5.Нормативно – правове забезпечення органів місцевої влади

У контексті даного питання треба виокремити наступні рівні законодавства, що регулює діяльність місцевих органів виконавчої влади:

1. Конституційний рівень;

2. Рівень законів та інших актів прирівняних до них (Декрети КМУ прийняті відповідно до Закону України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 18 листопада 1992 року № 2796-XII).

Рівень підзаконних нормативно-правових актів, який у свою чергу поділяється на такі підрівні:

а) Акти Президента України, Постанови Верховної Ради України;

б) Постанови та Розпорядження Кабінету Міністрів України;

в) Накази міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

г) Рішення місцевих державних адміністрацій та місцевих Рад, а також накази інших місцевих органів виконавчої влади.

В Україні зі здобуттям незалежності діють такі правові основи місцевого самоврядування:

• Міжнародного значення:

  1. Європейська Хартія місцевого самоврядування (Рада Європи, 15 жовтня 1985 р.);

  2. Всесвітня декларація місцевого самоврядування (1985 р.);

  3. Європейська декларація прав міст (Постійна конференція місцевих і регіональних органів влади Європи Ради Європи, 18 березня 1992 р.);

  4. Хартія конгресу місцевих і регіональних влад Європи (ухвалена Комітетом міністрів 14 січня 1994 р. на 506 зборах заступників міністрів);

  5. Європейська Хартія міст (Страсбург, 17-19 березня 1992 р.);

• Національне законодавство про місцеве самоврядування:

  1. Конституція України (прийнята на п‘ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., розділ 10: Місцеве самоврядування);

  2. Конституція Автономної Республіки Крим (прийнята на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 р., розділ 4. Місцеве самоврядування в Автономній Республіці Крим);

  3. Бюджетний кодекс України;

  4. Податковий кодекс України (вступив в дію з 1.01.11);

  5. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (зі змінами);

  6. Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (від 14 січня 1998 р.);

  7. Закон України «Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів» (від 4 лютого 1994 р.);

  8. Закон України «Про передачу, об‘єктів права державної та комунальної власності» (від 3 березня 1998 р.);

  9. Хартія Українських міст (прийнята Загальними зборами Асоціації міст України 26 червня 1997 р., м. Київ);

  10. Закон України «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми» (від 3 липня 1991 р.);

  11. Закон України «Про столицю України — місто герой Київ» (від 15 січня 1999 р.);

  12. Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (зі змінами) і ін.

6. Проведення фінансової політики в умовах сьогодення

Фінансова політика - це комплекс державних заходів, що забезпечують ефективне функціонування фінансів і фінансової системи. Це, у свою чергу, стимулює розвиток матеріального виробництва і створює економічний грунт для здійснення державою покладених на неї функцій і завдань.

Фінансова політика охоплює широкий комплекс заходів:

- розробку загальної концепції фінансової політики, визначення її основних напрямів, цілей і головних завдань;

- створення адекватного фінансового механізму;

- управління фінансовою діяльністю держави та суб’єктів господарювання.

Фінансова політика є складовою частиною економічної політики держави. В ній конкретизуються головні напрями розвитку економіки; визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їхні джерела, шляхи використання; розробляються механізми регулювання і стимулювання соціально-економічних процесів фінансовими методами. Головними цілями фінансової політики є мобілізація й ефективне використання фінансових ресурсів, регулювання економічних і соціальних процесів, стимулювання провідних напрямів розвитку продуктивних сил.

Завдання фінансової політики - це:

- забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;

- встановлення раціонального, з погляду держави, механізму розподілу і використання фінансових ресурсів;

- організація регулювання і стимулювання економічних та соціальних процесів фінансовими методами;

- формування фінансового механізму і його розвиток відповідно до цілей і стратегій, що постійно змінюються;

- створення ефективної і максимально дієвої системи управлін­ня фінансами.

Тип фінансової політики визначається особливостями поточного етапу розвитку економіки, соціальної сфери, інтересами правлячих партій, а також теоретичними концепціями, що впливають на економічний і політичний курс держави.