Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень дбн 360-92**

( Із змінами, внесеними наказом Мінінвестбуду України від 22 січня 1993 року N 8, наказами Мінбудархітектури України від 23 червня 1993 року N 91, від 17 грудня 1993 року N 231, наказами Держкоммістобудування України від 29 квітня 1996 року N 73, від 11 березня 1997 року N 33, від 25 вересня 1997 року N 164, наказами Держбуду України від 25 листопада 1997 року N 29, від 2 лютого 1999 року N 21, від 16 вересня 1999 року N 227, від 11 квітня 2001 року N 89, від 18 липня 2001 року N 145 ) ( Додатково див. Наказ Міністерства регіонального розвитку та будівництва N 457 від 13.10.2008 ) ( Додатково див. Лист Міністерства регіонального розвитку та будівництва N 10/23-590 від 10.04.2009 ) ( Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва N 555 від 04.12.2009 ) ( Зміни опрацьовуються. Додатково див. Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства N 67 від 21.06.2011 )

В частині споруд транспорту замінений ДБН В.2.3-5-2001

Державні будівельні норми "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України.

Ці норми обов'язкові для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об'єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень.

Дані норми розраховані на перехідний період - до розробки загальної концепції нормативної бази України в галузі містобудування і капітального будівництва.

При проектуванні поселень України поряд з положеннями цих норм слід також керуватися СанПіНом "Планування і забудова населених місць України", ДБН Б.2.4-1-94 "Планування і забудова сільських поселень", вимогами інших чинних нормативно-інструктивних документів.

Загальні Положення

1.1 Проектування міських і сільських поселень повинне ґрунтуватися на законах України, які мають основне значення для містобудування, і регіональних програмах щодо вирішення найважливіших соціальних, екологічних та економічних проблем.

1.2 Міські та сільські поселення треба проектувати як елементи єдиної системи розселення України з урахуванням територіально-адміністративного поділу, соціально-економічного і природно-містобудівного районування.

Фізико-географічне і містобудівне районування території України наведені у додатках 1.1, 1.2.

1.3 Основою проектування, планування і забудови міських і сільських поселень повинна бути попередньо розроблювана концепція їх соціально-економічного розвитку, яка забезпечить реалізацію прав і свобод населення відповідно до Конституції України.

Концепція повинна розглядатися на альтернативній основі і до затвердження розглядатися й обговорюватися професіональними та громадськими організаціями, жителями населених пунктів.

1.4 Розвиток системи розселення повинен спиратися на ту мережу міських і сільських поселень, яка склалася, включаючи агломерації існуючі і ті, що формуються. Проектування нових поселень передбачається у зв'язку з потребою розміщення нових промислових підприємств, розробки корисних копалин тощо, а також у зв'язку з виселенням населення із зон катастроф, які відбулися, або потенціальних, зон екологічних лих та ін.

Примітка. Розміщення дачних поселень та садівницьких товариств у приміських зонах передбачається на землях, які не можуть бути використані для перспективного територіального розвитку міських і сільських поселень.

1.5 Міські та сільські поселення залежно від проектної кількості населення на розрахунковий термін поділяються на групи (таблиця 1.1).

1.6 Для забезпечення територіальних умов розвитку міст на довгострокову перспективу, а також розміщення і будівництва споруд, пов'язаних з функціонуванням міського господарства, треба на прилеглих до міста територіях виділяти приміські зони багатофункціонального призначення. У їхньому складі треба виділяти території зелених зон міст, призначених для організації відпочинку населення, поліпшення мікроклімату, стану атмосферного повітря і санітарно-гігієнічних умов.

Приміську зону слід проектувати одночасно з генеральним планом міста як єдиний господарський і планувальний комплекс з розробкою пропозицій, спрямованих на економічний і соціально-культурний її розвиток і структурно-територіальну організацію.

Таблиця 1.1

------------------------------------------------------------------

| Групи поселень | Населення, тис.чол. |

| |--------------------------------|

| | міст | сільських |

| | | поселень |

|-------------------------------+---------------+----------------|

|Найзначніші (крупніші) |Понад 1000 | |

|-------------------------------+---------------+----------------|

|Значніші (крупні) |Понад 500 до |Понад 5 Понад 3 |

| |1000 |до 5 |

|-------------------------------+---------------+----------------|

|Великі |Понад 250 до |Понад 1 до 3 |

| |500 |Понад 0,5 до 1 |

|-------------------------------+---------------+----------------|

|Середні |Понад 100 до |Понад 0,2 до 0,5|

| |250 Понад 50 до| |

| |100 | |

|-------------------------------+---------------+----------------|

|Малі*) |Понад 20 до 50 |Понад 0,05 до |

| |Понад 10 до 20 |0,2 До 0,05 - |

| |До 10 | |

|----------------------------------------------------------------|

|--------------- |

| *) До групи малих міст входять селища міського типу |

------------------------------------------------------------------

1.7 Рівень соціально-економічного розвитку поселення, що проектується, визначається з урахуванням пріоритетності соціальних та екологічних критеріїв на основі комплексної оцінки території, виходячи з повного розкриття потенціальних ресурсних можливостей і потреб населення, планів соціально-економічного розвитку даного поселення. При цьому треба встановити види діяльності, розвиток яких повинен бути стимульований, припинений або обмежений у поселенні, що проектується, або в групі взаємопов'язаних поселень, а також визначити зрушення у галузевій структурі існуючого комплексу за кількістю зайнятих і змін у функціональному використанні території. Розвиток соціальної інфраструктури повинен бути намічений, виходячи із забезпечення цільових показників життєвих умов.