Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Інтелектуальна власність.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
85.21 Кб
Скачать

1. У самому широкому розумінні інтелектуальна власність - це законодавчо закріплені права на результати інтелектуальної діяльності людини у різних сферах суспільного життя. До прийняття законів з охорони інтелектуальної власності, країни світу, поступово розв'язуючи певні внутрішні і зовнішні проблеми, йшли кожна своїм індивідуальним шляхом. Узагальнюючи ці задачі можна сказати, що основними з них є: - бажання економічного та соціального розвитку власної країни; - стимулювання своїх громадян до творчості, розповсюдження та використання результатів інтелектуального надбання людства; - потреба у юридичному визнанні майнових та немайнових прав авторів творів та доступу до них власного суспільства. Витвір людського генію, наприклад, такий як ідея музичного твору або винаходу, не може, на відміну від матеріальних речей, гарантувати від їх використання сторонніми особами лише через те, що хтось інший вже володіє ними. Після того як щось створене людським інтелектом стало відомо громадськості, творець вже не в змозі самостійно контролювати його використання. Саме це і є головним у законодавстві стосовно інтелектуальної власності

Визначаючи поняття "право інтелектуальної власності", слід враховувати, що воно може вживатися у суб'єктивному та об'єктивному сенсі, а також нерідко вживається, в тому числі в ЦК - наприклад, ч. 2 ст. 418, для позначення елементу правосуб'єктності (правоздатності) особи.

Право інтелектуальної власності в об'єктивному сенсі є сукупністю правових норм, які регулюють відносини, що складаються в процесі створення, легітимації, використання та охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі у ч. 1 ст. 418 ЦК визначається як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК та іншими законами.

Якщо конкретизувати деякі положення наведеного визначення цього поняття, то воно може виглядати так:

Право інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі - це право особи володіти, користуватися, розпоряджатися та захищати від порушень з боку всіх інших суб'єктів права результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.

Отже, право інтелектуальної власності є правом творця (та інших осіб, вказаних у законі) на одержаний ним результат інтелектуальної, творчої діяльності, який законом визнається об'єктом правового регулювання і охорони.

2. Інтелектуальна діяльність — одна з форм життєдіяльності людини, сутнісна основа процесу створення інтелектуального продукту та відтворення інтелектуального капіталу, найпотужніша рушійна сила розвитку людської цивілізації. Вона спирається на сукупність досягнень науки, культури, традиції та духовні цінності, накопичені людством протягом тисячоліть.

Інтелектуальна діяльність поєднує два взаємопов'язані аспекти: репродуктивний — спрямований на вирішення стандартних завдань, досягнення заданих результатів, застосування відомих алгоритмів та типових засобів; творчий (продуктивний) — спрямований на вирішення нестандартних завдань, які вимагають створення нових (неповторних, оригінальних, унікальних) або нестандартного застосування відомих засобів у принципово нових ситуаціях, які не мають аналогів у минулому.

3. Досить часто ці поняття вживають як однозначні — інтелектуальна діяльність і є творчою. Безперечно, це так. Інтелектуальна діяльність не може бути не творчою. Проте і творчість, і інтелектуальна діяльність мають свої особливості або відмінності. Конституція України у ст. 41 проголошує: «Кожен мас право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». Отже, у Конституції України розрізняється інтелектуальна діяльність і творча діяльність. В усякому разі ці поняття не тотожні і не означають одне і те саме. Творча діяльність або просто творчість — це діяльність, внаслідок якої народжується щось якісно нове, що вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива лише людині — адже творити може лише людина. Суб'єктом творчої діяльності може бути лише людина. Природа інколи також створює унікальні шедеври, але в природі здійснюється процес розвитку, а не творчості. Творчість — процес усвідомлений, цілеспрямований і, як правило, передбачуваний. Отже, результатом творчої діяльності є щось таке, чого ще не було — це суспільно-історична унікальність. Цей результат має бути новим, оригінальним, він не може бути повторенням уже відомого. Такі результати можуть з'явитися саме внаслідок творчої діяльності. У цьому аспекті специфічною рисою творчості є те, що творча діяльність не може бути повторенням відомого, її результату завжди властива новизна. Творчість властива людині у будь-якій сфері її доцільної діяльності. Конституція України проголошує свободу творчості у ст. 54. Це означає, що людина може творити у будь-якій галузі діяльності все, що їй забажається. Проте обмеження творчості встановлюються законом — творчість не може бути антисуспільною, аморальною, спрямованою проти людства. Творча діяльність — поняття більш широке ніж інтелектуальна діяльність. До поняття «результати творчої діяльності» чи просто «результати творчості» або «творчі результати» належать будь-які результати творчості. Результати інтелектуальної діяльності — це результати творчої діяльності. Але результати інтелектуальної діяльності обов'язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Лише за цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об'єктами інтелектуальної власності. У разі їх невідповідності вимогам закону вони не можуть стати об'єктами правової охорони. Інтелектуальна діяльність і творча діяльність — це позумптія діяльність. У цьому аспекті ці два види діяльності збігаються. Але не всяка розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою. Людина може розумово працювати, але творчого результату не досягти. Слід мати на увазі й те, що розумовою діяльністю займаються багато людей і з розвитком суспільства їх стає все більше, це — вчені, інженери, вчителі, лікарі та ін. Творчість, внаслідок якої з'являється щось нове, властива далеко не всім. Отже, інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що її результати неодмінно стають об'єктами правової охорони. Далеко не всі результати творчої діяльності стають об'єктами інтелектуальної власності і, отже, об'єктами правової охорони.

