4. Стадії розвитку конфлікту та причини його виникнення

Будь-який конфлікт, як правило, реалізується у процесі свого розвитку за певними стадіями, серед яких за однією із класифікацій виділяють латент­ну стадію та стадію зовнішнього вияву конфлікту.

Так, у низці випадків, виділяючи так звану латентну (приховану) стадію, спостерігаємо, що в цей період розвитку конфлікту наявні усі його елемен­ти, за винятком зовнішніх дій: виникнення конфліктної ситуації, усвідом­лення одним із суб’єктів своїх інтересів у ній і перешкод для їх задоволення; визначення персоніфікованого суб’єкта, який саме цьому перешкоджає; усвідомлення своїх інтересів і відповідних перешкод іншою стороною; на­решті, стадія, коли ще не вчиняється конфлікт, але скоєно конкретні дії, що започатковують відкритий конфлікт — прийнято негативне для однієї зі сторін рішення (відмова у наданні квартири, невизнання права особи на власність, права нації на національний суверенітет тощо).

Наступною стадією є зовнішні дії: спрямовані на захоплення і (або) утри­мання спірного об’єкта, створення завад, заподіяння непрямої шкоди, образ­ливі слова і дії, підкорення і захоплення суб’єкта, нанесення прямої фізич­ної шкоди (насильство).

Серед іншого, охарактеризуємо стадії конфлікту, запропоновані С.С. Фроловим.

• Передконфліктна стадія включає ідентифікацію, тобто визначення суб’єктів, які перешкоджають досягненню мети, вважаються винними тощо, яка може бути дійсною або неправильною, а також формування стратегії та тактики розвитку конфлікту.

• Інцидент, тобто здійснення дій, спрямованих на зміну поведінки су­перників, їх блокування (затримання, переривання). Продовження дій, тоб­то відступ (отримання — відмова від продовження дій, або придушення — припинення дій під тиском зовнішніх обставин) або агресивна поведінка, спрямована на інших суб’єктів, та їх відповідна агресивна реакція. Ці дії поділяють на ті, які мають відкритий характер, тобто безпосередньо спосте­рігаються, усвідомлюються, оцінюються як ворожі, агресивні, шкідливі тощо, та приховані (латентні, таємні), які включають маскування власних дій, провокування необхідних дій супротивників, їх дезінформацію тощо.

• Досягнення у розвитку конфлікту критичної точки, тобто макси­мальної гостроти, сили та напруженості.

• Розв’язання конфлікту внаслідок — зміни умов конфліктної ситуації, установок суперників, одно - або двосторонніх поступок, усунення суперни­ка, втручання третьої сили.

Серед засобів впливу на супротивника часто використовують погрозу, що в окремих випадках з позиції права може характеризуватись як злочин і тяг­нути за собою певні наслідки. Погроза не є прямим вступом у боротьбу у зви­чайному розумінні, зовні вона має вигляд нібито звернення до здорового глуз­ду і почуттів супротивника, свідченням жорстокості й безкомпромісності. По суті погроза є зброєю суб’єктів деструктивного типу, звичайним методом аван­тюристів, терористів.

За динамікою конфлікти багато в чому відрізняються один від одного — можуть припинятися досить швидко, але водночас чимало конфліктів набу­вають тривалого характеру. Про це вже зазначалося з позицій класифікації конфлікту за ознакою часу, однак у цьому випадку слід звернути увагу на взаємозв’язок динаміки та часу розвитку конфлікту в ході визначення його основних параметрів. Розуміння такого взаємозв’язку дає можливість більш точно визначити ту чи іншу стадію у розвитку конфлікту, передбачити мож­ливу послідовність подій, своєчасно застосувати превентивні заходи.

Швидке завершення конкретного зіткнення не завжди слід сприймати як свідчення ліквідації конфліктної ситуації, часто трапляється, що конфлікт незабаром спалахує з новою силою, а такі спалахи свідчать про тривалість конфлікту. Довготривалий характер мають міжнаціональні конфлікти, кон­флікти на політичному, релігійному ґрунті, міжособистісні, сімейні та ін. У разі тривалого продовження конфлікт може розвиватися і в позитивному напрямі та завершитися повним або тимчасовим розв’язанням наявної супе­речності. Однак нерідко в ньому переважають тенденції дещо іншого харак­теру: боротьба посилюється, загострюється, а конфлікт поширюється на коло суб’єктів та соціальних відносин. Такий варіант динаміки боротьби назива­ють ескалацією конфлікту. Ескалація відбувається тоді, коли стикаються деструктивні моделі поведінки. Для такого явища характерна прогресуюча у часі зміна масштабів конфлікту, коли наступні руйнівні дії сторін щодо інте­ресів кожної з них вищі за інтенсивністю, ніж попередні.

Механізм соціальних конфліктів безпосередньо зумовлений характером причин, які визрівають у суспільному середовищі. У загальному вигляді ці причини зводяться до прагнення задовольнити свої інтереси. Користь, помста, ненависть, недоброзичливість, образа, незадоволеність прийнятим рішенням, намагання забезпечити себе матеріально — найбільш типові мотиви побуто­вих конфліктів. Іншою, не менш різноманітною, є мотивація групових конфліктів (за кількістю учасників), де слід назвати такі причини: економічні труднощі, політичні симпатії і антипатії, прагнення до лідерства, національна гордість та ін. Найбільш характерні причини можна згрупувати так.

1. Соціальна нерівність суб’єктів. Вона виявляється у різниці майново­го становища і, відповідно, у ставленні до власності, відмінностях соціально­го статусу. Ці особливості відображено у соціальній структурі суспільства, де фіксується нерівність у відносинах між соціальними групами або окреми­ми індивідами. Звичайно, в основі безпосереднього зіткнення конфліктую­чих сторін у цьому разі лежить тверде переконання однієї сторони, що право на певні матеріальні й культурні блага належить їй, тоді як протилежна сто­рона несправедливо обмежує доступ до них. Це неминуче веде до напруже­ності у відносинах між соціальними групами, а іноді до відкритого конфлікту.

2. Інтереси і потреби. Цей фактор виявляється як у міжособистісних відносинах, так і на більш високих рівнях, наприклад, суперечка між по­дружжям за гроші, конфлікт між різними релігійними конфесіями за вплив на віруючих, зіткнення між державами за право володіння певною терито­рією, ресурсами тощо.

3. Депривація. Це стан, для якого характерна розбіжність між очікуван­ням і можливостями його задоволення. Із часом депривація може посилюва­тися або зменшуватися чи залишатися незмінною. Характерний приклад депривації — надії і пов’язані з ними очікування громадян на поліпшення соціального стану, які поступово переростають у незадоволення за умов по­глиблення політичної та економічної кризи суспільства. Деякі громадяни вклали свої кошти на рахунки фінансових компаній, а згодом не тільки не отримали дивідендів, а й втратили свої заощадження, що призвело до со­ціальної напруженості, виникнення конфліктних ситуацій.

4. Ірраціональні елементи. До них належать зіткнення, конфлікти, що викликані не вагомими причинами, а приховані у характерах людей, настро­ях, смаках, дріб’язкових примхах та інших суб’єктивних факторах.