2.1. Суспільне виробництво: його основні фактори та фази

Незаперечна істина – щоб жити, людина повинна їсти, пити, мати одяг, житло та інші блага. Але перш ніж їх отримати, їх потрібно створити.

Виробництво – це процес створення благ, необхідних для існування і розвитку людини. Це матеріальна основа життя суспільства.

Виробництво – насамперед процес праці, який включає безпосередньо працю, робочу силу людини, засоби праці та предмети праці.

Праця – це свідома, цілеспрямована діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють речовини зовнішньої природи і пристосовують їх для задоволення своїх потреб.

Працюючи, людина витрачає свою робочу силу.

Робоча сила – це сукупність розумових та фізичних здібностей людини, набутих знань та досвіду, які використовуються в процесі праці. Це здатність людини до праці.

Предмети праці – це те на що діє людина в процесі праці, що піддає обробці, з чого виробляє необхідні матеріальні блага.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Предмети праці у сукупності з засобами праці складають засоби виробництва.

Робоча сила виступає у якості особистого фактора виробництва. Засоби виробництва виступають як речовий фактор виробництва.

Засоби виробництва і робоча сила в їх єдності і взаємодії утворюють продуктивні сили суспільства. Крім того до продуктивних сил відносяться сили природи, наука, інформація, форми і методи організації виробництва.

Виробництво і праця – не тотожні поняття. Виробництво – це процес праці, але воно має завершений результативний характер. Процес виробництва закінчується, коли виготовлено продукт. Якщо ж продукт не завершений, то процес виробництва не відбувся, хоча процес праці здійснився.

Люди ніколи не працюють відокремлено один від одного. Вони пов’язані в своїй виробничій діяльності. Отже, будь-яке виробництво носить суспільний характер.

Політична економія вивчає закономірності функціонування суспільного виробництва. Суспільне виробництво – це сукупність індивідуальних виробництв в їхньому взаємозв’язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності. Суспільне виробництво поділяється на матеріальне та нематеріальне виробництва.

Матеріальне виробництво включає в себе галузі і підприємства по виробництву матеріальних благ (промисловість, сільське господарство, будівництво), та по наданню послуг матеріального характеру (транспорт, торгівля, комунальне господарство, побутове обслуговування – ремонт та пошиття одягу, взуття, хімчистка тощо).

В галузях нематеріального виробництва створюються особливі нематеріальні блага (духовні цінності), а також надаються нематеріальні послуги – послуги охорони здоров’я, освіти, науки тощо.

Суспільне виробництво – це процес який включає в себе чотири стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання (рис. 1.1).

Виробництво, розподіл, обмін і споживання – це єдине ціле, що дає можливість охарактеризувати існуючий лад.

2.2. Економічні потреби

Економічні потреби – це об’єктивна необхідність людини в матеріальних та духовних благах, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту своєї сім’ї.

Існують кілька рівнів економічних потреб. На першому рівні знаходяться основні матеріальні потреби людей. До основних матеріальних потреб відносять потреби людей у їжі, питві, одежі, житті, відтворенні роду.

Наступні рівні потреб складають:

• потреби у різних формах діяльності, у тому числі і праці;

• потреби в захисті (від злиднів, хвороб, злочинців, зовнішніх ворогів тощо);

• соціальні потреби (в спілкуванні, дружбі, коханні, повазі тощо);

• потреби в творчості і реалізації своїх можливостей.

Усе це складає ієрархію, або піраміду потреб, в основі (фундаменті) якої знаходяться основні матеріальні потреби.

Рівень і обсяг потреб залежить від могутності економічної системи, рівня розвитку продуктивних сил, зрілості відносин власності, національних та історичних особливостей.

Потреби людини безмежні. Постійне зростання потреб свідчить про дію всезагального економічного закону зростання потреб.

Закон зростання потреб виражає внутрішньо-необхідні, сталі, суттєві зв’язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб, розвиток яких (зв’язків) викликає появу нових потреб та засобів їх задоволення.

Виробництво, створюючи конкретні види матеріальних і духовних благ, породжує конкретні потреби в них. З іншого боку, бажання задовольнити потреби спонукає людину до виробництва. Отже, економічні потреби виступають спонукальним мотивом виробництва, потреба є передумовою виробництва.