16.. Суб»єкти і об»єкти конституційно-правових відносин.

Суб’єкти, тобто учасники конституційно-правових відносин, досить різноманітні, що обумовлено багатством змісту таких відносин. Вони мають багато спільного з суб’єктами інших відносин: володіють певним статусом, наділені відповідною праводієздатністю, механізмом реалізації своїх повноважень тощо.

Суб’єктами конституційно-правових відносин є:

1. Український народ як сукупність громадян різних національностей, якому належить вся повнота влади на території республіки, корінні народи і національні меншини.

2. Громадяни України, особи без громадянства та іноземці.

3. Українська держава (Україна як держава).

4. Органи державної влади України.

5. Народні депутати та посадові і службові особи.

6. Політичні партії і громадські організації.

7. Територіальні громади, органи та інші суб’єкти місцевого самоврядування.

8.Адміністративно-територіальні одиниці, передбачені Конституцією і законами.

9.Державні та інші підприємства, установи і організації, навчальні й інші державні, комунальні і приватні заклади.

Цей перелік не є вичерпним, його можна розширити, диференціювати тощо. Суб’єктами конституційно-правових відносин, наприклад, можна вважати виборчі комісії (Центральну виборчу комісію та виборчі комісії різних рівнів), загальні збори громадян за місцем проживання, постійні комісії місцевих рад, асоціації депутатів тощо.

Об’єкти конституційно-правових відносин

Під об’єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб’єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб’єктивні конституційні права і обов’язки.

Згадані блага можуть бути матеріальними і нематеріальними.

Матеріальними видами об’єктів конституційно-правових відносин є:

політичні блага – конституційний лад, суверенітет, влада, влада народу, державна влада, громадянство, депутатський мандат, посада, територіальна цілісність тощо;

дії уповноваженого суб’єкта;

дії зобов’язаних суб’єктів;

речі та інші майнові і духовні блага;

поведінка суб’єктів конституційно-правових відносин;

результати поведінки суб’єктів таких відносин;

природні об’єкти.

Видами об’єктів нематеріальних конституційно-правових відносин є:

особисті нематеріальні блага людини і громадянина (життя, здоров’я, честь, гідність);

певні соціальні властивості і риси об’єднань, спільностей;

духовні цінності.

17 Політичні права і свободи — це права, які належать людині як члену політичного співтовариства, коли він виступає насамперед як громадянин держави. Ці права і свободи пов'язані з участю в сусп. житті, в управлінні дер-вою. В Укр. Пол. права належать переважно громадянам, хоча деякими з них (наприклад, свобода об'єднуватися в неполітичні організації, право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення) можуть користуватись також іноземці і особи без гром-ва. Щодо пол. прав правосуб'єктність у повному обсязі настає з 18 років. Пол. права можуть реаліз. людиною та громадянином як індивідуально, так і колективно. Наприклад, тільки колективним є право на збори, мітинги, об'єднання у пол. партії та громадські організації, яке одноособове здійснити неможливо. Закріплені в КУ пол. права і свободи відповідають загальновизнаним міжнародним нормам, які передбачені у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. і Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. та інших міжнародно-правових актах. Регламентація пол. прав і свобод здійснюється у відповідних законодавчих актах, насамперед в законах про вибори, про всеукраїнський та місцеві референдуми, про пол. партії в Укр.До пол. прав і свобод належать: право на свободу об'єднання у пол. партії та громадські організації; право брати участь в управлінні держ. справами, у всеукр. та місцевих референдумах, обирати і бути обраними до органів держ. влади та місцевого самоврядування; право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації; право направляти індивіду, альні чи колективні письмові звернення (ст. 36—40 КУ).Найбільш узагальненим, інтегруючим усі інші пол. права і свободи є право громадян брати участь в управлінні держ. справами, у всеукр. та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів держ. влади та місцевого самоврядування.

Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Громадські організації сприяють розвитку пол. активності і самодіяльності громадян. Прийняття або вступ до таких організацій відбув. на добровільних засадах, і ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність до політичних партій або громадських організацій. Причому всі об'єднання громадян рівні перед законом. КУ (ст. 37) вст. заборону щодо утв. і діял. Пол. партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності Укр., зміну конст. ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і тер. цілісності дер-ви, підрив її безпеки, незаконне захоплення держ. влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. Пол. партіям та громадським організаціям заборон. мати воєнізовані формування.За своїм змістом і характером право на об'єднання передбачає можливість створення двох видів недержавних об'єднань: пол. партій і громадських організацій. Право на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації закріплене у ст. 39 КУ. Воно дає можливість громадянам Укр. збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації. Про їх проведення мають завчасно бути повідомлені органи викон. влади чи місцевого самоврядування. В цій статті йдеться про публічні збори та інші публічні заходи з суспільне значущих питань. Тому таке право належить тільки громадянам. Право на звернення встановлене у ст. 40 КУ, і воно є правом кожного направляти індив. чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів держ. влади, місцевого самоврядування і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін. У ЗУ «Про звернення громадян» регламентуються питання практичної реалізації права людини на звернення, під яким розуміються викладені у письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви або скарги. Звернення мають розглядатись і вирішуватись у місячний термін від дня їх надходження, а ті, що не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання (ст. 20 закону).

21 Порядок формування і складу Кабінету Міністрів.

