Соціально-економічний розвиток

У період Муроматі мали місце ряд якісних змін у соціально-економічному житті Японії. У сільському господарстві почали використовувати продуктивні інновації — водяні колеса, тяглову силу тварин і природні добрива, що дало змогу збирати урожаї злаків двічі на рік. Поряд з цим набуло поширення прикладне садівництво для виготовлення шовку, барвників, лаку, олії. У 16 столітті розпочалось розведення бавовни, що була завезена з Кореї. У ремеслах з'явилася регіональна спеціалізація, а у металургії відбувся поділ на ковальство і ливарництво. Ремісники, які працювали під патронатом світських чи духовних вельмож об'єднувалися у корпорації дза, і, сплачуючи данину патрону, отримували монопольні права на виробництво і продаж своєї продукції. Завдяки розвитку сільського господарства і ремесел активізувалася торгівля. На головних шляхах і перед воротами храмів та святилищ почали влаштовувати періодичні ярмарки. З підйомом виробництва виникли посередницькі товариства морських і сухопутних перевізників. Лихварські функції стали виконувати коморщики і корчмарі (продавці саке).

З розвитком виробництва і транспорту почали виникати містечка торговців і ремісників, переважно у місцях проведення ярмарок. Найзаможніші центри, такі як Сакаї і Хаката, користувалися автономією, мали колегіальні органи управління і армію. У Кіото з'явилися квартальні об'єднання міщан для захисту міста від частих самурайських погромів. Рух самоуправління досягнув і сіл, де з'явилися сільські общини со на чолі з місцевими самураями і заможними селянами. Вони часто піднімали повстання для захисту своїх прав від свавілля центральної влади і місцевих володарів.

Культура періоду Муроматі

Столичний сьоґунат сприяв симбіозу культур аристократії і самурайства, що дали народження новій японській культурі. Її особливостями були потужний вплив дзен-буддизму і китайських естетичних цінностей.

Культуру початку 15 століття називають культурою Кітаяма, за назвою однойменної гори, на якій сьоґун Йосіміцу звів свою резиденцію, так званий Золотий павільйон. Цій культурі були притаманні велич і пишність в архітектурі та мистецтві. Однією з її головних віх була поява театру но. Через півстоліття, у часи головування Асікаґи Йошімаси, оформилась нова культура Хіґасіяма, названа на честь місцевості, де було зведено Срібний павільйон. Ця культура базувалась на ідеях вишуканості та простоти, так званих принципах вабі (простота, скромність) та сабі (старовина). У цей же час став популярним дзенівський кабінетний стиль інтер'єру, з'явилися японські кам'яні сади, мати татамі [29], японська чайна церемонія й мистецтво аранжування квітів ікебана (живі квіти). В образотворчому мистецтві набули популярності монохромні картини сумі-е, найкращі з яких належать митцю Сессю. Одночасно виникла художня школа Кано, яка творила у різнобарвному стилі ямато-е.

Поступово елементи елітарної культури почали проникати у культуру народну. Через спустошення столиці війнами багато аристократів і монахів покидали її, несучи кіотські звичаї і знання в регіони. При провінційних храмах стали відкриватись школи для дітей знаті і селянства. У літературі з'явився новий вид колаборативної поезії ренґа (ланцюговий вірш) та жанр ілюстрованих оповідання отоґі-дзосі. Японські кулінари вперше почали широко використовувати соєвий соус та приправу місо. У містечках і селах традиційним стало урочисте проведення свят мацурі (фестиваль) і танців о-бон (поминання духів пращурів і померлих).