5.4. Види і показники собівартості

З метою проведення економічного аналізу рівня витрат підприємства собівартість продукції класифікують за певними ознаками.

Залежно від часу формування витрат розрізняють такі собівартості: планову (визначають перед початком планового періоду); фактичну чи звітну (визначає фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку); проектну чи прогнозовану (визначають в техніко-економічних обґрунтуваннях на майбутній період); нормативну (розраховують на основі поточних норм витрат); кошторисну (характеризує витрати на вироби замовлення, чи ті що виповнюються в разовому порядку.

Залежності від місця формування: цехова (сума витрат у межах цеху; виробнича (витрати на виробництво продукції в межах усього підприємства); повна (сукупність виробничих і невиробничих витрат).

За тривалістю розрахункового періоду — це такі собівартості: місячна, квартальна, річна, за ряд років.

За масштабами об'єкта розрізняють індивідуальну собівартість (характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції) та галузеву собівартість (середні витрати в галузі на виробництво і реалізацію продукції).

За складом продукції собівартість може бути: товарної продукції, валової продукції, реалізованої продукції, собівартість незавершеної продукції.

У собівартість товарної продукції входять витрати підприємства на виробництво і збут товарної продукції в розрізі калькуляційних статей витрат.

Собівартість реалізованої продукції — це собівартість товарної продукції за винятком підвищених витрат першого року масового виробництва нових виробів та собівартість продукції реалізованої із залишків минулого року:

де S_р — собівартість реалізованої продукції; S_т – собівартість товарної продукції; S_рм – витрати першого року масового виробництва; S_н1 – собівартість нереалізованої продукції на початок року; S_н2 – собівартість нереалізованої продукції на кінець року.

Собівартість валової продукції включає усі види робіт та послуг, що виконує підприємство. Відмінність від собівартості реалізованої продукції полягає у тому, що в першому випадку підприємство може виробляти продукцію для себе.

Витрати на одну гривню реалізованої продукції – найбільш відомий на практиці узагальнюючий показник. Його використовують для аналізу зниження собівартості; він дозволяє характеризувати рівень та динаміку витрат на виробництво продукції:

де S_1грн – витрати на одну гривню реалізованої продукції, грн/грн; S_тов – собівартість товарної реалізованої продукції, грн; Q_{тов.грн} – обсяг реалізованої продукції у вартісному вираженні, грн.

Собівартість одиниці продукції – витрати підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції:

де S_од – собівартість одиниці продукції; S_тов – собівартість товарної реалізованої продукції, грн; Q_тов – обсяг товарної продукції у натуральному вираженні.

5.5. Методи визначення собівартості

Для визначення собівартості продукції підприємства використовують такі методи: кошторисний, метод підсумовування та пофакторний методи.

Кошторисний метод ґрунтується на основі елементів витрат (матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фондів, інші витрати).Кошторис витрат виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з його основною діяльністю за певний період, незалежно від того, включаються вони до собівартості продукції в цьому періоді чи ні. Для розрахунку собівартості продукції кошторис витрат виробництва необхідно коригувати.

Метод підсумовування – передбачає визначення суми попередньо визначених собівартостей окремих виробів:

де S_і – собівартість окремих виробів; Q_i – загальний обсяг виробництва продукції i-того виду; n – кількість найменувань продукції.

Пофакторний метод – визначення собівартості з урахуванням впливу різних факторів.

де n – кількість факторів; S_тб – собівартість у базовому періоді; ∑∆S_і – сумарний вплив різних факторів.

де S₁, S₂ – витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу.