ЛЕКЦІЯ 9. УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ПРИ ІНВЕСТИЦІЙНОМУ КРЕДИТУВАННІ

9.1. Визначення проектних ризиків

9.2. Оцінка проектів за методами аналізу ризику інвес­тицій

9.3. Визначення кредитних ризиків

9.4. Управління кредитними ризиками

9.5. Управління відсотковими ризиками

9.6. Заходи щодо зниження ризиків

Фінансово-кредитні організації, що фінансують інвестиційні проекти за рахунок кредитних коштів, досягають успі­ху лише тоді, коли зважуються на ризики, які контролюються та перебувають у межах їх фінансових можливостей та компетенції.

9.1. Визначення проектних ризиків

Ризик визначається як відхилення сподіваних результатів від середньої або сподіваної величини. Його також можна розглядати як шанс мати збитки або одержати дохід від інвестування у певний проект.

Найпростіше аналізувати ризик, якщо поділити його на дві категорії: рівень ризику та ризик часу.

Рівень ризику можна визначити шляхом порівняння ризикованості тих чи інших вкладів. Наприклад, ризик мати справу з корпорацією «ІВМ» значно менший, ніж з невеликою компанією, що виробляє комп’ютери. Таким чином, є фірми більш та менш ризиковані. Це важливо, бо менш ризиковані компанії можуть позичати гроші під нижчий відсоток, ніж високоризиковані. Для них ставка дисконту нижча, отже доходи, які одержує менш ризикована фірма, ціняться більше, ніж такі ж доходи високоризикованої компанії.

З фінансової точки зору ризик називають зростаючою функцією часу. Тобто, чим довший термін вкладу, тим більший ризик. Інвестиції, які гарантовано не принесуть збитків і вкладаються на дуже короткий період, є безпечними інвестиціями. Якщо гроші вкладаються на довший період, кредитор повинен одержати винагороду за те, що взяв на себе ризик часу. Отже, ризик поділяється на безпечну ставку та премію за ризик, пов’язаний з елемен­том часу.

Проектний ризик — це сукупність ризиків, які передбачають загрозу економічній ефективності проекту, що виражається в негативному впливі на потоки грошових коштів. Комерційні банки, які кредитують інвестиційні проекти, повинні бути зацікавленими в тому, щоб виключити можливість провалу проекту і таким чином уникнути збитків для себе. Сьогодні в Україні в умовах нестабільної політичної та економічної ситуації банкам необхідно врахувати ймовірність раптового впливу на інвестиційний проект певних факторів, під впливом яких може виникнути відхилення результату від запланованої величини.

Процедура визначення та оцінки проектних ризиків має включати в себе: визначення проектних ризиків; формалізований опис невизначеності проектного інвестування; розрахунок показників ризику вкладення інвестицій; оцінку проектів за допомогою методів аналізу ризику інвестицій. Далі більш детально зупинимося на кожному з положень.

Визначення ризиків. При прийнятті банком рішення про доцільність кредитування інвестиційного проекту необхідно визначити фактори ризику, етапи та конкретні роботи, при виконанні яких виникає ризик, тобто встановити потенційні сфери ризику, а потім їх ідентифікувати. Для цього найчастіше використовується така система класифікації проектних ризиків та основні методи їх пониження (див. табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Класифікація проектних ризиків і методи їх пониження

Проектні ризики	Характеристика ризиків	Заходи захисту
Затримка введення проекту в експлуатацію	Причинами затримки будів­ництва можуть бути конструкційні прорахунки та помилки при проектуванні, нездатність підрядника виконувати свої зобов’язання, а також затримка поставки та недоукомплектація обладнання	Внесення в договір підряду пункту про високі штрафи у випадку затримки будівництва, встановлення фіксо­ваної вартості будівництва, оформлення засновником га­рантії своєчасного введення будівництва в експлуатацію на користь кредитора

