Тема 9. Срср у післявоєнний період План семінарського заняття
Відбудова народного господарства. Соціальна та фінансова політика.
Нові репресії та примусове переселення народів країни.
Проблеми розвитку науки, техніки, культури. “Ждановщина”.
Погіршенням відносин СРСР з країнами Заходу.
Мета заняття: розглянути масштаби руйнувань та особливості відродження господарства СРСР після Другої світової війни,з’ясувати головні ознаки соціальної та фінансової політика, охарактеризувати нову хвилю репресій та примусове переселення народів країни,розглянути хід ідеологічної кампанії в СРСР, розгорнутої у 1946 –1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистецтва, розкрити причини та наслідки погіршенням відносин СРСР з країнами Заходу.
Методичні рекомендації
Розгляд першого питання студентові потрібно почати з характеристики становища у яке потрапив СРСР після закінчення Другої світової війни. Потрібно взяти до уваги, що загинув кожний сьомий мешканець країни. Було зруйновано 1700 міст і близько 70 тис. сіл, більше 25 млн. чоловік лишилися без притулку. В руїнах лежали підприємства, що виробляли до війни основну частину вугілля і сталі. Було пошкоджено значну частину залізничних колій. Великих втрат зазнало сільське господарство.
Четвертим п’ятирічним планом (1946 -1950 рр.) передбачалося відновити довоєнний рівень виробництва і перевершити його. 4/5 капіталовкладень направлялися у промисловість. Основним джерелом фінансування, як і в 1920 - 1930-ті рр., був нееквівалентний обмін між містом і селом. Важливу роль відігравали позики у населення, розширена емісія, невідповідність темпів росту заробітної платні збільшенню обсягу виробництва, використання праці військовополонених (4 млн. чоловік) та ін. Студенту необхідно засвоїти характерні риси розвитку промисловості в повоєнні роки. Головні ознаки розвитку повоєнної радянської індустрії відобразилися у нижче наведених фактах
1. Гігантські масштаби будівництва: за 1946-1950 роки було відновлено і побудовано знову 6200 великих підприємств. Як і до війни, промисловість розвивалася переважно екстенсивним шляхом.
2. Пріоритетний розвиток важкої і відставання легкої та харчової промисловості.
3. Переведення підприємств на виробництво мирної продукції, що відбулося переважно в 1949 р. У той же час отримав подальший розвиток воєнно-промисловий комплекс. Великих коштів потребувало створення атомної зброї (1949 р.) і першої у світі водневої бомби (1953 р.).
4. Збереження моделі економіки, що склалася в 30-ті рр., при посиленні централізації керування.
5. Високі темпи розвитку промисловості в 1947-1950 рр. з наступним їх зниженням. У цілому на початку 50-х рр. промисловість перевершила довоєнні показники (виключаючи легку і харчову промисловість), але не досягла планових завдань.
Разом з тим студентові потрібно взяти до уваги, що у найбільш важких умовах у повоєнний час перебувало сільське господарство. Зменшилися посівні площі і поголів’я худоби, було знищено багато техніки. Кількість працездатних чоловіків у колгоспах зменшилася більше, ніж у 2 рази. Основна важкість робіт лягала на плечі жінок, підлітків і старих. Становище ускладнювалося засухою 1946 р. У країні почався голод. Але й у таких умовах уряд не відмовлявся від експорту зерна. Він витратив на допомогу голодуючим половину резервів, не чіпаючи запасів, створених на випадок надзвичайних обставин. У кінці 1946 – першій половині 1947 рр. від голоду і пов’язаних з ним хвороб померло близько 1 млн. чоловік.
З метою піднесення сільського господарства керівництво країни використало ряд заходів:
1. Збільшилося виробництво техніки. Колгоспам було повернено землі й худобу, що під час війни перейшли в користування організацій і окремих осіб. Почалося об’єднання дрібних колгоспів з метою укріплення їх матеріальної бази. Однак забезпеченість сільського господарства залишалася слабкою через недостатнє фінансування.
2. Розширилася підготовка фахівців сільського господарства.
3. Було збережено підвищений мінімум трудоднів для колгоспників, введений під час війни.
4. Проводилася політика обмеження індивідуальних господарств шляхом збільшення податків і вилучення ділянок землі понад встановлені норми. У 1948 р. за ухилення від роботи в колгоспах у віддалені райони країни було вислано 23 тис. селян (на термін до 8 років).
У зв’язку з щорічним зростанням планів колгоспи все більшу частину продукції здавали заготівельним організаціям за низькими цінами і усе менше продавали на ринку. Збільшилися борги колгоспів державі. У результаті цього оплата селянських трудоднів була надзвичайно низькою, що не стимулювало робітників до продуктивної праці. На початку 1950-х рр. сільське господарство країни лише наблизилося до довоєнного рівня. Брак коштів не дозволяв значно підвищити життєвий рівень населення. Та незважаючи на це було відновлено обов’язкову початкову освіту й вводилося загальне семирічне навчання. Виросло число вузів, дошкільних закладів, санаторіїв і курортів. У кінці 1947 р. було проведено грошову реформу і скасовано карткову систему. За 1947-1950 рр. тричі знижувалися ціни на товари масового споживання. В той же час у населення вилучалася частина коштів шляхом щорічного випуску облігацій Державного займу. Невирішеною залишалася проблема житла. В цілому ж до початку 50-х рр. самовідданою працею радянських людей було не лише ліквідовано воєнні руїни, але й зроблено кроки у подальшому розвиткові економіки.
