Висновки

У процесі теоретичного вивчення розглянули поняття «соціальна адаптація» і з вище сказаного випливає, що соціальна адаптація (від латинського adapto - пристосовуватися і social is - суспільний) - постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища. Важливим аспектом соціальної адаптації є прийняття індивідом соціальної ролі.

Таким чином, соціальна адаптація є не лише сполучною ланкою між соціальною сутністю людини та суспільною дійсністю, а й сприяє розвитку і збагаченню соціального середовища та соціальної природи людини. При цьому безпосередньо соціальна адаптація розвивається й удосконалюється під їхнім впливом.

Загалом адаптація як природна властивість людини має багато­функціональний характер. По-перше, вона є необхідною умовою і водночас засобом оптимізації взаємодії людини з природою і соціальним середовищем. По-друге, адаптація сприяє розвитку людини і вдосконаленню довкілля. По-третє, через адаптацію формується соціальна сутність людини. По-четверте, адаптація є необхідною в разі оволодіння людиною будь-яким із існуючих видів діяльності. У сукупності це дає підставу вбачати в адаптації одну з основоположних, сутнісних ознак людини, розглядати адаптацію як основну умову та механізм людської життєдіяльності.

Адаптація, як технологія соціальної роботи включає в себе такі компоненти: соціально-побутова, економічна, комунікативна, регулятивна і самореалізація.

З'ясували, що метою соціальної адаптації є виховання у дитини почуття обов'язку, соціальної захищеності і підготовка до майбутнього дорослого життя. Основною місією дитячого будинку є підготовка вихованців до самостійного життя в сучасному суспільстві, але в даний час рівень цієї підготовки не можна визнати достатнім. Від того, наскільки зможе підготувати дитячий будинок вихованців до цієї самостійного життя, і буде залежати успішність їх подальшого життєвого шляху.

Соціальна адаптація дитини - процес активного пристосування дитини, що знаходиться у важкій життєвій ситуації до прийнятих у суспільстві правилам і нормам поведінки, а так само процес подолання наслідків психологічної або моральної травми.

Процес соціальної адаптації складається з кількох етапів: підготовчого; включення в соціальну групу, яка передбачає допомогу новому вихованцю в адаптації до реальних умов установи; засвоєння соціально корисних ролей через участь у соціальній діяльності, придбання нового соціального досвіду, знань, умінь і навичок; стійка соціально - психологічна адаптованість, що характеризується здатністю вирішити будь-яку проблемну ситуацію, що виникає в природних умовах соціального середовища.

Соціальна адаптація дітей, є одним з основних компонентів соціального захисту та показником їх соціальної захищеності.

Законодавчу базу щодо вирішення в Україні проблем вихованців дитячих будинків складають положення Конституції України, Кодексу про шлюб і сім'ю України, Житлового, Цивільного, Кримінального, Адміністративного кодексів України, а також норми Законів України «Про освіту», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та «Про охорону дитинства». Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України. За Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 02 квітня 2008 року N 675/15366 «Про затвердження типових положень про дитячий будинок-інтернат, молодіжне відділення дитячого будинку-інтернату системи праці та соціального захисту населення», інтернатними закладами називаються дитячий будинок-інтернат соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з утвореним у разі потреби молодіжним відділенням для молоді віком від 18 до 35 років, що входить як структурний підрозділ до складу будинку-інтернату, з вадами фізичного та/або розумового розвитку та психічними розладами, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування, освітніх та реабілітаційних послуг.

Отже, судячи вже із самого визначення інтернатного закладу, його вихованці повинні мати умови для різнобічного розвитку, здобуття нормального рівня освіти та повинні після виходу із закладу бути підготованими до самостійного життя.

У другому розділі ми провели дослідження соціальної адаптації вихованців дитячих будинків.

Перше дослідження проводилося на контент-аналізі статей журналу «Соціальна робота в Україні: теорія та практика» присвячених соціальній адаптації вихованців інтернатних закладів.

Метою дослідження було визначення проблем соціальної адаптації дітей-правопорушників в умовах школи соціальної реабілітації.

Проведене нами дослідження підтвердило наступну гіпотезу, що повністю розкрита проблема соціальної адаптації вихованців дитячих будинків в публікаціях журналу «Соціальна робота в Україні: теорія та практика».