Закінчення табл. 9.1

Проектні ризики	Характеристика ризиків	Заходи захисту
Виробничий ризик	Зумовлений технічними або економічними причинами, які означають зростання ви­трат внаслідок помилкового розрахунку витрат на електроенергію, охорону нав­колишнього середовища, а також нестачі сировинних запасів та перебоїв у постачанні	Використовують страхуван­ня перебоїв у виробництві, довгострокові договори по­стачання, гарантії засновників
Ризик, пов’язаний з управлінням	Пов’язаний з недостатньою кваліфікацією управлінського персоналу та низьким рівнем менеджменту	Передбачається надання за­сновниками гарантії того, що протягом усього періо­ду користування кредитом проектом керуватиме узго- джена з кредиторами компетентна група спеціалістів
Збутові ризики	Пов’язані зі змінами кон’юн­ктури ринку (з рухом цін та зміною обсягів ринків продукції, що випускається), яка може не збігатися з розрахунками-прогнозами	Для обмеження цих ризиків використовують довгострокові договори з покуп­цями продукції, де фіксу­ється ціна та обсяги продажу продукції
Фінансові ризики	Включають у себе всю сукупність ризиків, пов’яза­них з фінансовими операціями (валютні ризики зміни відсотка та інфляційні ризики)	Для зменшення цих ризиків використовують інстру­менти страхування (хеджу­вання): валютні застережен­ня, строкові угоди з валютою, відсоткові та валютні опціони, відсотковий та ва­лютний «своп»
Політичні ризики	Мають відношення до політичної та законодавчої ді­яльності держави, де здійснюється проект. Це ризики експропріації, націоналізації, пов’язані з репатріацією прибутку, зміною податків, митних зборів тощо	Використовують гарантії держави в безперешкодно­му переказі грошей, страхування експортно-імпорт­ними агентствами тощо
Форс-мажорні ризики	Ризики, які важко передбачити: землетруси, пожежі, страйки тощо	Страхування відомими та на­дійними страховими агент­ствами

Формалізований опис невизначеності проектного інвестування. Для більш повного аналізу «великих» проектів банку пропонується проводити формалізований опис невизначеності фінансування. Це пов’язано з тим, що умов реалізації проекту може бути багато, і для кожної з них необхідно скласти відповідний сценарій або визначити обмеження значень основних технологіч­них, економічних і т. п. параметрів проекту. Крім того, окремо повинні бути вказані витрати, які відповідають різним умовам реалізації проекту (включаючи можливі санкції та витрати, пов’язані зі страхуванням та резервуванням).

Розрахунок показників ризику вкладення інвестицій. Необхідною умовою оцінки інвестиційного проекту є розрахунок показників ризику вкладення інвестицій: середньоквадратичного відхилення проекту; вартості невизначеності; розрахунок ставки доходу від проекту; розрахунок інтегрального ефекту.

Звичайний шлях для визначення ризику активів — це розрахунок відхилення від середнього або сподіваного доходу. Завдання полягає в тому, щоб визначити, які реальні доходи відхиляються від сподіваних або від середнього значення цих доходів.

Вихідним пунктом інвестиційних розрахунків повинні бути передбачені потоки грошових коштів, які б не лише забезпечували обслуговування боргу, а й створювали б запас міцності на випадок настання ризику, а оскільки основними характеристиками інвестиційного проекту є елементи грошового потоку та коефіцієнт дисконтування, то врахування ризику повинно здійснюватися поправкою одного з цих параметрів.

Враховуючи це, при аналізі інвестиційних ризиків варто використати такі моделі.

Перша пов’язана з коригуванням грошового потоку та подаль­шим розрахунком NPV для всіх варіантів проектів. Методика аналізу в цьому випадку така:

• по кожному проекту будують три можливі варіанти розвитку: песимістичний, найбільш імовірний, оптимістичний;

• для кожного з варіантів вираховується відповідний NPV, тобто одержують три величини: NPV_p, NPV_ml, NPV_o;

• для кожного проекту вираховується розмах варіації NPV за формулою : R(NPV) = NPV_o – NPV_p;

• із двох проектів, що порівнюються, найризикованішим вважається той, у якого розмах варіації NPV більший.

