;
- виставочно-демонстраційні послуги;
- навчання керівників фірм;
- послуги з організації різного роду презентацій, переговорів, семінарів, тощо;
- соціально-побутові послуги (розміщення, харчування, транспорт, тощо).
Базою майбутніх технопарків, які визначатимуть пріоритети науково-технічної їх діяльності повинні стати передові та перспективні наукові, учбові заклади, промислові підприємства.
“Технополіс” включає:створення телекомунікаційних мереж, підтримка венчурного капіталу і венчурних фірм, селективне заохочування імпорту. На відміну від практики минулих років, ці напрями зв'язані не з величезними бюджетними витратами, скоріше, вони грунтуються на максимальному використанні переваг, які витікають із основних змін у японському суспільстві
“Венчурне підприємництво”.
Венчурна фірма створюється невеликою групою однодумців-інженерів, винахідників, менеджерів з певним досвідом роботи в великих фірмах.
Перевагою венчурної фірми, з одного боку, є вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних і фінансових ресурсів на вибраному напрямку досліджень, а з іншого — можливість швидкої переорієнтації на інші, більш перспективні напрямки діяльності. Конкуренція примушує венчурні фірми максимально скорочувати терміни НЕДКР, інтенсифікувати процес втілення нововведення у виробництво.
Розробляючи нові технології, освоюючи нові види продукції, венчурні фірми звичайно користуються підтримкою держави і великих компаній, яким самим невигідно займатись цим через високу вірогідність високих збитків.
Незалежні венчурні фірми організовуються у вигляді акціонерних товариств, рекламуючи свої ідеї створення нововведень, акумулюючи під ці ідеї кошти приватних та інституційних інвесторів.
Основним критерієм класифікації венчурного підприємництва є джерела фінансування.
