25. Новітній конституційний процес в україні

Процес творення нового Основного Закону нашої держави, що супроводжувався

низкою суттєвих змін від сповнень до Конституції 1978р., розпочався 16 липня

1990р. Того дня Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний

суверенітет України. У цьому процесі можна виділити три основних етапи.

Перший етап новітнього конституційного процесу в Україні охоплює період

від 16 липня 1990р. до 26 жовтня 1993р. На цьому етапі розпочинається робота з

підготовки проекту нової Конституції України.

24 жовтня 1990р. Верховна Рада затвердила склад першої Конституційної комісії

як органу парламенту і під проводом Голови Верховної Ради УРСР

Л.М.Кравчука. Роботу цієї Комісії можна умовно поділити на два відрізки:

період активної праці (до жовтня 1993р.) і період формального існування (до

10 листопада 1994р.). У середині першого періоду чітко виокремлюється ще

кілька, етапів, пов’язаних з такими резонансними подіями, як референдум СРСР

17 березня 1991р., проголошення Акту незалежності України 24 серпня 1991р.,

Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991р., всенарадне обговорення першого

варіанту Конституції (15 липня — 1 грудня 1992р.) і поява другого її варіанту

26 жовтня 1993р.

Незважаючи на гостру політичну боротьбу, 19 червня 1991р. Верховна Рада

схвалила Концепцію нової Конституції України, що стало визначною віхою у

конституційному становленні держави. Тут були сформульовані принципи

найновішого українського конституціоналізму, зокрема, що Конституція України

мала грунтуватися на Декларації про державний суверенітет, на ідеалі правової

держави, на соціалістичному виборі народу, що найвищою соціальною цінністю в

Україні стає людина, її права та свободи, що в молодій державі формується

громадянське суспільство, засноване на принципах соціальної справедливості і

пріоритету особи над державою. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада, реалізуючи

положення Декларації про державний суверенітет проголосила незалежність

України та створення самостійної української держави — України. Акт

незалежності наголошував, що на території України мають чинність виключно

Конституція і закони України. Ще далі у цьому напрямку пішов закон "Про

правонаступництво України ", ухвалений 12 вересня 1991 р. До прийняття нової

конституції він визнавав дію Основного Закону УРСР 1978 р., перетворював

Верховну Раду УРСР на Верховну Раду України встановлював кордони надавав

права громадянства всім особам, що мешкали на території України за станом на

24 серпня 1991р.

1 грудня 1991 р. на всеукраїнському референдумі 90,32 % з тих, хто взяв

участь у голосуванні підтвердили Акт проголошення незалежності.

1 липня 1992 р. Верховна Рада ухвалила постанову про винесення проекту

Конституції України 1 листопада 1992 р. на всенародне обговорення.

Результатом всенародного обговорення і праці Конституційної комісії став

черговий проект Основного Закону в редакції від 26 жовтня 1993 р. Та на жаль,

проект Конституції від 26 жовтня 1993 р. став не новою хвилею конституційного

процесу, а, навпаки майже повного його занепаду, процес було фактично

перервано.

Другий етап починається після завершення дострокових парламентських і

президентських виборів і охоплює період з 10 листопада 1994 по 8 червня 1995р.

Цей етап характеризується відновленням конституційного процесу. 10 листопада

1994 р. створена Конституційна комісія, яка була тимчасово загальнодержавною

комісією, співголовами якої стали Президент України Л.Д.Кучма та Голова

Верховної Ради України О.О.Мороз.

Одночасно з розробкою проекту Конституції України на другому етапі необхідно

було вирішити питання про встановлення (до прийняття Конституції України)

тимчасового конституційного правопорядку. Це було зумовлено тим, що до

Конституції Української РСР 1978 р. у різний час вносилося багато

неузгоджених між собою змін та доповнень, унаслідок чого вона перетворилася

на внутрішньо суперечливий документ. У зв’язку з цим виник стан

конституційної невизначеності, коли різні статті Конституції України по -

різному визначали принципові положення щодо організації влади в Україні

(наприклад ст.2 закріплювала радянську модель організації влади, а ст. 93-

організацію влади на засадах принципу поділу влад).

Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладанням Конституційного Договору між

Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади

та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України.

Конституційний Договір дав змогу створити умови для прискорення конституційного

процесу в Україні.[3]

Третій етап охоплює період від 8 червня 1995 р.(Підписання

Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України

"Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого

самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України") до

28 червня 1996 р. — прийняття Конституції України Верховною Радою У країни.

Потрібно звернути увагу на те, що на останньому етапі конституційний процес в

Україні характеризується істотними особливостями, які рідко трапляються в

конституційній практиці. Це, зокрема:

а) створення Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України в

липні 1995 р. з числа фахівців у галузі конституційного права;

б) створення Конституційною комісією на своєму засіданні 24 листопада 1995 р.

Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України з числа членів

Конституційної комісії (фактично для доопрацювання проекту, поданого першою

Робочою групою).

в) схвалення Конституційною комісією України проекту Конституції, який

представила ця Робоча група,! передача його разом із зауваженнями й

пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд до Верховної Ради

України;

г) створення Верховною Радою України 5 травня 1996 р. Тимчасової спеціальної

комісії на розгляд для доопрацювання проекту Конституції України;

д) колективне обговорення (на пленарному засіданні Верховної Ради України,

яке проходило майже цілу добу) статей проекту Конституції України і прийняття

нової Конституції України кваліфікованою більшістю голосів;

є) завершальне редагування тексту Конституції апаратом Верховної Ради України

і урочисте підписання тексту Конституції Президентом України і Головою

Верховної Ради України 12 липня 1996 р.

Так завершився черговий етап багатоскладного найновішого конституційного

процесу у суверенній Україні — етап підготовки тексту Основного Закону,

дискусій навколо нього і ухвалення Верховною Радою.

Але конституційний процес в цілому тільки набирає сили: попереду прийняття

десятків органічних та інших законів. Він взагалі триває увесь час, поки

існує держава і розвивається енергійно чи повільно, з урахуванням

особливостей розвитку відповідного суспільства і держави.

29. Виборче право — це система нормативно-правових актів, що встановлюють та регулюють права виборців у формуванні виборних органів державної влади та місцевого управління (самоврядування).

Основними принципами виборчого права у більшості країн є:

1) вибори є вільними. Людина сама вирішує йти їй на вибори чи ні, ніхто її не може примусити. Небажання громадян брати участь у виборах має назву — абсентеїзм (лат. absentis — відсутній). У деяких країнах передбачено адміністративні штрафи за небажання брати участь у виборах (Австрія — 1000 шилінгів або ув'язнення протягом 4-х тижнів);

2) вибори є загальними (загальне виборче право). Мають право брати участь у виборах всі громадяни, що відповідають вимогам виборчого права держави

3) вибори є рівними (рівне виборче право). Один виборець має право 1 голосу;

4) вибори є прямими та непрямими. Прямі вибори — система, за якою виборці мають можливість прямо висловити своє ставлення до кандидата шляхом подачі голосів (Україна, Росія, Франція, Польща). Непрямі вибори — система, за якою безпосереднє право обрання кандидата належить колегії виборщиків, на праві делегування їм своїх повноважень усіма виборцями (вибори президента у США, Фінляндії);

5) вибори є таємними. Таємне голосування — порядок подачі голосів, при якому виборець заповнює бюлетень у ізольованому приміщенні і особисто вкидає його в урну (в США використовуються машини для голосування);

6) відбуваються шляхом вільного волевиявлення — право кожного виборця віддати свій голос за кандидата, який йому імпонує за політичними, економічними, освітніми, чи іншими переконаннями (ніхто не має права примусити голосувати людину за кандидата, який їй не подобається з тих чи інших міркувань).

Активне виборче право — право громадян брати участь у виборах голови держави, представницьких органів влади (парламенту, місцевого органу влади), у ряді країн — також судів. Вік надання активного виборчого права звичайно встановлюється конституцією. В Україні активне виборче право надано всім громадянам, що досягли 18 років (за винятком осіб, визнаних судом недієздатними, а також що міститься в місцях позбавлення волі по вироку суду). Пасивне виборче право — право громадянина бути вибраним до представницьких органів держави. (ВР — 21 рік, Президентом — 35 років)