3. Шляхи поліпшення ефективності виробництва та реалізації зернових культур

Кожна з проблем, перерахованих у попередній частині дослідження, має своє підґрунтя та прогнозування для покращення ситуації, що склалась при виробництві зернових культур та в цілому на ринку зерна.

В першу чергу, для сільськогосподарських підприємств країни вихід на позиції раціонального використання сприятливих агрокліматичних умов, передусім у галузі землеробства, міг би стати важливим кроком розв’язання соціально-економічних проблем села. А перша теза засвідчує той факт, що зернова галузь все ще знаходиться у стані трансформації, що не сприяє підвищенню її економічної стійкості [20, с.35-36].

О.Л. Руда також наголошує, що одним із важливих чинників ефективної організації виробництва в зерновій галузі залишається рівень забезпечення технічними засобами [20, с.38].

Ми на основі власних (2012) досліджень статистичних даних Харківської області погоджуємось з думкою О.Л.Руда: «Вітчизняне сільськогосподарське машинобудування внаслідок руйнівних процесів та низької платоспроможності аграріїв майже в 70 разів скоротили виробництво тракторів (у 2009 р. їх кількість склала 1,4 тис. шт. проти 106,2 тис. шт. у 1991 р.)» [7, с.222].

В підтвердження даної тези Зубець наголошує на головних аспектах впровадження досягнень науково-технічного прогресу (далі – НТП) в сільському господарстві: «Розширення масштабів технічного прогресу в сільському господарстві вимагає поліпшення його оснащення високопродуктивною економічно конкурентною технікою і створення економічно вигідних умов для її використання» [10, с.9].

Ряд авторів звертають увагу на зміну самої форми господарювання та типу відтворення галузі – з екстенсивної на інтенсивну. Так, Д.Ю. Соловей (2011 р.) на основі вивчення статистичних даних установив, що інтенсивні технології мають вищу енергетичну ефективність, ніж технології з мінімальними витратами ресурсів, по Україні в цілому впровадження інтенсивних технологій приведе до збільшення енерговитрат в 1,9 рази, що дасть можливість збільшити валовий збір зерна озимої пшениці в 2,1 рази – з 15,7 млн т до 33,1 млн т, при цьому енерговитрати на виробництво 1 т зерна зменшиться на 11,3% [23, с.85].

К.С. Бородченко погоджується з Д.Ю. Соловей, встановлюючи, що інновації та нові технології вирощування зернових і зернобобових культур потребують створення нових технічних засобів чи їх окремих конструкцій [3, с.144].

Тут доцільно відзначити, що згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» ст.1, інновації визначаються як новостворені (застосовані) та (або) вдосконалені конкурентноспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [9, с.140].

Важливо звернути увагу на проблематику земельних ресурсів сільськогосподарської галузі. Виснаженість та залежність родючості ґрунтів можуть бути поступово доведені до відносно нормального рівня, як відомо, за рахунок обґрунтування розмірів і складу угідь та сівозмін, вибору місця, визначення розмірів, взаємного розташування ділянок і масивів, їх внутрішньої організації [18, с.174].

Продовжуючи твердження Павлова, І.О. Кривошея-Гунько робить висновок, що одним із основних напрямів забезпечення ефективного розвитку сільського господарства країни є удосконалення його регіональної структури шляхом концентрації сільськогосподарських культур у тих зонах господарювання, які мають сприятливіші умови для їх вирощування. Раціональне розміщення сільськогосподарських культур, у тому числі зернових, по адміністративно-територіальних районах дасть змогу значно збільшити обсяги їх виробництва, знизити собівартість і підвищити показники прибутковості [12, с.33].

Головною інновацією в зерновиробництві В.Я. Амбросов (2010 р.) вбачає у використання сортів і гібридів інтенсивного типу й розміщеннях їх у науково обґрунтованих сівозмінах, внесення оптимальних доз органічних, мінеральних добрив і засобів захисту рослин, розрахованих на високий приріст урожайності. За його визначенням це і є основою інтенсивного виробництва рослинницької галузі [1, с.27].

Але запровадження науковими установами інноваційних досягнень у виробництво потребує значних коштів, адже інноваційна діяльність у сільському господарстві займає більше часу, ніж в інших галузях [1, с.30].

Згідно з дослідженнями В.А. Мамчур (2010 р.) на державу накладена найбільша частка покращення стану виробництва зерна та його реалізації в умовах переходу до ринкової економіки. Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інституції ринку можуть функціонувати лише в умовах наявності ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових і постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки. Щоб суб’єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва та продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Закони України мають відбивати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм їх реалізації [13, с.57].

Отже, узагальнюючи вивчені літературні джерела та провівши власні наукові дослідження, необхідно зробити декілька висновків. Проблематика розвитку зерновиробництва країни полягає у невідповідності фактичному обсягу виробництва потенціальному, що спричиняє постійні коливання в величині валової продукції зернових. Причин зазначеного – безліч, проте основні з них є: по-перше, залежність від природно-кліматичних умов, по-друге, відсутність інноваційних технологій, по-третє, застаріле технічне оснащення, недостатнє державне регулювання, по-четверте, нестабільність екологічної ситуації, а також непрозорість державного регулювання ціни на ринку зерна. Тому ряд авторів, що приділяють увагу даній проблемі, пропонують декілька стратегічних варіантів рішення даної проблеми, а саме: збільшення частки інвестицій у сільське господарство, матеріально-технічне оновлення основного та допоміжного виробництва, покращення нормативно-законодавчої бази, запровадження новітніх досягнень НТП в виробництво тощо.

розділ ІІ. організаційно-економічна характеристика підприємства тов «агрофірма престиж»