Протипоказання: виразка шлунку та дванадцятипалої кишки. Верес звичайний – Calluna vulgaris

Родина Вересових – Егісасеае

Народні назви рослини: вереск (російська назва рослини)

Лікарська рослинна сировина: використовують надземну частину рослини, зібрану під час цвітіння.

Коротка ботанічна характеристика. Вічнозелений, сланкий, дуже галузистий кущик заввишки 30-70 см (рідко до 1 м). Листки супротивні, дрібні, сидячі, довгасті, розташовані тісно, подібно до черепиці. Квітки дрібні, бузково-рожеві, численні, на коротких квітконіжках, зібрані в однобокі прямі китиці завдовжки 12-18 см. Досить рідко трапляються рослини з лише білими квітками, так звані альбіноси. Плід — багатосім'яна коробочка.

Ареал поширення. Верес утворює зарості на піщаних грунтах у соснових борах, найчастіше його можна побачити на вирубках, пустищах, згарищах, рідше на торф'яних болотах. Під час масового квітування рослини, у другій половині літа, пустища немов би охоплені фіолетово-бузковими язиками полум'я, настільки густо вкриває землю вересовий килим.

Місця зростання. У Росії верес росте переважно у лісостеповій зоні Європейської частини й у Західному Сибіру. В Україні зростає у соснових, рідше — дубово-соснових   лісах,   у горах,   на узліссях, по вогких місцях, на полонинах, у лісових та північних лісостепових районах.

Особливості заготівлі. З лікувальною метою збирають надземну частину рослини під час цвітіння і сушать у затінку на відкритому повітрі або на горищах.

Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. У надземній частині рослини містяться дубильні речовини, глікозиди арбутин і ериколін, флавоноїди, кверцетрин, сапоніни, алкалоїд ерикодинін, смола, камеді, органічні кислоти (фумарова, лимонна), каротин, сполуки калію, кальцію, натрію і фосфору тощо.

Умови зберігання. Зберігають готову сировину в сухому приміщенні.

Фармакологічні властивості. Препарати вересу звичайного мають сечогінні, потогінні, в'яжучі, протизапальні й дезинфікуючі властивості, збуджують видільну функцію шлункових залоз, а у великих дозах діють наркотично. Народний досвід свідчить і про седативну дію вересу звичайного. Водний настій вересу вживають при урологічних захворюваннях (сечокам'яній хворобі, гострому і хронічному пієлонефриті, циститі, простатиті), для лікування захворювань печінки та жовчовивідних шляхів. Відвари з рослини допомагають при подагрі, артритах, ревматизмі та нервових розладах. Зовнішньо їх застосовують при ревматизмі, рахіті, екземі, алергії та як засіб для лікування забитих місць і загоєння ран.

Лікарські форми і застосування.

ВНУТРІШНЬО — 2 чайні ложки трави В. з. заварюють як чай у 400 мл окропу і випивають за день ковтками; відвар трави (1 столова ложка на півтори склянки окропу) по півсклянки тричі на день; суміш трави вересу звичайного , собачої кропиви звичайно) і сухоцвіту багнового, коріння валеріани лікарської у співвідношенні 4:3:3:1 готують як напар (1 столова ложка суміші на 2 склянки окропу, настоюють у термосі 10—12 годин) і п'ють по 1 столовій ложці 4—5 раз на день при неврастенії, безсонні й відчутті страху.

ЗОВНІШНЬО — примочки і ванни з відвару.

Побічні дії. Слід уникати передозування, так як вона може призвести до хвороб шлунка.