10.2. Попит та пропозиція на ринку праці. Рівень заробітної плати

На ринку праці предметом купівлі і продажу є особливий фактор виробництва – робоча сила. Попит на цей фактор буде визначатися розглянутими вище закономірностями. Що стосується пропозиції на ринку праці, то вона насамперед залежатиме від рішення індивідуального працівника – продавати чи ні свою робочу силу. Приймаючи це рішення, він робить вибір між двома джерелами корисності: дозвіллям і споживанням визначеної кількості товарів і послуг. Перевага, надана дозвіллю (відпочинок, розваги, домашні справи), означає водночас зменшення можливості заробити на придбання яких-небудь споживчих благ і навпаки. Індивідуум, по суті, прагне збалансувати переваги дозвілля і роботи таким чином, щоб в ідеалі гранична корисність однієї години дозвілля дорівнювала граничній корисності благ і послуг, які можна придбати на заробіток від години праці.

Годинна ставка заробітної плати є, таким чином, альтернативними витратами однієї години дозвілля, тобто вартістю тих благ і послуг, що повинні бути „принесені в жертву” задоволенню продовжити на годину розваги або відпочинок.

Якщо ставка зарплати зросте, то матиме місце, з одного боку, ефект заміщення: прагнення працювати більше, щоб на зароблене придбати більше товарів і послуг; з іншого боку, ефект доходу: більш висока зарплата збільшує дохід і дозволяє менше працювати, щоб за незмінних цін отримувати звичний набір споживчих благ і збільшити час дозвілля.

За низької ставки заробітної плати переважає ефект заміщення, і тому якщо вона починає підвищуватися, пропозиція на ринку праці зросте. Однак у міру збільшення розмірів заробітної плати все більше підсилюється ефект доходу і скорочується пропозиція.

Крива пропозиції робочої сили індивідуального працівника буде у зв’язку із цим мати форму лінії, що загинається назад (рис. 79а). На ділянці, де переважає ефект заміщення, вона зростає праворуч, відображаючи збільшення пропозиції в міру зростання зарплати. Але після визначеного моменту, коли починає переважати ефект доходу, зростання зарплати спричиняє вже скорочення пропозиції і крива спрямовується назад, до осі зарплати.

Однак на ринку в цілому ця тенденція буде перекриватися пропозицією праці інших працівників, що будуть переміщатися з інших сфер зайнятості, орієнтуючись на більш високу зарплату. Тому крива пропозиції на ринку даного виду праці матиме вигляд спрямованої вгору лінії (рис. 79б).

Якщо на даному ринку праці роботодавці конкурують між собою за працівників, а працівники конкурують між собою за одержання роботи, рівноважний рівень зарплати буде дорівнювати граничному доходу від даного фактора. Це означає, що кожен працівник одержить винагороду відповідно до того внеску, що він уніс в одержання доходу фірмою. Фірма, у свою чергу, буде збільшувати застосування трудового фактора доти, доки ціна його чергової одиниці (ставка заробітної плати) не зрівняється з принесеним цією одиницею доходом. У цьому знаходить вираження принцип розподілу доходу відповідно до граничної продуктивності факторів виробництва.

MRCL = MRRL = W

Якщо до того ж виробники є вільно конкуруючими суб'єктами на ринку товарів і послуг, то рівноважна ставка заробітної плати буде дорівнювати також вартості граничного продукту. Так, якщо додаткова година, витрачена на прополку ділянки капусти, збільшує врожай на 10 кг, а ціна одного кілограма − 1 грн, то годинна ставка зарплати повинна бути 10 грн – ні більше, ні менше.

Але така ситуація характерна лише для ринку досконалої конкуренції. На ринку праці, однак, можуть виникати умови, що перешкоджають вільному суперництву продавців і покупців робочої сили.

Найбільш очевидні такі відхилення у разі виникнення монопсонії − ситуації, коли єдиному покупцеві на ринку протистоїть безліч продавців. Наприклад, єдина текстильна фабрика в невеликому місті забезпечує роботою більшість його жіночого населення. Монопсоніст у такому разі не приймає ціну такою, яка вона склалася на ринку, а створює її . Як правило, бажаючи залучити нових робітників, така фірма підвищує ставку заробітної плати. Але вчиняючи так, вона змушена платити більш високу ставку і тим робітникам, що вже були зайняті, а не тільки щойно найнятим і, отже, витрати на цей фактор будуть перевищувати його ціну. Якщо на фірмі працює 150 робітників, що одержують 6 грн за годину, і роботодавець, бажаючи залучити додаткову робочу силу, підвищує годинну ставку на 0,02 грн, то найм 151-го робітника обійдеться не в 6,02, а в 9,02 грн, тому що додаткові 2 копійки будуть одержувати і 150 чоловік, які вже працюють. Загальні витрати на придбання трудового фактора зростуть з 900 (150 х 6) до 909,02 грн,(151 х 6,02), а граничні витрати складуть 9,02 грн. Якщо тепер, щоб залучити ще одного робітника, фірма підвищить ставку до 6,04 грн, то її витрати зростуть до 978,08 грн, тобто на 9,06 грн.