4.

5. Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать за заповітом або за договором особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Суб'єктами права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки є автори або фізичні чи юридичні особи, до яких право авторів перейшло за договором чи заповітом.

Суб'єктами права на торговельні марки, зазначення походження товарів можуть бути юридичні особи, а також фізичні особи, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність.

Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі створення і використання сортів рослин, може бути будь-яка юридична чи фізична особа.

Суб'єктом права на раціоналізаторську пропозицію є раціоналізатор, тобто автор раціоналізаторської пропозиції, що створив її творчою працею.

Виходячи з того, що комерційною таємницею відповідно до чинного законодавства визнаються, в основному відомості, що стосуються підприємницької діяльності, суб'єктами права на комерційну таємницю (ноу-хау) є особи, що займаються підприємницькою діяльністю і якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. До суб'єктів авторського права відносяться:

  автори творів;

  спадкоємці й інші правонаступники;

  організації, що керують майновими правами авторів на колективній основі.

Авторами визнаються особи, творчою працею яких створений твір. Авторами визнаються не тільки творці оригінальних творів, але й творці похідних (залежних) творів, таких як: переклади, переробки, копії творів мистецтва тощо.

Поряд з фізичними особами, власниками авторських прав можуть бути юридичні особи, що придбали окремі авторські повноваження за договором з автором чи одержали їх за заповітом або в інших випадках.

Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці. Спадкування авторських прав здійснюється або за законом, або за заповітом. При спадкуванні за законом спадкоємцями можуть стати тільки громадяни, що є законними спадкоємцями. При спадкуванні за заповітом авторські права можуть бути передані будь-якому громадянину.

Суб'єктами авторського права можуть бути також видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням творів.

Організації, що керують майновими правами автора на колективній основі, не є власниками авторських прав. У відносинах із третіми особами вони виступають як представники авторів і діють від їхнього імені, в їхніх інтересах. Це порівняно нове явище для України і до кінця законодавчо воно не врегульовано.

6. Найбільш поширеною класифікацією авторських прав є їх поділ за характером інтересу, що лежить в їх основі, на особисті немайнові та майнові. Крім загальних норм про особисті немайнові права інтелектуальної власності (ст. 423 ЦК), вони регламентуються також статтями 438, 439 ЦК і ст. 14 Закону. До них належать:

1) право на визнання людини творцем, тобто право авторства;

2) право автора на ім’я;

3) право на недоторканність твору і збереження його цілісності.

Майнові права автора. Види майнових прав на твір розрізняються за способом використання твору. Законодавство (ст. 441 ЦК, ст. 15 Закону) наводить примірний перелік майнових прав автора у відповідності із відомими і поширеними у сучасних умовах способами використання і розповсюдження творів, якими є:

1) право на опублікування твору (випуск у світ);

2) право на відтворення творів;

3) право на публічне виконання;

4) право на публічне сповіщення творів;

5) право на публічну демонстрацію і публічний показ;

6) право на переклад творів;

7) право на переробки, зміни творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) право на розповсюдження творів шляхом першого продажу, від- чудження іншим способом у будь-якій формі;

9) право здавання твору в майновий найм чи у прокат;

10) право слідування щодо творів образотворчого мистецтва;

11)право на подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

12) право на імпорт примірників творів;

13) право на отримання винагороди за використання твору.

7. До сфери управління Державного департаменту інтелектуальної власності включено: Український інститут промислової власності, Українське агентство з авторських і суміжних прав, Інститут інтелектуальної власності і права, Державне підприємство "Інтелзахист". У структурі Державного департаменту інтелектуальної власності є підрозділи державних інспекторів з питань інтелектуальної власності. Головною функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності умовам правової охорони і надають експертний висновок. Але охоронний документ - патент або свідоцтво - видає Державний департамент інтелектуальної власності. Укрпатент має філію, що надає інформаційні послуги, здійснює патентний пошук. Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підготовку до державної реєстрації об'єктів авторського права і суміжних прав та видачі автору охоронного документу -свідоцтва. Важливою функцією УААСП'у є надання допомоги авторам щодо захисту їх прав у разі порушення. Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності "Інтелектуальна власність", а також підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об'єкти інтелектуальної власності, державних службовців тощо. Державне підприємство "Інтелзахист" опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об'єкти інтелектуальної власності, причому більшою мірою суміжними правами. Головним завданням державних інспекторів з питань інтелектуальної власності є попередження правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Інспектори - це повноважні представники Державного департаменту інтелектуальної власності у регіонах України.

Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності має міжвідомчий характер. Вона сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади. Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам з питань правової охорони, використання та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності. Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам посильну допомогу в їх діяльності.

8. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності становить цілісну систему правових норм. Відомо, що найважливішою ознакою системи є структурованість. Отже, для розуміння системи законодавства, в тому числі і у сфері інтелектуальної власності, потрібно насамперед з'ясувати її ієрархію, яка формується на основі юридичної сили чинних нормативних актів і в основному визначається системою органів державної влади України та управління. Крім того, Конституцією України встановлено певну залежність між нормативними актами різних рівнів, згідно з чим акти органів нижчого підпорядкування мають відповідати актам вищих за належністю органів, а останні - слугувати вихідною базою для актів меншої юридичної сили.  Серед нормативних актів, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності, головну роль відіграють акти вищих органів державної влади, тобто законодавчі акти.  Центральне місце серед них посідає Конституція України, яка має найвищу юридичну силу. Конституція України проголошує право особи володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 41), а також гарантує свободу творчості та захист прав інтелектуальної власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (стаття 54).  Важлива роль належить також Цивільному кодексу України, що містить книгу четверту "Право інтелектуальної власності", норми якої регулюють цивільно-правові питання, пов'язані з набуттям, здійсненням та захистом прав інтелектуальної власності. 

9. Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, виражені в будь-якій об'єктивній формі. Твір — це результат творчої праці, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. При цьому твір визнається об'єктом правової охорони незалежно від його призначення, художнього рівня, а також змісту і способу його вираження. Для надання правової охорони не має значення чи твір опублікований, чи ще не опублікований, — важливо, щоб він був виражений у певній об'єктивній формі. Форма вираження твору може бути усна, письмова, звуко- чи відеозапис, зображення, об'ємно-просторова тощо. Розвиток науки і техніки породжує все нові форми вираження твору. Чинне законодавство не містить повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати все нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.

Отже, об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий характер; б) вираження у будь-якій об'єктивній формі. Об'єктом авторського права може бути лише твір, що є результатом творчої праці. Якщо якесь творення не є результатом творчої праці, то така робота не може бути визнана твором і, отже, об'єктом авторського права. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чи набір на комп'ютері чужого твору або навіть його літературна обробка — редагування, коректура тощо).

Види об'єктів авторського права. Відповідно до ЦК України (ст. 433), Закону України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 8) об'єктами авторського права є: а) літературні та художні твори, зокрема: — романи, поеми, статті та інші письмові твори; — лекції, промови, проповіді та інші усні твори; — драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші сценічні твори; — твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; — фотографічні твори; — твори ужиткового мистецтва; — ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; — переклади, адаптації, аранжування та інші переробки "літературних або художніх творів (похідні твори); — збірники творів, інші складені твори, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної власності; б) комп'ютерні програми; в) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; г) інші твори. Значну групу об'єктів авторського права складають літературні твори. 

10. До кола об’єктів, що не охороняються авторським правом, належать ті твори, в яких відсутня хоча б одна з ознак, необхідних для визнання його твором науки, літератури і мистецтва. Результати діяльності, що не містить творчості, оригінальності, або вони не виражені в об’єктивній формі, що робить твір доступним до сприйняття, можливим для відтворення, не можуть бути визнані твором, який охороняється авторським правом. Відповідно до ЦКУУ не є об’єктами авторського права акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, розпорядження, постанови, рішення тощо) та їх офіційні переклади; державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади; сповіщення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації; інші твори, встановлені законом (ст. 434 ЦКУУ). Слід зазначити, що закінчення строку дії авторського права припиняє правову охорону твору, але цей факт не впливає на охорону авторства, імені автора і недоторканість твору. Ці права мають безстроковий характер.  Не є об’єктами авторського права акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування та їх офіційні переклади. До цих документів відносяться закони, укази, постанови, рішення, інструкції та інші нормативні акти. Державними символами і знаками вважаються стяги, герби, гімни, ордена, грошові знаки та ін. Більшість цих документів є результатами творчої діяльності людини, їх автори відомі. Однак як тільки вони затверджуються відповідними органами, їх правовий статус змінюється. Вони широко використовуються усіма суб’єктами суспільних відносин без будь-яких обмежень. Не визнаються об’єктами авторського права сповіщення про події і факти, що мають інформаційний характер. Інформація про той чи інший факт не містить творчого характеру. Сповіщення телеграфних інформаційних агенцій, офіційна хроніка – це тільки точні дані, інформація, яка не відображає думки автора, його відношення. Закон України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 10) стосується об’єктів, що не охороняються авторським правом: розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності. Не охороняються законом твори народної творчості (фольклор) – частушки, танці, твори народних художніх промислів, народні костюми та ін. Твори народної творчості не можуть забезпечуватися правовою охороною, тому що їх автор – народ. До об’єктів, що не охороняються авторським правом, закон може віднести й інші твори.

11. Суб'єкти авторського права

Суб'єктами авторського права можуть бути фізичні та юридичні особи.

Серед фізичних осіб слід першочергово вирізнити авторів, тобто творців об'єктів авторського права. Автор твору є первинним суб'єктом авторського права. Суб'єктами авторського права є також фізичні особи (спадкоємці автора, особи, яким автор чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права). Вони не є творцями певного твору, а набувають авторських прав за договором чи законом.

Суб'єктами авторського права можуть бути також юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права", автор є первинним суб'єктом, якому належить авторське право. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

В окремих випадках у творчому процесі беруть участь кілька осіб. їх називають співавторами. Важливою умовою співавторства є те, що вклад співавторів у твір повинен мати творчий характер, Тобто не можна говорити про співавторство, якщо одна особа диктує роман, а інша записує його, домовляється з видавництвом, дістає папір для видання тощо. Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства: роздільне і нероздільне. При нероздільному співавторстві неможливо виділити творчу працю кожного співавтора. При роздільному співавторстві складові частини твору чітко визначені і відомо, хто конкретно із співавторів написав ту чи іншу його частину.

12. Авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Факт створення твору має місце тоді, коли творчий задум автора набуває будь-якого об'єктивованого втілення, придатного для сприйняття іншими особами. Для виникнення і здійснення авторського права, як зазначалось вище, не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом. Відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів: 1) латинська літера "c", обведена колом, - ©; 2) ім'я особи, яка має авторське право; 3) рік першої публікації твору. Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.

13. Презумпція авторства

У першу чергу авторське право належить, звичайно ж, авторові. За відсутності доказів іншого “автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора”. Оскільки авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення, то для виникнення і здійснення авторського права не вимагається:  реєстрація твору;  будь-яке інше спеціальне його оформлення;  виконання будь-яких інших формальностей. 

Для сповіщення про свої права автор (будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право, твір) може використовувати знак охорони авторського права на оригіналі і кожному примірнику твору :  “Цей знак складається із таких елементів:  латинська літера "c", обведена колом, - (зображення знака не наводиться);  ім"я особи, яка має авторське право;  рік першої публікації твору”.  Що робить автор, якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора)? У цьому випадку “...видавець твору (його ім"я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім"я і не заявить про своє авторство». У будь-який час протягом строку охорони авторського права для засвідчення авторства:  «на оприлюднений чи не оприлюднений твір;  факту і дати опублікування твору;  факту і дати договорів, які стосуються права автора на твір»  суб"єкт може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах та одержати свідоцтво, сплативши при цьому державне мито. Ще одна цікава вимога закону: «…особа, яка володіє матеріальним об"єктом, в якому втілено (виражено) твір, не може перешкоджати особі, яка має авторське право, у його реєстрації». Більш повну інформацію з питання “Виникнення і здійснення авторського права» ви можете одержати в статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

14.

Реєстрація авторського права

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення.  Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору.  Проте будь-який суб’єкт авторського права (не тільки автор, а й особа, якій належать майнові авторські права) може зареєструвати авторське право у відповідних реєстрах.  Порядок реєстрації авторського права затверджено Постановою Кабінету Міністрів України “Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір” від 27.12.2001 р. №1756.  Реєстрація авторського права в Україні можлива двох видів:- реєстрація авторського права на твір;- реєстрація авторського права на службовий твір.  Зареєструвати авторське право в Україні можна самостійно або за допомогою спеціалізованої юридичної компанії.  Для реєстрації авторського права самостійно потрібно подати Державному підприємству “Українське агентство з авторського права і суміжних прав” заявку, що складається з :  - заяви про реєстрацію авторського права;- документа, що свідчить про факт і дату оприлюднення твору (за наявності);  - документа або копії документа про сплату збору за підготовку до реєстрації авторського права, або копії документа, що підтверджує наявність пільг;  - документа про сплату збору за оформлення і видачу свідоцтва або копії документа, що підтверджує наявність пільг.  Якщо здійснюється реєстрація авторського права на службовий твір, заявка на реєстрацію повинна містити документ, що підтверджує, кому належать майнові права на твір, створений у зв’язку з виконання трудового договору.  Зі зборами на реєстрацію авторського права в Україні можна ознайомитись тут .  За результатами реєстрації авторського права в Україні Ви отримаєте Свідоцтво про реєстрацію авторського права. 

15.  Майнове авторське право може належати автору  або тій особі (далі правовласнику), якому були передано право (наприклад, автор уклав договір купівлі-продажу з юр.особам на предмет продажу юр.осіб за певну вартість його права).

    Майнове авторське право реалізується використанням в наступних ситуаціях:

     1. укладанням  ліцензійного договору (надання ліцензії) між автором і третьою стороною;

     2. при формуванні статутного капіталу підприємства майнове авторське право замість грошового еквівалента може бути однією з форм внеску до статутного капіталу (це  дозволяє не відволікати грошові ресурси);

     3. використання права безпосередньо у господарській діяльності підприємства (це  дозволяє не платити третім особам за надання законного дозволу по використанню твору);

     4. інше.

    В той же час  немайнове авторське право - це право авторства, право на ім'я, право на недоторканність твору, заборона вказування хто є автором даного твору або навпаки, можливість вільного вибору собі псевдоніма і т.п.

 Що являє по собі "право авторства", "право на ім'я" розглянемо на прикладах нижче.

    Права авторства - це перш за все право творця на визнання бути автором його твору (це може бути картина, пісня, музика, вірші і т.д.). Право авторства саме по собі породжується самим створенням твору і не залежить від того було воно  оприлюднено чи ні. Інакше кажучи, право авторства народжується створенням твору та належить виключно авторові твору і нікому іншому. Між автором і його твором існує нерозривний зв'язок. Цей зв’язок полягає у тому, що немайнове авторське право не може бути передане іншій особі. Привласнення ж іншою особою авторства твору називається плагіатом і розцінюється як лжеавторство, яке згідно законодавства України карається Кримінальним кодексом.

  Право на ім'я - це право автора на спосіб зазначення його імені у творі (це може бути або справжнє ім'я, або вигадане ім'я (псевдонім), або взагалі автор бажає не позначати ім'я ( тобтоанонімно).

    Якщо майнове авторське право подібне з правом власності на річ (його можна продавати, здавати в оренду, дарувати), тобто майнове авторське право є відчужуваним, то немайнове авторське право завжди закріплено за автором твору та є невідчужуваним.

    Поряд з авторським правом існує суміжне право - це право виконавців; право виробників фонограм і відеограм; право організацій ефірного мовлення і т.п.

У сучасному часі майнове авторське право застосовується до наступних об'єктах інтелектуальної власності:

        - Нетрадиційні об'єкти;

        - Об'єкти суміжних прав, об'єкти авторських прав;

        - Об'єкти промислової власності.

   Зауважимо, що подібний перелік був неприпустимий у період існування СРСР. Оскільки майнове авторське право могло належати тільки державі. Бо чинне в той час законодавство СРСР містило норму про можливість примусового викупу державою майнового авторського права у автора. Це досягалося за допомогою існуючої радянської ідеології, при якій зайнятість розглядалося обов'язковою вимогою до кожного громадянина СРСР.

    Отже:

    1. Немайнове авторське право для автора - це право на недоторканність твору, можливість забороняти або вказувати ім'я, вибирати псевдонім і т.д.

    2. Майнове авторське право для автора - це можливость дозволяти або забороняти третім особам використання твору.

     3. Немайнове авторське право є невідчужуваними, а майнове - відчужуваним.

    4. З історичної позиції погляд на майнове і немайнове авторське право залежало від особливостей суспільно-політичних формацій, а також зміни світогляду суспільства.

    5. Авторське право слід розглядати з об'єктивної і суб'єктивної сторін.