Друге дослідження проводилось на базі Комишуваської загальноосвітньої школи соціальної реабілітації Запорізької області.

Метою нашого дослідження було виявлення рівня соціальної адаптації вихованців в умовах дитячого будинку та розробка рекомендацій по її оптимізації. У дослідженні брали участь 17 вихованців (хлопчики 11-14 років).

Проведене нами дослідження підтвердило наступну гіпотезу:присутній низький рівень соціальної адаптації вихованців в умовах дитячого будинку. Це говорить про те, що потрібно приділяти увагу розвиткові вихованця з боку вихователів в інтернатному закладі.

На основі отриманих результатів проведеного дослідження можна зробити наступні висновки, а саме метою соціальної адаптації є виховання в дитини відчуття обов'язку, соціальної захищеності та підготовка до майбутньої дорослого життя. Основний місією дитячого будинку є підготування вихованців до самостійного життя в суспільстві, але в наш час рівень цієї підготовки не можна визнати достатнім. Наскільки зуміє підготувати дитячий будинок вихованців до цієї самостійного життя, і залежатиме успішність їхнього подальшого життєвого шляху.

Для розвитку особистості необхідно задоволення не лише біологічних, а й соціальних, духовних потреб.

Якщо вдалося виховати особистість з усвідомленим ставленням себе, іншим, суспільству, Батьківщині т.д., особистість з активною життєвою позицією, яка вміє будувати життєву перспективу, конструктивно вирішувати конфлікти, яка вміє взаємодіяти з оточуючими, – можна сміливо прогнозувати успішну соціальну адаптацію саме такій харизматичній особі.

Ми також дізналися, що багатьох немає важливих адаптаційних ресурсів: матеріальних (житло, затребувана професія, заощадження) і психологічних (адекватне виховання, підтримка родичів).

Соціальна адаптація є одним із найважливіших сторін процесу соціалізації. Але якщо соціалізація є поступовий процес створення особистості певних соціальних умовах, то поняття «соціальна адаптація» підкреслює активне освоєння людиною чи групою новому соціальному середовища у досить стислий період часу.

Вихованець стає повноцінним членом суспільства, який засвоює соціальні норми і культурних цінності.

Успішна соціалізація передбачає ефективну адаптацію людини суспільства та до того ж час – здатність протистояти то тих життєвих колізіях, які перешкоджають саморозвитку, самовизначенню, самореалізації.

Соціальний педагог створює умови на адаптацію дітей до нових умов життя, його позитивної соціалізації і наступного соціальної інтеграції.

Соціальний педагог, здійснює професійну діяльність у умовах дитячого будинку, є джерелом соціального захисту вихованців, зокрема якого є організатором роботи з формуванню соціальної адаптованості вихованців. Формує у вихованців «спосіб життя, гідного Людини».

У процесі дослідження вивчення цієї проблеми було встановлено таке:

Результати проведеного дослідження підтвердили існуючу гіпотезу у тому, що присутній недостатній рівень соціальної адаптації вихованців в умовах дитячих будинку через не достатній професіоналізм вихователів.

З отриманих результатів видно, що справжній рівень адаптації вихованців дитячого будинку нижчий, ніж повинен бути, адже ми з'ясували, що діти, ще з раннього віку живуть у закритих дитячих установах, зростають у умовах дефіциту спілкування.

Згідно з дослідженнями, проведені у Комишуваській загальноосвітньої школи соціальної реабілітації, у вихованців твердий режим дня, постійні вказівки дорослих, контроль із боку вихователів – усе це позбавляє дітей необхідності самостійно планувати і контролювати свою поведінку, формує звичку до поетапного виконання чужих вказівок.

Результати можна використовувати у роботі соціальним педагогом дитячого будинку. З результатів роботи було дано рекомендації щодо роботи з вихованцями дитячого будинку з метою підвищення їхнього рівня соціальної адаптації.

Щодо третього розділу, то можна зробити висновок, що при плануванні робочих місць важливим є те, щоб працюючі могли природним шляхом змінювати робочу позу корпусу тіла, рук, ніг і мали можливість уникати неприродного і незручного положення тіла.