Кількість зайнятих робітників	Ставка зарплати (за годину)	Загальні витрати на працю	Граничні витрати на працю
150	6	900,00
151	6,2	909,02	9,02
152	6,4	918,08	9,06

Якщо зобразити цю ситуацію графічно, то крива граничних, витрат на покупку робочої сили буде розташовуватися вище кривої пропозиції цього фактора (рис. 80). Рівноважна ціна фактора (годинна ставка зарплати) буде розміщена нижче точки перетину кривих граничних факторних витрат і граничного доходу від фактора. Це означає, що зарплата додаткового працівника буде менша, ніж його внесок у збільшення доходу фірми, оскільки граничні витрати на його залучення включають і витрати на підвищення оплати усіх раніше зайнятих.

Така ж картина буде у разі, якщо на ринку праці виступають кілька покупців, яким протистоїть безліч продавців (олігопсонія).

Іншим істотним фактором, що порушує вільну конкуренцію на ринку праці, є утворення робочих професійних спілок. У такому разі умови продажу робочої сили визначаються не індивідуальним договором продавця і покупця, а колективним договором між членами спілки і роботодавцем.

Рис. 80. Визначення рівня заробітної плати в умовах монополії

MRC_L = MRR_L > W Одержавши можливість у результаті об’єднання впливати на пропозицію праці, профспілка прагне максимізувати вигоди для своїх членів. Вона може, наприклад, поставити метою домогтися підвищення зарплати для робітників даної галузі. У такому разі, якщо вона стикається з ринком вільно конкуруючих роботодавців, для яких рівень зарплати є величина, задана ринковою рівновагою, досягти своєї мети можна лише за рахунок скорочення кількості зайнятих.

Так, якщо за годинної ставки зарплати 8 грн можуть бути задіяні 300 000 робітників на рік, то, зажадавши збільшення оплати до 10 грн за годину праці, профспілка скорочує можливість використовувати визначену кількість робітників, тому що за такої ціни роботодавці зможуть зайняти лише 250 000 чоловік на рік.

Якщо ж ціль – забезпечення максимуму зайнятості, то профспілка повинна відмовитися від спроб підняти зарплату вище рівня ринкової рівноваги або регулювати розподіл роботи між своїми членами, установлюючи для кожного тривалість часу, протягом якого він може бути зайнятий на даній роботі.

Інша справа, якщо профспілці доводиться стикатися з ринком недосконалої конкуренції (монопсонією або олігопсонією). У такому разі, як уже зазначалося, ставка заробітної плати установиться нижче точки перетину кривих граничних факторних витрат і граничного доходу від даного фактора (точка Е₁ рис. 80). Такою ставкою в наведеному прикладі буде 6 грн і відповідна їй кількість залучених працівників – 150 000 на рік. Якщо тепер профспілка під погрозою страйку зажадає установити ставку зарплати на рівні 8 грн за годину, то крива граничних факторних витрат матиме вигляд горизонтальної лінії, тому що залучення кожного нового працівника буде додавати до витрат ту саму величину – 8 грн. У точці перетину цієї лінії з кривою граничного доходу буде встановлена нова рівновага, що відповідає даному рівневі зарплати (точка Е₂). За такої ціни фактора може бути зайнято 175 000 робітників. Інакше кажучи, у даній ситуації можуть бути одночасно збільшені і ставка заробітної плати, і рівень зайнятості.

Однак існують межі можливостей у профспілки змусити монопсоніста збільшувати заробітну плату, не знижуючи рівня зайнятості. Такою межею буде точка перетину кривих пропозиції і граничного доходу від фактора, тобто рівноважна ціна праці (у нашому прикладі вона дорівнює 7 доларам за годину, рис. 80). Поки годинна ставка зарплати нижче цього рівня, є можливість одночасногоз ростання і зарплати, і кількості зайнятих, але після досягнення цієї точки кількість зайнятих досягає максимуму (190 000) і подальше зростання зарплати можливе вже тільки за умови скорочення кількості працівників.

Ціна 8 грн фактично вже лежить в області цієї альтернативи.

На відхилення заробітної плати від ринкової рівноваги можуть також впливати фактори, що зумовлюють її диференціацію.

Одна група факторів пов’язана з дискримінацією в заробітній платі, тобто прагненням роботодавців віддати перевагу одній групі працівників на шкоду іншим. Хоча конкуренція на ринку праці трохи згладжує дискримінацію, цілком вона не переборна.

Інша група факторів зумовлена неціновими характеристиками праці: її привабливістю, престижністю, творчим характером. За інших рівних умов працівники воліють пропонувати свої послуги тим, хто забезпечує ці характеристики навіть за меншу плату.

Розходження в рівні оплати праці пов'язані також з різним ступенем освіти і професійної підготовки. Більш кваліфіковані працівники повинні оплачуватися вище, тому що одержання освіти і кваліфікації вимагає істотних витрат, які можна розглядати як свого роду інвестиції в людину, людський капітал. Такі витрати повинні відшкодовуватися, в іншому разі зникнуть стимули до таких інвестицій, що є найважливішим джерелом економічного зростання.