Тема 11 основи екологічного права та завдання санітарно-епідеміологічного нагляду в галузі охорони навколишнього середовища План викладу і засвоєння матеріалу

11.1.Екологічне право: поняття, предмет та джерела.

11.2.Об’єкти екологічного права.

11.3.Правове забезпечення екологічної безпеки.

11.4.Екологічна експертиза.

11.5.Роль санітарно-епідеміологічного нагляду.

11.6.Юридична відповідальність у галузі екології.

ВАЖЛИВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

>екологія

>екологічне право

>екологічні правовідносини

>екологічна безпека

>об’єкти екології

>екологічний контроль

>екологічне інформування

>надра

>природокористування

>природні території та об’єкти

>Червона книга України

>штучно створені об’єкти

11.1.Екологічне право: поняття, предмет та джерела

Розпочинаючи вивчення будь-якої галузі права, варто насам­перед усвідомити, що є її предметом, з’ясувати коло і характер тих суспільних відносин, які регулює ця галузь права.

Предметом екологічного права є суспільні екологічні відноси­ни, що складаються з приводу використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища. Термін «екологія» (від грец. oicos — дім, житло і logos — поняття, вчення) означає, дослівно, вчення про дім, тобто про навколишнє середовище.

Екологія — наука, що вивчає проблеми взаємодії живих організмів з тим природним середовищем, в якому вони перебувають. Екологія вивчає питання взаємодії людини і природи, взаємодії суспільства і природи, тобто ті екологічні відносини, які регулюють і охороняють норми права. Система таких норм і складає екологічне право.

Екологічне право України — молода галузь права. Юридич­ною базою його розвитку є екологічне законодавство, яке почало швидко розвиватися ще за часів СРСР. Екологічне законодавство сучасної України повніше відбиває конкретні природні умови і потреби регіону, що робить його дієвішим.

Екологічні суспільні відносини мають свої суб’єкти й об’єкти. Суб’єктами екологічних відносин є сторони, між якими вони ви­никають. Наприклад, між Українською державою як власником природних багатств і природокористувачами, до яких належать підприємства, організації, установи і громадяни. Екологічні від­носини виникають також між самими природокористувачами.

Вони виникають з приводу використання і охоронрі земель, вод, лісів, надр землі, атмосферного повітря, тваринного сві­ту, природно-заповідного фонду. Саме ці природні багатства і є об’єктами екологічних відносин.

Об’єктом екологічних відносин може бути як об’єкт природи в цілому, так і його частина. Оскільки всі ці відносини врегульо­вані нормами екологічного права, вони набувають правової фор­ми і стають екологічними правовідносинами.

За характером екологічні правовідносини поділяють на від­носини, що виникають у сфері використання природних багатств, і на такі, що пов’язані з охороною природи.

Вивчення відносин щодо природокористування та при- родоохорони в одній галузі права не випадкове. Ці дії тісно взаємопов’язані. Вони не виключають, а доповнюють одне одно­го. Раціональне використання природних ресурсів сприяє їх охо­роні, а охорона природи, у свою чергу, сприяє раціональному ви­користанню природних багатств.

Екологічні правовідносини — це відносини, що виникають із при­воду використання і охорони земель, вод, атмосферного повітря, тваринного світу, надр і природно-заповідного фонду.

Це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відносини щодо використання, відтворення і охорони різних об’єктів природи.

Залежно від об’єктів природи, їх можна поділити на сім груп. Кожна група екологічних правовідносин регулюється відповід­ним видом правових норм і галуззю законодавства: земельним, водним, лісовим, законодавством про тваринний світ, атмосферне повітря, надра, природно-заповідний фонд.

Ці галузі законодавства мають власну мету і завдання. Разом із тим вони тісно пов’язані між собою і складають єдину за своєю суттю і призначенням систему — екологічне законодавство.

Найважливішими підставами для виокремлення екологічно­го права в окрему галузь є:

а)наявність особливого самостійного предмета правового ре­гулювання (таким предметом є екологічні відносини нашого сус­пільства);

б)специфіка і своєрідність об’єктів, з приводу яких склада­ються екологічні відносини (природні багатства: земля, вода, ліси, надра, атмосферне повітря, тваринний світ);

в)існування спеціальних джерел права (законодавчі акти про землю, надра, воду, ліси та інші об’єкти природи);

г) особлива суспільно-економічна значущість екологічних відносин і тих правових актів та норм, що їх регулюють і охоро­няють.

Отже, можна дати таке визначення екологічного права.

Екологічне право — галузь права, яка регулює екологічні суспільні відносини і має забезпечувати раціональне використання природ­них багатств і охорону навколишнього середовища в інтересах су­часних і майбутніх поколінь людей.

Життя вимагає постійного розвитку і вдосконалення еколо­гічних суспільних відносин. Адже їхній стан впливає на ефектив­ність використання природних ресурсів і стан охорони довкілля. Від того, якими є і будуть екологічні відносини, залежить рівень розвитку всіх галузей народного господарства, оскільки з ними пов’язане господарське використання земель, вод, лісів, надр, ат­мосферного повітря, інших природних багатств.