Існує також модифікація розглянутої методики, яка передбачає застосування кількісних імовірнісних оцінок. У цьому випадку методика матиме такий вигляд:

• по кожному варіанту вираховується песимістична, найбільш ймовірна та оптимістична оцінка грошових надходжень та NPV;

• для кожного проекту значенням NPV_p, NPV_ml, NPV_oприсвоюється ймовірність їх здійснення;

• для кожного проекту вираховується ймовірне значення NPV, зважене по присвоєних ймовірностях, та середнє квадратичне відхилення від нього;

• проект з більшим значенням середнього квадратичного відхилення вважається більш ризикованим.

Інша модель передбачає поправку на ризик для коефіцієнта дисконтування. Відомо, що для більшості інвестиційних проектів, які передбачають класичну систему інвестування, зростання коефіцієнта дисконтування тягне за собою зменшення приведеної вартості і, відповідно, NPV. Логіка такої методики може бути представлена таким чином (див. рис. 9.1).

Рис. 9.1. Графік взаємозв’язку коефіцієнта дисконтування та ризику

Побудований графік функції відбиває залежність між очікуваною дохідністю фінансових активів і рівнем притаманного їм ризику (k = f()). Таким чином, графік показує прямо пропорційну залежність — чим вище ризик, тим вище очікувана (бажана) дохідність.

З викладеного випливає, що для врахування ризику при оцінці інвестиційних проектів до безризикового коефіцієнта дисконтування або деякого його базового значення слід додати поправку на ризик. Таким чином, при розрахунку критеріїв оцінки проекту слід використовувати відкориговане значення дисконтної ставки (Risk-Ajusted DiscountRate, RADR).

Враховуючи це, методика матиме такий вигляд:

• встановлюється вихідна ціна капіталу, CC, призначеного для інвестування;

• визначається, наприклад експертним шляхом, премія за ризик, яка асоціюється з даним проектом: для проекту А — r_a , для проекту Б — r_b;

• визначається NPV з коефіцієнтом дисконтування r:

для проекту А : r = CC + r_a;

для проекту Б : r = CC + r_b;

• проект з більшим NPV вважається переважним.

У теоретичному плані викладений метод більш виправданий, оскільки введення поправки на ризик автоматично приводить до прийняття безумовно обґрунтованої передумови про зростання ризику протягом часу. Крім того, дослідження показують, що цей метод RADR користується у спеціалістів більшою популярністю, і на це є дві причини: а) менеджери та аналітики дають перевагу роботі з відносними показниками, зокрема з показниками дохідності; б) ввести поправку до коефіцієнта дисконтування легше, ніж вирахувати безризикові еквіваленти, тим більше що в багатьох випадках рішення має суб’єктивний характер. Таким чином, для зручності вводять спеціальну шкалу, в якій вказують значення коефіцієнта дисконтування залежно від того, який рівень ризику приписаний даному проекту, наприклад: нижче середнього, серед­ній, вище середнього, надто високий. Як градацію шкали, так і значення коефіцієнта дисконтування слід періодично переглядати, залежно від виду інвестицій, сфери вкладання, регіону тощо.

Отже, в реальній ситуації проблема вибору проектів може бути непростою. Не випадково численні дослідження та узагальнення практики прийняття рішень у галузі реального інвестування показали, що переважна більшість компаній, по-перше, розра­ховує кілька критеріїв оцінки впливу ризику на інвестиційний проект, а по-друге, використовує одержані кількісні оцінки не як керівництво до дії, а як інформацію до роздумів.

Тому методи оцінок не повинні бути самоціллю, рівно як і їх складність не може бути гарантом безумовної правильності рішень, прийнятих за їх допомогою.