43.Особливості навчально-виховної роботи з дітьми, що мають аномалії в розвитку мови

44.Базовий компонент дошкільної освіти в Україні.

Базовий компонент дошкільної освіти ― це Державний стандарт дошкільної освіти України, який реалізується програмами та навчально-методичним забезпеченням, що затверджуються Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України. У ньому зведено норми і положення, що визначають державні вимоги до рівня освіченості, розвиненості та вихованості дитини 6 (7) років; сумарний кінцевий показник набутих дитиною компетенцій перед її вступом до школи.

Базовий компонент дошкільної освіти передбачає засвоєння її змісту як завершеного етапу, розрахованого на весь період дошкільного дитинства, сформованість мінімально достатнього та необхідного рівня освітніх компетенцій дитини перших 6 (7) років життя, що забезпечує її повноцінний психофізичний та особистісний розвиток і психологічну готовність до навчання у школі. Визначені Базовим компонентом дошкільної освіти вимоги до обсягу необхідної інформації, життєво важливих умінь і навичок, системи ціннісних ставлень до світу та самої себе є обов’язковими для виконання всіма учасниками освітнього процесу в дошкільних закладах незалежно від їх підпорядкування, типу і форми власності.

45.Розвиток рухових якостей дітей дошкільного віку.

Усебічна фізична підготовка дітей дошкільного віку передбачає досягнення оптимального розвитку рухових (фізичних) якостей: швидкості, спритності, гнучкості, витривалості та сили. Рівень їхнього розвитку значною мірою обумовлює результативність формування навичок рухових дій та успішне їхнє використання в різноманітних життєвих ситуаціях. Якісна сторона рухових дій має місце в елементарній формі в немовлят у безумовних рефлексах, тобто вона певною мірою "закодована" в людини від моменту її народження.

Спритність – це здатність людини чітко виконувати рухи в складних координаційних умовах. Координаційна складність рухових дій є одним з основних критеріїв спритності. До другого критерію відносять точність рухів – точність просторових, часових та силових характеристик. ставлять швидкість формування рухових навичок у пряму залежність від рівня розвитку спритності: чим вище рівень розвитку спритності, тим легше та швидше формується та чи інша навичка. Із психологічної точки зору, спритність залежить від повноцінного сприйняття власних рухів та оточення, від умінь швидко змінювати свою діяльність. Вона має тісний зв’язок зі швидкістю та точністю складних рухових реакцій (А.Ц. Пуні, П.О. Рудик та ін.).

Гнучкість – це здатність виконувати рухи з найбільшою амплітудою. Тож гнучкість характеризує ступінь рухливості в різних ланках опорно-рухового апарату людини. Вона залежить від форми та будови суглобів, еластичності м’язів та зв’язок, а також від функціонального стану центральної нервової системи та рухового апарату. До того ж найбільше значення має зміна процесів напруження й розслаблення тих м’язових груп, які підлягають розтягуванню. У дітей дошкільного віку є всі передумови для успішного розвитку гнучкості. Морфологічні особливості опорно-рухового апарату – висока еластичність м’язів, рухливість хребетного стовпа – сприяють підвищенню ефективності вправ для розвитку цієї якості. Показником гнучкості є максимальна амплітуда рухів.

Витривалість характеризується як здатність людини до тривалого виконання динамічної роботи на необхідному рівні інтенсивності та як здатність протистояти втомі. Витривалість у цілому забезпечується підвищеними можливостями функціональних систем організму. Розвиток витривалості, на відміну від інших рухових якостей, вимагає особливого підходу через небезпеку, яка викликана негативним впливом великих навантажень на організм дітей 3-х–6-ти років. У дитячому віці значна частина енергетичних ресурсів витрачається на ріст і розвиток дитини, а тому надто великі фізичні навантаження можуть негативно позначитися на її організмі. Застосування великих фізичних навантажень неприпустимо через те, що в цей віковий період відбувається інтенсивне вдосконалення тимчасових зв’язків, які регулюють діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму. Великі навантаження, які вимагають від організму максимального проявлення своїх функціональних можливостей, можуть заважати правильному формуванню цих умовно-рефлекторних зв’язків (О.В. Коробков, М.Я. Горкін).