Тема 6. Облік довгострокових активів План

1. Характеристика довгострокових активів, їх класифікація та оцінка

2. Облік надходження основних засобів

3. Методи розрахунку та облік амортизації основних засобів

4. Облік модернізації та ремонту основних засобів

5. Облік списання й реалізації основних засобів

6. Облік переоцінки та зменшення корисності основних засобів

7. Облік природних ресурсів та їх виснаження

8. Облік нематеріальних активів та їх амортизації

Метою вивчення даного розділу є отримання знань щодо економічної сутності, класифікації та оцінки довгострокових активів; порядку органі­зації обліку основних засобів, нематеріальних активів, природних ресур­сів і нарахування їх амортизації та виснаження, а також набуття практич­них навичок з оцінки, нарахування амортизації та виснаження довго­строкових активів і відображення їх в обліку та фінансовій звітності.

1. Характеристика довгострокових активів, їх класифікація та оцінка

Довгострокові активи відрізняються від оборот­них тим, що вони підтримують операційний цикл, а не є його частиною; також від них очікується отримання вигод упродовж більш тривалого часу, ніж від оборотних.

Довгострокові активи — це активи, що використовуються у діяль­ності підприємства і не призначені для перепродажу; мають термін ко­рисного використання більше одного року. Отже, активи відносять до довгострокових за умови їх відповідності двом ознакам:

1) мета утримання — для використання в діяльності підприємства, а не для перепродажу.

Цінності, призначені для перепродажу, визнаються товарно-матеріальними запасами, а ті, що не використовуються у підприємниць­кій діяльності, — довгостроковими інвестиціями.

Згідно з МСБО 16 «Основні засоби» - метою утримання довгостроко­вих активів має бути використання у виробництві або постачанні това­рів і наданні послуг, надання в оренду іншим особам або використання для адміністративних цілей;

2) термін корисного використання — більше одного року з розпо­ділом вартості активів упродовж цього періоду.

Довгострокові активи класифікуються за різними ознаками. Перш за все вони поділяються на матеріальні і нематеріальні.

Матеріальні активи мають фізичну, матеріальну форму. Це:

• Земля. Є матеріальним активом і, оскільки термін її використання не обмеже­ний, — це єдиний матеріальний актив, що не підлягає амортизації;

• Будівлі, споруди, устаткування, офісне обладнання;

• Природні ресурси.

Будівлі, споруди, устаткування, офісне обладнання підлягають амо­ртизації. У західній обліковій практиці їх ще називають позаоборотни­ми або постійними активами, що приблизно відповідає тер­міну «основні засоби». На відміну від вітчизняної практики, у Балансах західних компаній не виділяється стаття «Основні засоби». У фінансо­вій звітності довгострокові матеріальні активи відображаються як мате­ріальні основні фонди або основні виробничі фон­ди.

Групування основних виробничих фондів відповідно до стандартів ОААР та МСБО представлено у таблиці 1.

ГРУПУВАННЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ ВІДПОВІДНО ДО СТАНДАРТІВ СААР ТА МСБО

Види основних виробничих фондів за СААР	Класи основних виробничих фондів за МСБО
1. Будівлі 2. Обладнання, меблі та пристрої 3. Земля 4. Поліпшення земельної ділянки 5. Природні ресурси	1. Земля 2. Земля та будівлі 3. Машини та обладнання 4. Кораблі 5. Літаки 6. Автомобілі 7. Меблі та приладдя 8. Офісне обладнання

У західних компаніях довгострокові матеріальні активи представ­ляються у Балансі більш деталізовано, що дає можливість визначити їх Структуру.

Природні ресурси або активи, що виснажуються, відрізняються від землі тим, що вони придбаваються завдяки ресурсам, які видобуваються із землі і переробляються, а не через їх місцезнаходження. Натуральні ресурси виснажуються, а не амортизуються.

Нематеріальні активи використовуються у діяльності підприємст­ві, але не мають фізичної матеріальної форми і в той же час не є поточ­ними активами. Вони класифікуються за своїми ознаками, але у Балансі, як правило, відображаються без поділу на підгрупи.

Довгострокові активи відображають в обліку за їх первісною (історичною) вартістю. Первісна вартість містить у собі всі витрати, пов'язані з придбанням, доставкою і доведенням активів до робочого стану.

У первісну вартість довгострокових активів включають:

• купівельну вартість за вирахуванням одержаних знижок;

• митні збори;

• первісні витрати на доставку та розвантаження;

• витрати на встановлення;

• витрати по доведенню основних засобів до робочого стану.

Витрати, що входять до складу первісної вартості, мають бути об­грунтованими і необхідними. Так, у разі придбання основних засобів у несправному стані, вартість ремонту може бути включена у первісну вартість. Якщо ж пошкодження відбулося під час розвантаження, то на вартість ремонту не слід збільшувати фактичну собівартість основних засобів, вона має бути віднесена до поточних витрат.

Оцінка та облік окремих видів довгострокових активів мають свої особливості:

Земля. У первісну вартість землі включають: купівельну вартість; комісійні, сплачені агентам з торгівлі нерухомістю, податки при прид­банні, гонорар адвокатам, витрати на підготовку землі до будівництва (дренажні роботи, знесення старих будівель, вирівнювання). Що ж сто­сується благоустрою землі, як наприклад, під'їзні шляхи, автостоянки та огорожі, то вони мають обмежений термін використання, тому підля­гають амортизації і обліковуються не на рахунку «Земля», а окремо.

Будівлі і споруди. При придбанні будівель їх первісна вартість фор­мується за загальною схемою. При їх самостійному будівництві, окрім прямих витрат матеріалів і праці, частки непрямих витрат, до первісної вартості звичайно включають оплату роботи архітектора та інших спе­ціалістів, вартість ліцензії на будівництво тощо.

Обладнання та устаткування. Його первісна вартість звичайно мі­стить купівельну вартість за рахунком-фактурою, витрати на встанов­лення і монтаж, проведення контрольних випробувань тощо. Обладнан­ня та устаткування підлягає амортизації.

На практиці нерідкими бувають випадки, коли активи складаються із різних компонентів, що мають різні строки корисної експлуатації або надають підприємству вигоди різними способами. За таких обставин доцільно розподіляти сукупні видатки на актив на його компоненти й окремо обліковувати кожний компонент. Наприклад, літак та його дви­гун треба розглядати як окремі активи, що амортизуються, якщо вони мають різні строки корисної експлуатації.