Залізняк колючий – Phlomis pungens

Родина Губоцвіті - Labiatae Народні назви: козачий залізняк, залізняк гострокінцевий. Лікарська рослинна сировина. З лікувальною метою використовують траву.

Ботанічна характеристика. Багаторічна трав'яниста рослина родини губоцвітих. Стебло трав'я­нисте, чотиригранне, прямостоя­че, білоповстисте, галузисте, 30—80 см заввишки. Листки супротив­ні, видовженоланцетні або видовжено яйцевидні, зісподу — тонко-сіро-повстисті; нижні — довго-черешкові, верхні — сидячі. Квіт­ки неправильні, рожеві, зібрані в три — десятиквіткові кільця. Плід — з чотирьох горішків. Цві­те у червні — липні.

Ареал поширення. Росте на степових місцях і кам'янистих відслоненнях у південній частині Лісостепу і в Степу.

Місця зростання. Росте на схилах балок і річкових долин, кам'янистих відслоненнях, лісових узліссях і галявинах, серед рідкісних степових чагарників. Звичайно утворює групи або невеликі зарості.

Особливості заготівлі. Заготовляють траву під час цвітіння, зрізаючи ножами або серпами бічні стебла. Сушать її на горищах під залізним дахом або під навісами з хорошою вентиляцією, розстилаючи рихло шаром 10-15 см завтовшки на папері або тканини.

Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад потребує вивчен­ня. Відомо, що трава містить ефірну олію.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Експериментально доведено, що настій трави 3алізняка колючого викликає значне звуження судин. Токсичної дії рослини не виявлено. Як свідчать клінічні спостереження, при тривалому вжи­ванні настою залізняка хворими на хронічний гастрит у них норма­лізується кислотність шлункового соку (при секреторній недостат­ності кислотність соку підви­щується, а підвищена кислотність знижується), зникають згага і біль. У народній медицині рослину використовують при бронхітах, запаленні й туберкульозі легень, недокрів'ї, набряках і водянці, геморої й малярії та при судомі у дітей.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — настій трави (2—4 сто­лові ложки трави на 400 мл окропу) по півсклянки тричі на день;

настойку трави (10 г сировини на 100 г горілки, настоюють 8—10 днів) по 1 столовій ложці тричі на день.

Кропива жалка – Urtica urens

Родина кропивових – Urtіcaceae.

Народні назви рослини: кропива мала.

Лікарська рослинна сировина: листя.

Ботанічна характеристика. Однодомна однорічна трав'яниста, вкрита жалкими волосками, рос­лина родини кропивових. Стебло прямостояче, чотиригранне, 15— 60 см заввишки. Листки супро­тивні, цілісні, еліптичні або яйце­видні, гострі, по краю гострозуб-часті, 4—5 см завдовжки. Квітки світло-зелені, дрібні, одностатеві, зібрані в переривчасті пазушні во­лоті (суцвіття не довші за череш­ки листків, у пазухах яких вони містяться); оцвітина чотирироз-дільна. Плід — сім'янка. Цвіте у травні — вересні.

Ареал поширення та місця зростання. Росте по всій території України на зволожених місцях серед чагарників, як бур’ян у садах, на городах, уздовж доріг, по засмічених місцях, часто утво­рює зарості.

Заготівля. Для лі­кування використовують листя кропиви, яке збирають під час цвітіння рослини, відокремлюючи його від стебла, і сушать обов'язково в затінку, по змозі швидко. Су­шіння припиняють, коли цент­ральні жилки стають ламкими. Су­хої сировини виходить 22—23 % . Строк придатності — 2 роки.

Рос­лина неофіцинальна.

