2. Проблематика сучасного зерновиробництва в Україні

У попередній частині було визначено основні тенденції розвитку виробництва зернових культур та прогнози на майбутнє в Україні. Виявилось, що в даній галузі сільського господарства відбуваються значні коливання та варіації від потенційного виробництва зерна. Як зазначає О.Ю. Грищенко (2010 р.): «Нинішня структура товарної продукції цієї зони протирічить її природному призначенню й потенціалу, а радикальна зміна спеціалізації викликана рядом факторів, основним з яких є ціна. Вона не відшкодувала витрати на виробництво, що призвело по суті до знищення цілих галузей у суспільному виробництві». Також він робить висновок, що причина криється у низьких закупівельних ціанах, що призвело до збитковості галузі у Вінницькій, Київській, Полтавській, Харківській областях. На думку О.Ю.Грищенка, основною причиною такого явища є відсутність ефективного механізму державного регулювання в галузі раціонального використання земельних угідь, а саме – відсутність нормативно-правового документа, який би стимулював підприємства запроваджувати науково обґрунтовану систему сівозмін [6, с.60].

Така ж теза простежується і в навчальних підручниках з економіки сільського господарства: «Валове виробництво зерна в Україні практично залежить від рівня урожайності зернових культур, яка характеризується значними коливаннями: стрімке зниження (2003 р. – 18,2 ц/га) та підвищення (2004 р. – 28,3 ц/га) значною мірою пояснюється впливом кліматичних факторів» [8, с.127].

С.Л. Ганначенко (2012 р.) виділяє й ряд інших причин, що зумовлюють коливання у виробництві зерна. Суттєво погіршився стан сільськогосподарських земель, що пов’язано з використанням неякісних хімічних добрив, засобів захисту рослин, порушення технології їх застосування, інтенсивною обробкою ґрунтів. Гостро постає проблема підтримки та поліпшення ресурсної бази виробництва сільгосппродукції. Через відсутність новітніх технологій в Україні постають проблеми екологобезпечного використання земель сільськогосподарського призначення, яка пов’язана зі зниженням їхньої родючості, поширенням ерозійних процесів, збільшенням площ деградованих і забруднених земель [4, с.100].

В.В,Россоха (2009 р.) на основі своїх досліджень робить висновок про проблематику та причинність розвитку галузі виробництва зернових культур. Землекористування в Україні зорієнтовано на досягнення максимальних вигод без відповідних заходів щодо підвищення родючості ґрунтів та землеохоронних витрат, здійснюється з суттєвими порушеннями науково обґрунтованої структури посівів і спричиняє виснаження ґрунтів. Зниження загальної культури землеробства, що зумовлене нехтуванням сівозмін та відсутністю матеріально-технічних засобів останніми роками, призвело до виснажливого характеру використання землі, розвитку небувалих ерозійних процесів, погіршення якісного стану сільськогосподарських угідь, негативних наслідків розвитку агропродовольчої сфери. Площа деградованих ґрунтів щорічно зростає на 80 тис. га; 32,8% орних земель зазнали водної, а 54,1% - вітрової ерозії. Особливо страждають від ерозії схилові ділянки, на яких нині розташовано більше 1/3 ріллі [19, с.109].

П.М. Грицюк (2010) установив, що низька культура землеробства, яка є наслідком недостатнього фінансування, зумовлює значну залежність урожайності від погодних умов. Попит на зернопродукти, викликаний потребами харчування й кормовиробництва, змінюється мало. Тому значні коливання пропозиції зерна призводять до відповідних цінових коливань і, як наслідок, до коливань рентабельності галузі [5, с.21].

Аналогічно вважає В.В. Скальський (2010 р.), який доводить, що основною причиною низької віддачі земельного потенціалу в Україні є безгосподарне ставлення до землі суб’єктів господарювання, які розпочали працювати на ній у ринкових умовах, але не стали її реальними власниками. Звідси й ставлення в них до землі споживацьке. Головна мета – прибуток сьогодні, що буде завтра – до уваги не береться. Саме тривала відсутність реального власника, недотримання науково обґрунтованих систем ведення землеробства та, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесення недостатньої кількості органічних добрив, використання мінеральних добрив, пестицидів негативно впливають на відтворювальну здатність біосфери та екологічну стійкість агроландшафтів [22, с.48-49].

Необхідно відмітити ще одну причину коливань виробництва зернових культур – ціна, границі якої в Україні встановлює держава. Як зазначає О.М. Саковська (2011 р.): «Таке втручання розбалансовує ринок зерна, ціна втрачає свою роль регулятора, а ринкова система – здатність до саморегулювання» [21, с.47].

Таким чином, причинами варіацій у фактичному виробництві зерна від потенційного є наступні: залежність від природно-кліматичних умов, відсутність інноваційних технологій, застаріле технічне оснащення, недостатнє державне фінансування, нестабільність екологічної ситуації, державне регулювання ціни на ринку зерна. Тому необхідно проводити комплекс заходів, які призведуть до стабільного і ефективного виробництва зернових та зернобобових культур в Україні.