22. Завдання державної регіональної фінансової політики

До завдань державної регіональної фінансової політики відносять наступні:

- забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;

- встановлення раціонального, з погляду держави, механізму розподілу і використання фінансових ресурсів;

- організація регулювання і стимулювання економічних та соціальних процесів фінансовими методами;

- формування фінансового механізму і його розвиток відповідно до цілей і стратегій, що постійно змінюються;

- створення ефективної і максимально дієвої системи управління фінансами.

Тип фінансової політики визначається особливостями поточного етапу розвитку економіки, соціальної сфери, інтересами правлячих партій, а також теоретичними концепціями, що впливають на економічний і політичний курс держави.

24.Фіскальні дисбаланси та їх фінансове вирівнювання

Дисбаланс - нестача фінансових ресурсів у відповідної гілки влади.

Вертикальний дисбаланс - невідповідність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади та завдань і обов’язків, на нього покладених у процесі розподілу компетенцій між центральними, регіональними й місцевими вертикалями влади.

Його можна усунути наступним чином:

• центральна влада чи влада вищого територіального рівня може взяти на себе частину обов’язків по наданню послуг,

• владою, де виник дисбаланс, вводяться додаткові податки,

• передача центральною владою частини своїх податків територіальному рівню влади, який має дисбаланс;

• надання вищою владою грантів, субсидій та ін. трансфертів.

Горизонтальний дисбаланс – невідповідність між обсягами фінансових ресурсів однієї чи декількох територіальних одиниць одного рівня та завдань і обов’язків, на них покладених, забезпечення їх територіальними одиницями цього ж рівня. Такий дисбаланс виникає між „бідними” і „багатими” територіями чи через більші потреби тих чи інших територій. Горизонтальна незбалансованість бюджетної системи обумовлена об’єктивними відмінностями розташування територіальних одиниць, внаслідок історичних, географічних, економічних, природних та інших особливостей розвитку. Горизонтальна незбалансованість проявляється в першу чергу, у відмінностях у податковому потенціалі територій. З іншого боку, впливають різні потреби в соціальних послугах. Як вважають у економічно розвинутих країнах, вирівнювання різких горизонтальних відмінностей важливо само по собі з точки зору справедливості і забезпечення рівних умов життя. В той же час, воно має і загальнодержавний економічний ефект, так як запобігає економічним втратам, пов’язаним з міграцією населення та капіталу. Вирівнювання таким чином здійснюється в загальнодержавних інтересах і сприяє укріпленню єдності країни.

Головним інструментом горизонтального вирівнювання повинні стати спеціальні фонди вирівнювання. Кошти цих фондів у формі універсальних трансфертів розподілятимуться між місцевими бюджетами у відповідності з певними критеріями потреб в коштах цих бюджетів.

Фінансове вирівнювання - це процес усунення вертикального і горизонтального дисбалансу. В процесі відбувається проходить перерозподіл фінансових ресурсів як між ланками бюджетної системи по вертикалі, так і між територіями по горизонталі.

Метою фінансового вирівнювання є перерозподіл фінансових ресурсів на користь тих чи інших рівнів влади, які мають вертикальний чи горизонтальний дисбаланс.

Основна частина міжбюджетних відносин в частині фінансування делегованих повноважень повинна здійснюватись у вигляді “непрямих трансфертів”, тобто закріплених на довготривалій основі часток від загальнодержавного оподаткування. Основні переваги застосування непрямих трансфертів місцевим бюджетам полягають в таких критеріях як економія та ефективність. Так, з точки зору адміністративних витрат податкові органи мають змогу збирати їх в повному обсязі і з меншими витратами, ніж органи самоврядування. Ефективність полягає в зменшенні втрат внаслідок ухилення від оподаткування та усунення конкуренції між органами самоврядування у вигляді регулювання ставок та бази оподаткування.

Нормативи відрахувань від певних податків та зборів можуть і повинні фіксуватись на досить тривалий період. Іноді вони визначають в Конституції країни, як наприклад у Німеччині.

Інституційними особливостями української системи фінансування місцевих бюджетів, закріпленими в законодавстві є:

- розподілу підлягають окремі податки, а не загальний контингент доходів;

- нормативи відрахувань є предметом щорічної корекції, при визначенні мінімального розміру;

- розподіл надходжень здійснюється за принципом походження.