При розгляді другого питання студент має зосередитися на новій хвилі репресій, ініціатором якої виступив Й. Сталін. Було заарештовано сотні тисяч радянських військовополонених, звільнених Червоною Армією, і осіб, що співробітничали з окупантами. Великого розмаху набула антиєврейська кампанія. Сталін дав наказ органам безпеки вважати кожного єврея потенційним шпигуном США. Центром змови було проголошено Єврейський антифашистський комітет. Складовою частиною кампанії стали також арешти частини єврейських письменників і театральних діячів, загибель всесвітньо відомого актора і режисера С.Міхоелса, сфабрикована “справа лікарів”.
У 1949 р. Л.П.Берія і Г.М.Маленков, спираючись на думку Сталіна про Ленінград як постійний центр опозиції і намагаючись усунути можливих претендентів на вищу владу в країні, санкціонували арешт секретаря ЦК ВКП(б) А.А.Кузнецова, Голови Ради міністрів РРФСР М.І.Родіонова, голови Госплану СРСР Н.А.Вознесенського та ін. (всього за “Ленінградською справою” проходило більше 200 чоловік). Їх звинуватили в ідеї створення компартії Росії, намаганнях використовувати ленінградську парторганізацію в боротьбі проти ЦК ВКП(б), у бажанні змінити керівний склад партії й уряду, в дезорганізації народного господарства і под. Шість осіб було засуджено до вищої міри покарання, а інших – до тривалого ув’язнення.
На окремий розгляд заслуговують депортації народів як інструмент радянської національної політики, що застосовувалися під час Другої світової війни і після неї сталінським урядом. Депортація народів являла собою насильницьке переселення громадян за національною ознакою у віддалені місцевості СРСР, де вони розміщалися у спецпоселеннях. Із захопленням Радянським Союзом Західної України, Західної Білорусі та Прибалтики у 1939 – 1940 рр., депортації торкнулись і народів, що мешкали на цих землях.
Уже восени 1939 p. перша хвиля депортації охопила польських осадників, які виселялися разом із сім’ями. Протягом грудня 1939 – березня 1940 pp. із Західної України та Західної Білорусі було депортовано понад 137 тисяч осіб. Їх виселяли в північно-східні області РРФСР, Комі АРСР і Казахстану.
Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 p., коли було вивезено заможних селян – «куркулів» (до 6 тис. сімей із Західної України та Західної Білорусі). Всього із Західної України в 1939—1940 pp. було вислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20% населення. Чимало невинних людей, яких німецько-радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено.
Депортація торкнулася і прибалтійських народів, зокрема з 14 по 18 червня 1941 р. з Литви було вислано у віддалені райони Сибіру і Крайньої Півночі близько 34 тисяч чоловік.
Депортації продовжувалися і після нападу Німеччини на Радянський Союз. Так, 28 серпня1941 р. указом Президії Верховної Ради СРСР була ліквідована Автономна республіка німців Поволжя. 367 000 німців було депортовано на схід (на збори давалося два дні): у республіку Комі, на Урал, в Казахстан, Сибір і на Алтай. Частково німці були відкликані з діючої армії. В 1942 р. почалася мобілізація радянських німців у віці від 17 років у робочі колони. Мобілізовані німці будували заводи, працювали на лісозаготівлях й у рудниках.
Були депортовані також представники народів, країни яких входили в гітлерівську коаліцію (угорці, болгари, фіни).
На підставі рішення Військової ради Ленінградського фронту від 20 березня1942 року із прифронтової зони в березні-квітні 1942 р. було депортовано близько 40 тисяч німців і фінів. Ті з них, хто повернувся додому після війни, були повторно депортовані в 1947–1948 р.
В 1943 – 1944 роках були проведені масові депортації калмиків, інгушів, чеченців, карачаївців, балкарців, кримських татар, ногайців, турок-месхетинців, понтійських греків – в основному за обвинуваченням в колабораціонізмі, поширеному на весь народ. Були ліквідовані (якщо вони існували) автономії цих народів. 18 травня1944 р. за наказом Сталіна весь кримськотатарський народ був звинувачений у колабораціонізмі та депортований з Криму.
Лише 1957-1958 рр. були відновлені національні автономії калмиків, чеченців, інгушів, карачаївців і балкарців; цим народам було дозволено повернутися на свої історичні території. Повернення репресованих народів здійснювалося не без складностей, які й тоді, і згодом привели до національних конфліктів (так, почалися зіткнення між чеченцями, що поверталися, і заселеними за час їхнього вигнання в Грозненську область росіянами; Приміський район був переданий від інгушів у Північно-Осетинську АРСР). Однак значній частині репресованих народів (поволзькі німці, кримські татари, турки-месхетинці, греки, корейці й ін.) і в цей час не були повернені ні національні автономії (якщо такі були), ні право повернутися на історичну батьківщину.