Хибно вважати, що природні ресурси невичерпні. Уже час переконати суспільство, що за сучасних умов першочерговим за­вданням у використанні природних ресурсів є їх відновлення і ра­ціональне використання.

Чекають вирішення також екологічні проблеми регіонально­го характеру. Конче необхідно:

• звести до мінімуму шкідливий вплив наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

• поліпшити екологічний стан басейну Дніпра та якість пит­ної води;

• стабілізувати та поліпшити екологічний стан у містах і про­мислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

• відновити гідрологічний режим у Поліському регіоні;

• запобігти подальшому забрудненню Чорного і Азовського морів та поліпшити їхній екологічний стан.

Вирішення назрілих екологічних проблем стане важливим кроком уперед на шляху досягнення екологічного оздоровлення України, допоможе подолати напруження в багатьох містах і ре­гіонах країни, нормалізувати в них стан навколишнього природ­ного середовища.

Україна, незважаючи на поточні проблеми політичного і економічного характеру, повинна сформулювати соціальну по­літику, спрямовану на збереження і відродження довкілля, за­хист екологічних прав громадян, забезпечення екологічної без­пеки країни і активно впроваджувати її в життя за допомогою норм екологічного права. Закони та інші правові акти надають обов’язкової юридичної сили екологічним вимогам. Під впливом норм екологічного права екологічні відносини стають виважені- шими та гармонійнішими.

Джерела екологічного права — це нормативно-правові акти, які регулюють відносини у сфері взаємодії навколишнього природного середовища і суспільства.

Можна виділити такі групи джерел екологічного права:

1)за юридичною силою — закони і підзаконні акти посідають провідне місце в ієрархічній структурі законодавства. До цих актів, зокрема, належать укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;

2)за характером правового регулювання — загальні та спеціальні. До загальних належать нормативно-правові акти, предметом регулювання яких є як екологічні, так і інші суспільні відносини (Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України»). Спеціальні акти стосуються виключно екологічних питань (наприклад, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»);

3)за предметом правового регулювання — комплексні (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища») і природоресурсні (Земельний, Водний та Лісовий кодекси, Закон України «Про тваринний світ» тощо) або ті, що регулюють окремі питання екологічної діяльності (Закони України «Про екологічну експертизу», «Про екологічний аудит» таін.);

4)за способом правового регулювання — матеріальні та процесуальні. Нормами матеріальних актів визначаються права й обов’язки, а також юридична відповідальність учасників еколого-правових відносин. Процесуальні акти регулюють процедуру реалізації норм матеріального права. До них, зокрема, належать «Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища (затверджений Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р.), «Положення про порядок розроблення екологічних програм» (затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р.) тощо;

5)за ступенем систематизації — кодифіковані й усі інші. До кодифікованих належить насамперед Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», який є стрижнем комплексної галузі екологічного права і законодавства. А також Земельний, Водний і Лісовий кодекси, Кодекс України про надра, закони України «Про тваринний світ» та «Про охорону атмосферного повітря».

Конституція України в системі джерел екологічного права

Конституція України як Основний Закон держави є політико- правовим актом, що має найвищу юридичну силу. Вона є осно­вним джерелом права України, у тому числі й екологічного.

Загальною передумовою правового регулювання екологіч­них відносин є положення Конституції про суспільно-політичний устрій України як незалежної, демократичної, соціальної та пра­вової держави (ст. 1). Конституція визначає права і свободи лю­дини й громадянина, основи правової системи України, повнова­ження державних органів у сфері правотворення тощо.

У суто екологічному аспекті Конституція є основою для форму­вання екологічної політики і реалізації екологічної функції держа­ви. На конституційному рівні закріплені обов’язки держави щодо охорони навколишнього природного середовища і забезпечення еко­логічної безпеки (ст. 16), прав власності на природні ресурси (ст. 13), права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на від­шкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50).

Закон як джерело екологічного права

Системоутворювальним актом комплексної галузі екологіч­ного права і законодавства є Закон України «Про охорону навко­лишнього природного середовища». Він складається з преамбу­ли та 16 розділів: «Загальні положення»; «Екологічні права та обов’язки громадян»; «Повноваження рад у галузі охорони на­вколишнього природного середовища»; «Повноваження органів управління в галузі охорони навколишнього природного середо­вища»; «Спостереження, прогнозування, облік та інформування в галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Еко­логічна експертиза»; «Стандартизація і нормування у галузі охо­рони навколишнього природного середовища»; «Контроль і на­гляд у галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Регулювання використання природних ресурсів»; «Економіч­ний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища»; «Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки»; «Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охо­роні»; «Надзвичайні екологічні ситуації»; «Вирішення спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Відпо­відальність за порушення законодавства про охорону навколиш­нього природного середовища»; «Міжнародні відносини України у галузі охорони навколишнього природного середовища».

У галузі екологічного права діють вже названі чотири при- родоресурсні кодекси — Земельний, Водний, Лісовий та Кодекс України про надра. Вони регламентують відносини щодо вико­ристання й охорони відповідно землі, вод, лісів і надр; мають сис- темотвірне значення для земельного, водного, лісового та гірни­чого законодавства.

