Становлення «правової держави» Період Асука

Наприкінці 6 століття японський уряд очолив член імператорської родини Японії, принц Умаядо, відоміший як легендарний принц Шьотоку. У 593 році його було призначено регентом Імператора-жінки Суйко. Від початку урядування принца відраховують період Асука (538–710), названий на честь політичного і культурного центру країни у районі Асука сучасної префектури Нара.

Принц Шьотоку взяв курс на перетворення аристократичної федерації Ямато на централізовану державу континентального зразка. У 600 році він відправив до китайської династії Суй перше посольство, прагнучи перейняти тамтешній досвід державного будівництва. Трьома роками пізніше принц запровадив у Японії систему 12 рангів. Вона передбачала класифікацію придворної і регіональної знаті японської держави на зразок китайської чиновницької бюрократії. Система встановлювала ієрархію 12 ступенів: рангів, кольорових капелюхів і аксесуарів, яким відповідав певний ступінь. Назви рангів були запозичені з конфуціанського понятійного апарату — благодать, чоловіколюбство, ввічливість, віра, обов'язок та мудрість. Кольори були взяті з даосистської теорії про 5 першоелементів — землю, вогонь, воду, дерево і метал.

01 Старша благодать темно-фіолетовий

02 Молодша благодать світло-фіолетоий

03 Старше чоловіколюбство темно-синій

04 Молодше чоловіколюбство світло-синій

05 Старша ввічливість темно-червоний

06 Молодша ввічливість світло-червоний

07 Старша віра темно-жовтий

08 Молодша віра світло-жовтий

09 Старший обов'язок темно-білий

10 Молодша обов'язок світло-білий

11 Старша мудрість темно-чорний

12 Молодша мудрість світло-чорний

Метою системи 12 рангів було подолання клановості японської політики, що була породжена старою титулярно-родовою системою, та створення умов для розвитку талановитих, але незнатних чиновників. Принц намагався посилити роль Імператора шляхом ослаблення впливу могутніх аристократичних родів та створенням класу управлінців-професіоналів, залежних від японського монарха. Система 12 рангів свідчила сусіднім країнам, що Японія переходить на «цивілізовані рейки» керування країною.

Попри сподівання принца Шьотоку, система не виправдала себе. Найвищі ранги отримували голови найзаможніших аристократичних сімей, а Імператор надалі залишався їхнім заручником. Фактично, система 12 рангів перетворилася на додаток титулярно-родового устрою. Попри це, вона була першим кроком японської влади до реорганізації існуючого політичного режиму, передумовою майбутніх реформ Тайка, які заклали правовий фундамент традиційної японської державності на сотні років.

Наступним кроком Шьотоку було видання у 604 році «Конституції 17 статей», морально-етичного кодексу чиновників, у якому ідеалом країни проголошувалась централізована монархія.

Принц також прагнув укріпити міжнародний статус Японії шляхом досягнення рівноправних відносинів з Китаєм. У 607 році він відрядив друге посольство до династії Суй. Посол привіз китайському імператору листа, що починався з фрази «Син Неба з країни, де сонце сходить, пише Сину Неба країни, де сонце заходить. Як ваші справи?..». В документі обидва монархи визначались як рівні, що сильно розлютило китайську сторону. Остання традиційно вибудовувала відносини з іншими країнами на приматі вищості Китаю і вважала використання японським правителем китайського титулу «Син Неба» неподобством. Лише потреба союзників у війні з корейською державою Когурьо змусила китайців прийняти японську делегацію. У 608 році Шьотоку відправ чергову делегацію до Суй, але зважаючи на минулорічний інцидент використав для імені свого правителя новий нейтральний титул «Небесний монарх». У китайській столиці його сприйняли з задоволенням, як визнання японцями своєї провини і китайського верховенства, проте японська сторона розцінила прихильність китайців як визнання рівноправності між володарями їхніх країн. Згодом цей титул перетворився на частину імені японських монархів, яка перекладається сьогодні як «Імператор Японії».

В часи урядування принца Шьотоку статусу державної релігії набув буддизм. У 593 році було збудовано великий монастир Сітеннодзі, а у 607 році — монастир Хорюдзі. Водночас, принц піклувався про традиційні вірування і проводив політику співіснування релігій.