29 серпня1964 р., тобто через 23 роки після депортації, Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом від 29.08.1964 №2820-VI відмінила огульні звинувачення відносно депортованого німецького населення, а указ, що зняв повністю обмеження у свободі пересування й підтверджував право німців на повернення в місця, звідки вони були вислані, був прийнятий у 1972 році.
14 листопада1989 р. Декларацією Верховної Ради СРСР були реабілітовані усі депортовані народи, у тому числі чеченський і інгушський, визнані незаконними й злочинними репресивні акти проти них на державному рівні у вигляді політики клевети, геноциду, насильницького переселення, скасування національно-державних утворень, установлення режиму терору й насильства в місцях спецпоселень.
В 1991 г. був прийнятий закон про реабілітацію репресованих народів. Через 15 років після визнання в СРСР, в лютому 2004 р. Європарламент визнав факт депортації чеченців й інгушів в 1944 році актом геноциду.
При розгляді третього питання студенту необхідно зосередитися на розгорнутій у 1946 – 1949 рр. в СРСР у галузі науки, літератури, культури та мистецтва ідеологічній кампанія, яка за часів перебудови отримала назву - «ждановщина». Наступ сталінізму очолив секретар ЦК ВКП (б) А. Жданов.
Мета «ждановщини» – посилення контролю над творчими процесами в галузі науки та культури, придушення національно-визвольного руху та будь-яких проявів національних самостійницької ідеї.
Причини ідеологічного наступу сталінізму полягали у ряді чинників. Так, в роки війни було дещо послаблено ідеологічний контроль над суспільством з метою консолідувати суспільство для ведення війни з Німеччиною, навіть допускалися прояви патріотизму неросійських народів, якщо цей патріотизм ґрунтувався на радянських засадах і сприяв піднесенню бойового духу на фронті й ентузіазму в тилу. Разом з тим, контакти Червоної Армії з населенням Європи в ході визволення Європи від нацистів ламали ряд ідеологічних стереотипів. Поміж іншого, важливу роль у розгортанні ідеологічного тиску відіграли й приєднання нових територій на заході СРСР, у Західній Україні точилася запекла боротьба радянського режиму з ОУН – УПА.
Напрямки ідеологічного наступу сталінізму – наступ російського шовінізму; державна політика антисемітизму, посилення контролю за наукою. На Україні ідеологічний наступ сталінізму вівся, в першу чергу, під цим гаслом – “боротьба проти українського буржуазного націоналізму”.
Здійснюючи встановлення меж наукового пізнання правляча верхівка оголосилавершиною в розвитку суспільних наук – політекономії, історії і філософії – вважали праці Й.В.Сталіна. Було проведено дискусії, в яких обговорювалися погляди, що не відповідали офіційно визнаним. Під забороною опинилися генетика, кібернетика та інші напрямки науки, які було проголошено буржуазними.
У 1946-1948 рр. ЦК ВКП(б) ухвалив ряд постанов з питань літератури й мистецтва. В них засуджувалися песимізм і розчарування частини інтелігенції, намагання поставити художню творчість поза політикою, спроби використовувати досягнення західної культури. Зазнали гонінь широко відомі поетеса А.Ахматова, письменник - сатирик М.Зощенко, композитори Д.Шостакович і С.Прокоф’єв, кінорежисер С.Ейзенштейн та інші. Нещадної критики зазнали твори українських літераторів Ю. Яновського , А. Малишка, О. Довженка. Зазнали утисків відомі вчені-генетики: М. Гришко, С. Гершензон, І. Поляков та Л. Делоне. Зазнав переслідувань В. Сосюра за вірш «Любіть Україну».
Починаючи розгляд п’ятого питання, студент має осягнути, що укріплення сталінського режиму супроводжувалося в зовнішній політиці різким погіршенням відносин СРСР з країнами Заходу. Після війни відбулася поляризація сил у світі. Посилилася економічна й політична могутність США, їх вплив на Західну Європу. У той же час Радянський Союз мав велику воєнну міць і міжнародний авторитет. Під його впливом знаходилися держави Східної Європи, в яких з кінця 40-х рр. будувався соціалізм за радянським зразком. З 1946-1947 рр. починається, набираючи швидкості, політична, воєнна, ідеологічна й економічна конфронтація (“холодна війна”) між двома групами країн на чолі зі США і СРСР. Основу її складала боротьба за сфери впливу у світі. Конкретними проявами “холодної війни” були: відмова Радянського Союзу від плану Маршалла; створення нового міжнародного об’єднання комуністів – Комінформбюро; берлінська криза 1943 р., що могла викликати збройний конфлікт; створення у 1949 р. ФРН і НДР; війна Північної і Південної Кореї (1950-1953 рр.). У Європі виникли два воєнно-політичні блоки, що протистояли один одному – НАТО (1949 р.) і Варшавський договір (1955 р.). Конфронтація супроводжувалася гонкою озброєнь, яка загрожувала перерости в ядерну війну.