Аналіз правового регулювання екологічних відносин в Укра­їні засвідчує, що законам і кодексам належить тут провідне міс­це. При цьому йдеться не тільки про закони спеціального еколо­гічного призначення («Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», «Про зону надзви­чайної екологічної ситуації», «Про екологічний аудит» тощо), а й про закони загального характеру, які також належать до джерел екологічного права.

Нормативно-правові акти Президента, Кабінету Міністрів, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади

Укази і розпорядження Президента України. Ці нормативно- правові акти приймаються відповідно до ст. 106 Конституції України і є обов’язковими для виконання на території України. Вони не повинні суперечити Конституції та законам України, тобто мають підзаконний характер.

Серед указів Президента України екологічного змісту — укази «Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду Укра­їни» (8 вересня 1993 р.), «Про біосферні заповідники України» (26 листопада 1993 р.), «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» (12 липня 1995 р.), «Про День до­вкілля» (6 серпня 1998 р.) та ін.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України. Ці акти приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України і також належать до категорії підзаконних. Вони не мають супере­чити не лише Конституції та законам, а й указам Президента України.

Значна частина постанов стосується затвердження правил природокористування, порядку здійснення контрольних функ­цій, затвердження різноманітних екологічних нормативів, такс тощо. Зокрема, постановами Кабінету Міністрів України були затверджені: Положення про порядок встановлення лімітів вико­ристання ресурсів загальнодержавного значення (1992 р.), Поло­ження про порядок розроблення екологічних програм (1993 р.), Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне викорис­тання природних ресурсів (1992 р.), Положення про державну систему моніторингу довкілля (1998 р.) тощо. Урядові акти за­тверджують також положення про правовий статус міністерств та відомств екологічного профілю.

Накази, інструкції, інші нормативно-правові акти мініс­терств та інших центральних органів виконавчої влади. Найшир- шими повноваженнями в екологічній сфері щодо видання таких актів наділені: Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство охорони здоров’я України, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет лі­сового господарства України та деякі інші.

За своєю юридичною природою акти цих органів поділяють на дві групи: а) обов’язкові тільки для підпорядкованих цим ор­ганам суб’єктів екологічних відносин; б) обов’язкові й для не під­порядкованих їм підприємств, установ і організацій, а також для громадян.

Найширшу компетенцію з видання цих актів має Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Його накази, прийняті в межах своїх повноважень, є обов’язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами й орга­нізаціями, незалежно від форм власності, а також громадянами.

До таких актів, зокрема, належать накази «Про затверджен­ня Положення про порядок організації та виконання дослідно- промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодер­жавного значення» (2003 р.), «Про затвердження Інструкції про розгляд заявок та надання дозволів на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та ути­лізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів» (2002 р.) тощо.

Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що стосуються прав, свобод та закон­них інтересів громадян або ті, що мають міжвідомчий характер, підлягають обов’язковій державній реєстрації. Вона здійснюєть­ся відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та ін­ших органів державної виконавчої влади» та Положення, затвер­дженого Кабінетом Міністрів України від 28 грудня 1992 р., Мі­ністерством юстиції України. Саме після такої реєстрації відпо­відний акт набуває статусу джерела екологічного права України.

Акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування

Правова природа цих актів зумовлена їх правовим статусом, визначеним Конституцією України та спеціальними законами. Згідно із Законом України «Про місцеві державні адміністрації» (1999 р.), державні адміністрації областей, районів, міст Києва та Севастополя, а також районів у цих містах приймають у межах своєї компетенції відповідні рішення. Такі ж за назвою акти, від­повідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Укра­їні» (1997 р.), приймають сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, а також виконавчі комітети сільських, міських і районних у містах рад. Актами місцевих державних адміністра­цій та органів місцевого самоврядування вирішуються питання місцевого життя, у тому числі екологічного характеру. Ними, зо­крема, затверджуються місцеві програми охорони навколишньо­го природного середовища, передбачаються заходи екологічного характеру в процесі забудови і благоустрою, забезпечення сані­тарного благополуччя, утилізації та перероблення відходів тощо.

Нормативні рішення є обов’язковими для виконання в межах від­повідних адміністративно-територіальних одиниць.

Міжнародні договори як джерела екологічного права України

Належність міжнародних договорів до джерел права Украї­ни, зокрема екологічного, випливає з Конституції України. Від­повідно до ст. 9 Основного Закону, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Згідно із Законом Укра­їни «Про міжнародні договори України» (2004 р.; ст. 1), під між­народним договором України розуміють укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалеж­но від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найме­нування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Чинні міжнародні договори України реєструються в Мініс­терстві закордонних справ України, а за його поданням — й у Се­кретаріаті ООН відповідно до її Статуту. Ці договори включають в установленому порядку до Єдиного державного реєстру норма­тивних актів і друкують у «Зібранні діючих міжнародних догово­рів України» та інших офіційних друкованих виданнях України.

В екологічному законодавстві України частка міжнародно- правових угод є досить вагомою і щороку зростає.