Хімічний склад. За якісним скла­дом листя кропиви жалкої схоже з листям кропиви дводомної. Листки К.д. містять вітаміни: філохінон (віта­мін К₁) — 0,2%, каротиноїди — до 50 мг%: β-каротин — до 60%, гідрокси-α-каротин, лютеоксантин, лютеїн-епоксид, віолаксантин, ксантофіл, ксантофіл-епоксид; аскорбінову кислоту (вітамін С) — 0,6%, тіамін (вітамін В₁), рибофлавін (вітамін В₂), пантотенову кислоту (вітамін В₃), токофероли (вітамін Е), нікотинову кислоту (вітамін РР); хлорофіл — 5%, вуглеводи: крохмаль — 10%, камеді; органічні кислоти: щавлеву, бурштинову, фумарову, молочну, лимонну, хінну, мурашину, кремнієву, масляну, гліколеву, гліцеринову; фенолкарбонові кислоти: галову, в гідролізаті n-кумарову, кавову, ферулову; кумарини: елагову кислоту; флавоноїди: в гідролізаті кверцетин; дубильні речовини — 3,1%; азотвмісні сполуки: алкало­їди — 0,019–0,29%, ацетилхолін, гістамін, 5‑гідрокситриптамін; глікозид уртицин, етер­ну олію: метилгептенол, ацетофенон; стероїди: ситостерин, порфірини; макро- і мікро­елементи: Si, Fe, Cu, Mn, B, Ti, Ni. У коренях К.д. є лектини, вуглеводи; стероїди: β-ситостерин; дубильні речовини; алкалоїди: нікотин; у насінні — жирна олія — 16–33%, у складі якої — лінолева кислота.

Лікарські засоби та біологічно активні добавки:

1. «Мулімен» - комплексний, негормональний гомеопатичний препарат;

2. Свіжа сировина — у вигляді есенції при опіках.

Фармакотерапевтична група. Гемостатичні засоби рослинного походження

Фармакологічні властивості та застосування. У народній медицині кропиву жалку використовують нарівні з кропивою дводомною, а іноді навіть віддають їй пере­вагу. Настій листя кропиви жал­кої використовують як кровоспин­ний (при легеневих, кишкових, маткових, гемороїдальних та ін­ших кровотечах), сечогінний (при набряках) та загальнозміцнюючий засіб. Вживання настою показане й при нервових розладах, ревма­тизмі, алергії й анемії, при звичних запорах, диспепсіях і шлункових коліках. Широко, ви­користовують препарати кропиви жалкої в дерматології й косме­тиці: всередину — при екземі, сверблячці, кропив'янці; місце-во — при себореї голови, круго­вій або гніздовій плішивості, запрілості. Цінують кропиву жал­ку і як продукт харчування: змолодого листя готують салати (про приготування див.  у статті Кропива дводомна), приправи до м'ясних   страв   і   зелений   борщ.

Лікарські форми.

ВНУТРІШНЬО — настій   листя   (2   сто­лові ложки сировини на 400 мл окропу, настоюють 2 години) по півсклянки 3 рази   на   день   до   їди;   дві   чайні ложки суміші (порівну) листя кропиви жалкої    і    ожини    сизої    напарюють 2 години на склянці  окропу  і  п'ють по   півсклянки   3   рази   на   день   для регулювання    функціональної    діяльності  шлунка  та  від дизентерії;   сві­жий    сік    з    листя    кропиви    жалкої вживають по  1  чайній ложці  3 рази на день як кровоспинний засіб. ЗОВНІШНЬО — відвар    листя    (100    г сировини кип'ятять  30  хвилин  в 1л оцту, розведеного водою у співвідно­шенні  1:1) для миття голови при се­бореї  та  круговій  або  гніздовій   плі­шивості   (мити   ввечері   перед   сном, без   мила);    насичені   свіжим   соком кропиви   стерилвні   тампони   прикла­дають до запрілостей; ран і варикозних  виразок.

Протипоказання. Вживання пре­паратів кропиви жалкої всередину протипоказане при гінекологічних кро­вотечах у хворих з різ­ними пухлинними захворюваннями яєч­ників і матки. Існує думка (експе­риментально підтверджена), що гемо­статичні властивості мас свіже листя кропиви або сік, сухе ж листя крово­спинної дії не виявляє .

