Тема 9. Ринкові відносини в аграрному секторі

1. Значення і особливості аграрного сектора економіки

2. Аграрні відносини та їх трансформація при переході до ринку

3. Сутність і механізм утворення основних форм земельної ренти

4. Ринок земельних ресурсів. Ціна землі.

5. Агропромисловий комплекс, його функції та структура

6. Державна політика регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва

1. Значення і особливості аграрного сектора економіки

Значення сільського господарства. Сільське господарство було і залишається найважливішою галуззю економіки, адже саме від його стану і перспектив розвитку залежить забезпечення життєдіяльності людини. Навіть сьогодні на планеті голодує приблизно одна шоста населення. Сільське господарство є також важливим джерелом нічим не замінних на сьогодні продуктів споживання; додаткової робочої сили для несільськогосподарських галузей; отримання чистого прибутку; необхідною сировинною базою для харчової і легкої промисловості. І, нарешті, ця галузь суттєво впливає на соціально-економічний розвиток суспільства в цілому.

Так, у сільському господарстві України (з урахуванням прибутку, який реалізується в промисловості) створюється більш ніж 30% національного доходу та близько 75% фонду споживання. З урахуванням витрат праці на присадибних ділянках тут зайнято майже 6 млн осіб. Якщо у США споживачі витрачають лише 1/5 своїх доходів на продукти харчування та інші сільськогосподарські товари, то населення України - понад 50% сукупного доходу, і частка цих витрат як для України, так і країн СНД невпинно зростає через інфляційне зростання цін. Крім того, у цій галузі суспільство безпосередньо взаємодіє з природою, від чого залежать здоров'я, психологічний, нервовий, емоційний стан людини тощо.

У сільському господарстві постійно розвиваються продуктивні сили і відносини економічної власності. Найшвидшими темпами ці зміни відбувалися протягом останніх двох століть. Так, у середині XVIII ст. у сільському господарстві було зайнято близько 80% сукупної робочої сили планети. Наприкінці XIX - на початку XX ст. у розвинутих країнах 40% населення працювало в аграрному секторі (у промисловості - близько 35%), а наприкінці 90-х років XX ст. - 5% працездатного населення, у США - усього 2,5%. Тоді ж в Україні в сільському господарстві було зайнято 17% населення [1, с. 375].

Скорочення кількості працюючих у сільському господарстві розвинутих країн зумовлене значним зростанням продуктивності праці в цій галузі, що дає можливість невеликій кількості працівників прогодувати основну масу населення. Наприклад, у США один зайнятий у цій сфері забезпечує їжею понад 130 жителів країни, а в Україні - приблизно 12-13 осіб. Сільському господарству України була заподіяна величезна шкода під час насильницької колективізації 1929-1932 pp., штучно створеного голодомору, непродуманої аграрної політики за часів панування адміністративно-командної системи та після набуття незалежності. Унаслідок цього найбагатша у світі на чорноземи країна, яка (за даними ФАО ООН) може прогодувати не менше 1 млрд осіб, неспроможна поки що забезпечити продовольством власне населення (а тваринницьку галузь - кормами), що найповніше виявилось у 2003-2009 pp.

Особливості розвитку сільського господарства. Жодна галузь народного господарства так не залежить від різноманітності природно-кліматичних умов, як сільське господарство. Це зумовлене насамперед використанням землі як специфічного засобу виробництва, її родючістю, місцем розташування. Так, в Україні налічується 650 різновидів ґрунтів. Специфічність землі як знаряддя праці полягає в тому, що вона одночасно є й предметом праці. У процесі праці на землі завдяки її властивостям (якість під впливом природних процесів та раціонального використання може поліпшуватися та ін.) виникає найбільший синергічний ефект, нова природна продуктивна сила, якою певною мірою є сама земля.

До специфічного основного капіталу сільського господарства належить: продуктивна худоба, деревинні, плодово-ягідні та інші культури; своєрідними оборотними фондами є насіння, молодняк на відгодівлі, корми тощо. Виробничому капіталу сільського господарства притаманні повільніша оборотність (унаслідок нетривалого використання), висока капіталоємність виробництва. Виробництво продукції рослинництва і тваринництва детермінується переплетінням і взаємодією економічних законів з природними й біологічними. Так, строки досягнення відповідних показників стосовно рослин і тварин надзвичайно мало піддаються регулюванню. Частково на ці процеси впливає робота селекціонерів, запровадження нової техніки, технології, культури землеробства та ін. Такі особливості вирощування сільськогосподарської продукції позначаються на ритмічності роботи підприємств обробної промисловості, які займаються її перевезенням і переробкою.

Специфіка сільськогосподарського виробництва вимагає мобілізації матеріальних, технічних і людських зусиль, оскільки посіяти і зібрати врожай без втрат потрібно у вкрай стислі строки, а проміжок часу між робочим періодом і результатом є досить тривалим. Сільськогосподарська техніка має бути якісною і не повинна простоювати в міжсезонний період. Для цього створюють універсальні машини (наприклад, трактори) з набором різних пристроїв. Через низьку якість комбайнів Україна щорічно втрачає близько 4 млн т зерна. Залежність сільського господарства від природних умов вимагає створення страхових фондів від посухи, надмірних опадів тощо.

Інтервал між робочим періодом і результатами в сільському господарстві значно впливає на формування доходів працівників цієї сфери, оскільки остаточний розмір таких доходів стає відомим лише після реалізації сільськогосподарської продукції.

Як складна система, сільське господарство не є самовідтворювальною галуззю, оскільки на певному етапі вичерпує свої внутрішні можливості саморозвитку, і прямо залежить від промисловості та інших учасників сучасної агрокультури. Воно може ефективно розвиватися лише за умови спеціальної державної підтримки.