3. Методи розрахунку та облік амортизації основних засобів

Головною проблемою обліку довгострокових активів є проблема розподілу вартості цих активів упродовж терміну їх корисного викорис­тання.

Одиницю основних виробничих засобів можна уявити собі як потік послуг, що будуть отримані власником за певний період. Так, придба­на вантажівка відображається на рахунку основних засобів але є, по суті, завчасною сплатою транспортних послуг за багато років. Анало­гічно будівлю можна розглядати як передоплату за багаторічні житлові послуги. З плином часу ці послуги поглинаються підприємством і вартість основних виробничих засобів поступово переходить у ви­трати на амортизацію. Це відповідає принципу узгодженості — витра­ти по використанню довгострокових активів визначають та відобра­жають в обліку так, щоб максимально узгодити їх з доходами, які компанія отримала за відповідний період внаслідок експлуатації цих активів. Саме як розподіл вартості довгострокових активів у часі з ме­тою зіставлення понесених витрат з отриманими доходами, а не як пе­ренесення вартості на готовий продукт, трактується західною практи­кою нарахування зносу.

Розподіл вартості довгострокового активу необхідний для визначен­ня дійсного, реального доходу у кожному обліковому періоді. Згідно з принципом узгодженості сума витрат при придбанні довгострокового активу (крім землі) не повинна визнаватись у поточному обліковому періоді, а має розцінюватись як авансові витрати і розподілятись між майбутніми обліковими періодами, в яких використання цих активів призвело до отримання доходу.

Тому у поточному періоді дається регулюючий запис з метою:

1. віднесення частини вартості довгострокового активу до поточних витрат;

2. зменшення балансової вартості активу:

Дебет рахунка «Витрати на амортизацію»

Кредит рахунка «Накопичена амортизація»

У деяких країнах (Німеччина, Бельгія) не застосовується окремий рахунок для відображення нарахованої амортизації. Тому нараховану амортизацію обліковують безпосередньо на рахунку «Осно­вні засоби» (субрахунок «Накопичена амортизація основних засобів»). За такого підходу залишок на рахунку «Основні засоби» відображає балансову (залишкову) вартість основних засобів.

Нарахування амортизації відрізняється від більшості інших витрат тим, що не впливає на активи і зобов'язання у момент, коли їх запису­ють. Вона не потребує відтоку готівки і називається статтею витрат, яка не пов'язана з рухом готівки. Відтік готівки виник раніше, у момент придбання довгострокового активу. Використання цього активу у підприємницькій діяльності постійно перетворює певну частину його вар­тості в елемент витрат.

Всі матеріальні активи, крім землі, в процесі експлуатації і під впли­вом природних факторів зношуються, тому мають обмежений термін корисного використання. Крім того, внаслідок стрімких змін технології, пропозиції і попиту на ринку, основні засоби старіють морально ще до настання фізичного зносу. Отже, як фізичний, так і моральний знос обмежують термін корисного використання активу, але не знаходять прямого відображення в амортизації. Амортизація не пов'язується з оцін­кою об'єктів, вона є процесом розподілу вартості основних засобів упродовж терміну їх корисного використання. При цьому розподілу підлягає не вся первісна вартість (собівартість) основних засобів, а су­ма, що залишається після вирахування ліквідаційної вартості.

Отже, для нарахування амортизації основних засобів необхідно зна­ти: первісну вартість, оціночну ліквідаційну вартість та оціночний тер­мін корисної експлуатації об'єкта.

Строк корисної експлуатації об'єкта визначають, виходячи з очіку­ваної корисності його для підприємства. При цьому враховуються різні фактори: стан об'єкта, політика компанії щодо ремонтів та обслугову­вання, технологічні зміни, кліматичні умови тощо. У випадках, коли стає очевидним, що строк корисної експлуатації об'єкта не є відповід­ним, він може переглядатися підприємством. Внаслідок цього для пото­чних і майбутніх періодів коригується норма амортизації.

Ліквідаційна вартість — це сума, яку підприємство очікує отримати за об'єкт основних засобів після закінчення строку його корисної екс­плуатації за вирахуванням очікуваних витрат на вибуття. Оціночна лік­відаційна вартість об'єкта не має великого значення і внаслідок цього є несуттєвою при обчисленні суми, що амортизується.

У світовій практиці застосовується декілька методів нарахування амортизації:

1. метод прямолінійного списання;

2. виробничий метод;

3. метод суми років;

4. метод зменшення залишку.

Два останніх є методами прискореної амортизації.

Розглянемо методи нарахування амортизації основних засобів на прикладі.

Компанія Д придбала автофургон:

• первісна вартість — $20000;

• ліквідаційна вартість, визначена в момент придбання — $2000;

• термін корисної експлуатації — оціночно — 5 років.

Метод прямолінійного списання полягає в тому, що витратами по­точного періоду визнається завжди однакова частина первісної вартості активу (за вирахуванням визначеної ліквідаційної вартості) протягом всього строку корисної експлуатації цього активу. Річна сума нарахова­ної амортизації визначається за формулою: