7. Грунти області.
На Україні виділяються наступні основні типи грунтів: підзолисті, сірі лісові, коричневі лісові, чорноземи, каштанові, бурі сухостепові, дернові, лучні, солонці, солончаки. Вони формуються в різних умовах і відрізняються за властивостями та родючістю.
В степах за умовою дефіциту зволоження виділяються такі типи грунтів: чорноземи, дерново-степові, та лучно-чорноземні грунти.
Найважливішою рисою степових грунтів слід вважати великий вміст гумусових речовин – складного комплексу органічних речовин, які утворюються при розкладанні рослинних залишків. Гумусові речовини поєднуються з кальцієм, що міститься в осадових породах, на яких формуються степові ландшафтні геосистеми, і утворюють міцні органо-мінеральні комплекси, які не виносяться в розчинах за межі грунтових горизонтів, а нагромаджуються в верхньому 20-100 см шарі, забарвлюючи його в чорні, сірі та бурі кольори. Цей шар зберігає поживні елементі, які необхідні для рослин.
Слід особливо відмітити, що грунт, як біокосне тіло з важливою властивістю – родючістю, в найбільш досконалому вигляді створений тільки трав’яними екосистемами. В тундрових, лісо-тундрових, пустельних та тропічних лісових геосистемах роль гумусового горизонту досить скромна. Запаси гумусу в грунтах степових ландшафтів досягають 700 т/га. Його нагромадження розпочалось на ранніх стадіях степового грунтоутворення – в лучну фазу дернового грунтоутворення, коли рівень зволоження був значно вищим, ніж нині. Дуже важливою в цей час була роль гетеротрофів-гумуфікаторів. У зрілих степових грунтах новоутворення гумусу дорівнює його руйнуванню, але кількість речовин, що приймають участь у цих процесах, досить значна.
В умовах північних степів генезис грунтів зумовлений дерновим гумусо-акумулятивним процесом під впливом трав’янистої рослинності, яка формується в помірно сухому кліматі, переважно на лесовидних суглинках – рихлих карбонатних гірських породах (Чорноземы..., 1981). Цей процес протікає за умов непромивного режиму з утворенням ілювіального карбонатного горизонту та закріпленням грунтових колоїдів, глини та гумусу, що сприяє створенню водостійкої зернисто-грудковатої структури.
Тягнучись всього лише на двісті кілометрів з півночі на південь і на двісті сімдесят кілометрів зі сходу на захід Дніпропетровська область має таке розмаїття екологічних умов, яке призвело до формування на її території 277 грунтових різновидів, які відрізняються за складом, фізичними і біологічними властивостями, а, отже,і вимагають індивідуальних підходів до їх освоєння та використання в сільському господарстві.
Встановлено, що 80% загальної площі Дніпропетровської області займають чорноземні грунти різних підтипів (звичайні і південні).
На чорноземи повнопрофільні, що залягають на рівнинних просторах, доводиться близько 48,3% від загальної земельної площі, в тому числі на звичайні чорноземи - близько 42,3%, південні - 5,7%, солонцюваті - близько 0,3%. На решті території області (15,1%) поширені лучно-чорноземні, чорноземно-лучні, лучно-болотні, болотні, а також дернові грунти, солончаки і солонці.
Характерною рисою чорноземів, яка зумовлює їх родючість, є нагромадження обмінних лугів і біогенних зольних компонентів у верхній частині грунтового профілю.
Профіль чорнозему звичайного має таку морфологічну будову:
А – гумусовий горизонт потужністю 30-40 см, темно-сірий або чорний, зернистої або грудковато-зернистої структури; потужність горизонту зменшується до 10 см в дуже змитих варіантах. В орному горизонті (0-25 см) структура грудковато-зернисто-пилова, рихла. Зерниста структура збереглась в тій частині горизонту, що не розорювалась. Перехід до слідуючого горизонту поступовий.
В – ілювіальний горизонт має потужність 40-80 см, темно-сірий з бурим відтінком, з темними гумусовими затіками, поступово світлішає до низу, структура його грудкувата і грудкувато-призматична; в нижній частині цього горизонту спостерігається скипання. Він значно щільніший, ніж попередній горизонт. Перехід до наступного горизонту поступовий.
ВСк – ілювіально-карбонатний горизонт буровато-палевого кольору, призматичної структури, його потужність 20-25 см, карбонати виділяються у вигляді псевдоміцелію й білозерки, інколи у вигляді окремих плям, нижня межа горизонту із затіками та язиками.
Нижче знаходиться корінна материнська порода (горизонт С) палевого, або сірувато-палевого кольору. Це часто лесовидні суглинки з невеликим вмістом гумусу (0,6-0,8%). Відмічаються окремі плями білозерки та трубочки карбонатів.
На еродовані грунти, розташовані на схилах різної крутизни і довжини, різних форм і експозицій доводиться 36,6%, в тому числі на слабо еродовані - 9,3%. У земельному фонді сільськогосподарські угіддя становлять 87,8%, у тому числі під ріллею 75,3% (або понад 2000 тис. га).
Природні території в даний час складають не більше 3% усієї площі області. З них 2,6% (або 152,4 тис. га) припадає на ліси, які розташовуються, головним чином, на півночі області - в балках (байрачні), в заплавах річок (заплавні) і на піщаних терасах (аренні). Близько 1% з них припадає на лісові полезахисні смуги.
Територія Дніпропетровської області умовно розділена на агрокліматичні райони. В основу районування покладено термічні ресурси (суми середніх добових температур) періоду з температурою вище 100С і в якості характеристики ступеня зволоження території - гідротермічний коефіцієнт за цей же період. Виходячи з цього, в залежності від отриманих величин гідротермічних коефіцієнтів на території області виділено три агрокліматичних району:
I. північний недостатньо вологий;
II. центральний помірний посушливий;
III. південний посушливий.
За термічними умовами північний район можна назвати теплим, а центральний і південний - дуже теплими.
I. До північного недостатньо вологого теплого району відносяться:
Котовський, Михайлівський, Магдалинівський, Межівський, Перещепинський, Петропавлівський, Царичанський, Петриківський та Юр'ївський адміністративні райони.
II. Центральний помірно посушливий дуже теплий район включає в себе: Васильківський, Верхньодніпровський, Дніпропетровський, Криничанський, Новомосковський, Покровський, П'ятихатський, Павлоградський, Синельниківський, Солонянський адміністративні райони.
III. Південний посушливий дуже теплий район включає: Апостолівський, Криворізький, Нікопольський, Новопокровський, Софіївський, Широківський, Стомінскій адміністративний райони.
Найбільш забрудненими є грунти Криворіжжя, спектр забруднення яких включає елементи: кальцій - в 6, нікель - в 5, залізо, цинк,фтор - В 3, магній, кадмій,свинець - в 2 рази вище фону. Сильно забрудненими є грунти Орджонікідзе - Нікополь - Марганецького тест-полігону, причому основний «внесок» вносять марганець - у середньому в 14 разів і фтор - в 5 разів вище фонового значення. Концентрація нікелю, цинку і свинцю в середньому в 2 рази перевищує фон. Для Дніпропетровської - Дніпродзержинської агломерації характерний надлишок цинку - у 4,3, свинцю, кальцію, натрію і фтору - в 2, нікелю та міді - в 1,5, хрому та марганцю - в 1,4 рази в середньому більше фону.
У спектрі забруднення грунтів Західного Донбасу переважають нікель - в 4 рази, фтор, натрій - 2 рази вище фонових концентрацій. Грунти сільських районів мають приблизно однаковий рівень і спектр забруднення, основними компонентами якого є цинк і фтор - в 2-3 рази, натрій - в 2 рази перевищують фонові значення.