Лілія біла – Lilium candidum

Родина Лілійні – Liliaceae

Лікарська рослинна сировина: З лікувальною метою використовують цибулини, листя і квітки.

Ботанічна характеристика: багаторічна цибулинна рослина родини лілійних. Стебло прямо­стояче, просте, облистнене, 60— 120 см заввишки. Листки чергові, оберненоланцетні, хвилясті; верх­ні — ланцетні, гострі. Квітки пра­вильні, двостатеві, великі, білі, за­пашні, догори або косо догори спрямовані, зібрані в коротку ки­тицю. Плід — коробочка. Цвіте у червні — липні. Ареал поширення. Зустрічається в горах Кавказу і Закавказзя.

Місця зростання. Зростає по лісистих горах і широко культивується в садах як красива ароматна декоративна рослина, зокрема і в Україні.

Особливості заготівлі. Олія з пелюстків лілії: свіжі пелюстки квіток лілії поміщають в темну бутель, і заливають охолодженою кип'яченою соняшниковою олією (до складу масла соняшника входять жирні кислоти, що підсилюють лікувальну дію лілії). Залишити на 2 тижня в темному місці. При таких умовах олія зберігає свої цілющі властивості в домашній аптечці багато років

Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад добре не вивчено.

Фармакологічні властивості і ви­користання. В народній медицині рослину використовують як сечо­гінний і знеболюючий засіб. Спир­тову настойку цибулин вживають при водянці, а також як відхар­кувальне при захворюваннях ди­хальних шляхів, що супроводять­ся застоєм великої кількості хар­котиння. Спиртову настойку кві­ток вживають як тонізуючий за­сіб, нею натираються при ревма­тизмі й радикуліті та змащують рани. Зовнішньо подрібнені цибу­лини прикладають до місць, де йде запальний процес, для зняття за­пального набряку, а відварені в молоці квітки прикладають до на­ривів. Олію білої лілії використо­вують для натирання при болях і судомах, лікування опіків і ран. Воду, перегнану з квітками лілії, використовують з косметичною метою для відбілювання обличчя. Щоб видалити ластовиння, вико­ристовують мазь, для приготуван­ня якої беруть відвар квіток, мед і гірчичне борошно (порівну).

У косметичних цілях масло білої лілії застосовується для вибілювання обличчя і як засіб від веснянок, мозолів, бородавок, фурункулів. Така маска протипоказана жінкам з надмірною волосяним покривом на обличчі і з розширеними кровоносними судинами.

Прекрасно підійде масло також і для лікування тріщин на п'ятах, ран, опіків, при болях у м'язах і судомах, при болю у вухах, при гангрени, захворюванні легенів, при сильній мігрені.

Зовнішньо тепле лілейні масло може застосовуватися при зовнішніх симптомах гінекологічних захворювань для локального нанесення до двох разів на день. Корисно масло для полегшення спека і болю при місцевих запаленнях, при отиті і болях матки, хворобливих менструаціях . Таке застосування масла можливо завдяки антисептичним, кровоспинну і болезаспокійливу властивостями лілії. Лікарські форми і застосування.  ЗОВНІШНЬО — мазь для лікування ран і опіків: 5 квіток лілії білої заливають соняшниковою або іншою рослинною олією так, щоб вони були повністю вкриті рідиною, настоюють 10 днів; мазь для натирань при болях і судомах: 6 сто­лових ложок подрібненого листя, кві­ток і цибулин (взятих порівну) зали­вають двома третинами склянки соняш­никової олії й настоюють 3 тижні на сонці.

Цікаві факти:

• У Європі здавна зображують лілію білу — її малюнки були знайдені на мурах міноського палацу Кносс на Криті, а за Середньовіччя західноєвопейські зображення Діви Марії часто оповивали букети з білих лілій (через що квітка отримала свою другу назву).

• Деякий час (1963—1999) лілія біла була офійційною квіткою-символом провінції Квебек, але через те, що є не типовою і не росте в Канаді у природному середовищі, її було змінено на іншу квітку.