Доісторична і стародавня Японія Японія на світанку історії «Перші Японці»

У палеоліті Земля була окута льодовиками і рівень води був на 100 м нижче за сучасний. Японія ще не являла собою архіпелаг, а з'єднувалась суходільними перешийками з материком. Внутрішнє Японське море було просторою долиною. Льодовики не досягали Східної Азії, але їх вплив відчувався на кліматі. Японія входила до азійської степової екозони, багатої різноманітними травами. Тут водилися мамонти, слони Наумана, великорогі олені та інші тварини, які прибували сюди з Сибіру.

За результатами археологічних досліджень перші люди виду Homo Sapiens переселилися до Японії близько 35 тисяч років до н.е. Вони були носіями культури ножеподібних знарядь, які виготовлялися ударно-обрубною технікою. Основою їхнього господарства було полювання на великих тварин, переважно облавним способом, та збиральництво. Близько 15 тисяч років до н.е. відбувся перехід до мікролітичних знарядь [4]. «Перші японці» не мали постійних жител і, ймовірно, вели кочовий спосіб життя.

Період Джьомон

Близько 10 тисяч років до н.е. завершилася епоха льодовиків, з таненням яких піднявся рівень світового океану. Завдяки цьому утворився Японський архіпелаг. У результаті потепління і зміни руху морських течій, японські степи часів палеоліту заросли густим лісом. Приблизно в цей же час до Японських островів переселилась нова група людей з Південно-Східної Азії. Представники цієї групи добре зналися на судно будівництві і морській навігації. Ймовірно, їхні каное подібні човни-довбанки були принесені до японських берегів теплою океанською течією Курошіо. Новоприбулі південно-східні азіати змішалися з нащадками палеолітичної популяції Японського архіпелагу.

Завдяки зміні клімату японська флора і фауна кардинально змінилися. Північно-східна частина архіпелагу була вкрита дубовими і хвойними лісами, а південно-західна — буковими і субтропічними. У них мешкали великі кабани, олені, дикі качки, фазани. У морях і океані водилися боніти, червоні пагри, морські судаки та різні види мушлевих. Узбережжя Хоккайдо і регіону Тохоку було багате на лосося і форель. Завдяки таким природним багатствам мешканці Японських островів не потребували великомасштабного сільського господарства або скотарства, залишаючись примітивним суспільством мисливців-збирачів.

Близько 10 тисяч років тому стародавні японці почали виготовляти керамічні вироби, які вважаються одними з найстаріших у світі. Серед тогочасної кераміки переважав кухонний посуд у вигляді глибокодонних глеків для зберігання продуктів, смаження і варіння їжі. Характерною рисою цих виробів був «шнурковий орнамент», який японською мовою називається джьо́мон. Подібний орнамент спостерігався на острівному посуді до середини 2 століття до н.е., що дало підстави археологам називати японську культуру часів неоліту «культурою Джьомон», а час її домінування на Японському архіпелазі — періодом Джьомон.

У неоліті стародавні японці перейшли до осідлого способу життя, формуючи невеликі поселення у 20-30 осіб на невисоких пагорбах. Типовим житлом були землянки і напівземлянки. Довкола поселення знаходилися смітникові насипи, які водночас служили місцем поховання померлих. Серед поселень тієї епохи найбільше вирізняється стоянка Саннай Маруяма у префектурі Аоморі, яка датується 5 століттям до н.е. і містить залишки великого селища на 100–200 осіб. Основою господарства джьомонівців було полювання та збирання плодів рослин. Існував статевий і віковий поділ праці. Наряду з промислами стародавні мешканці архіпелагу займалися примітивним розведенням каштанів, бобових, гречки, а також культивацією устриць. Близько 4 — 3 століття до н.е. вони освоїли примітивне суходільне рисівництво. Релігійним уявленням були притаманні анімізм [5] і тотемізм [6]. Джьомонівці виготовляли з глини жіночі фігурки доґу [7] і вклонялися силам Землі, символам народження і життя.