Відповідно до статті 114 Конституції України до складу Кабінету Міністрів України входять прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, , три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Юридичний бік встановленого Конституцією України порядку формування персонального складу Кабінету Міністрів відповідає міжнародним стандартам і передбачає обов'язкові дії з боку Президента і Прем'єр-міністра. Адже саме Прем'єр-міністр вносить пропозиції Президенту України щодо складу Кабінету Міністрів, а Президент призначає його членів.

Строк функціонування Кабінету Міністрів залежить від строків повноважень Президента України.

18.Поняття виконавчої влади. ЇЇ специфіка та особливості.Виконавча влада -- влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд.В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнається частина державного апарату (організація), яка має власну структуру та штат службовців і в межах встановленої компетенції здійснює від імені і за дорученням держави функції державного управління в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного життя.

Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Проте виконавча влада не вичерпується одним лише «виконанням законів». Вона покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядничу діяльність. У цих цілях з усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер.Таким чином, призначення органів виконавчої влади — управління, що охоплює:• виконавчу діяльність — здійснення тих рішень, що прийняті органами законодавчої влади;• розпорядчу діяльність — здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій.Виконавча влада діє безупинно і скрізь на території держави (на відміну від законодавчої і судової), спирається на людські, матеріальні та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армією, адміністрацією тощо. Це створює основу для можливої узурпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органами. Тут важливі діючі механізми «стримувань і противаг» як із боку законодавчої (через розвинуте законодавство і контроль), так і з боку судової влади (через судовий контроль і конституційний нагляд).На думку деяких авторів, виконавчій владі притаманна низка ознак:

-відносна самостійність у системі єдиної державної влади;-організаційний характер впливу на суспільні відносини;-організаційна оформленість її носіїв (суб'єктів), тобто вона має конкретне суб'єктивне визначення і уособлюється в діяльності спеціальних структур, наділених державою відповідною компетенцією;-системність суб'єктів (їх сукупність) характеризується функціональною взаємозалежністю, організаційно-ієрархічною підвладністю;-професіоналізм, тобто ця влада здійснюється спеціально утвореними і підготовленими, а також офіційно визнаними державою суб'єктами;

-універсальність існування в часі та просторі, тобто виконавча влада здійснюється безперервно й на всій підпорядкованій державі території.Виконавча влада реалізується у безпосередньому виконанні приписів законодавчої влади. Виконавча влада базується на певних принципах, тобто науково обґрунтованих і сформульованих ідеях, положеннях, які визначають характер діяльності її органів. Такими принципами є: пріоритет прав людини, демократизм, законність, рівноправність громадян у державному управлінні, гласність

19 Поняття конституційно-правової відповідальності

Конституційна відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності, що пов'язується, в першу чергу, із механізмом правового захисту Конституції України. У цьому випадку вчені говорять про конституційно-правову відповідальність. Але категорії "юридична відповідальність у конституційному праві та конституційно-правова відповідальність не є тотожними.

Юридична відповідальність у конституційному праві застосовується у широкому значенні як конституційна. адміністративна та кримінальна за порушення норм чинного конституційного законодавства, так і у вузькому значенні як спеціальний, галузевий вид юридичної відповідальності, передбачений конституційним правом. Таким чином, категорія юридичної відповідальності у конституційному праві є загальною і охоплює конституційно-правову відповідальність.

Юридична відповідальність в конституційному праві - це вид суспільних відносин, урегульованих нормами права, зміст яких полягає в заохоченні за належну правомірну поведінку, передбачену конституційно-правовими нормами, чи примусі до виконання приписів конституційних норм права в разі їх порушення, що здійснюються державою в межах чинного національного законодавства. Юридичній відповідальності в конституційному праві властиві загальні ознаки юридичної відповідальності, а саме: наявність позитивного і негативного аспектів; наявність правопорушення; соціальна небезпека діяння та його наслідків; винність суб'єкта правопорушення; наявність норми права, що передбачає юридичну відповідальність.

Юридична відповідальність у конституційному праві передбачає як пряму відповідальність, види і міра якої визначається конституційним правом (конституційно-правова відповідальність), так і опосередковану (бланкетну) відповідальність, види і міра якої визначається іншими галузями права (адміністративно-правова, кримінально-правова). У комплексі конституційна, адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення конституційно-правових норм є системою, механізмом юридичної відповідальності в конституційному праві України. Конституційно-правовій відповідальності властиві загальні та особливі ознаки, що визначають особливості її правової природи. До загальних ознак можна віднести такі: вона є видом соціальної відповідальності; конституційно-правова відповідальність має позитивне (проспективне) і негативне (ретроспективне) значення; конституційно-правова відповідальність є наслідком конституційного делікту; вона є Інститутом відповідної галузі права тощо.

До особливих ознак конституційно-правової відповідальності належать:

1. Конституційно-правова відповідальність має конституюючий (системоутворюючий) характер, тобто визначає загальні принципи для інших видів юридичної відповідальності.

2. Конституційно-правова відповідальність відповідно до особливостей предмета конституційно-правового регулювання має чітко виявлений політичний характер, оскільки відповідальність настає за порушення суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням влади в державі.

3. Конституційно-правова відповідальність передбачає конституційні санкції як міру юридичної відповідальності. Конституційно-правові санкції передбачають такі особливі міри і форми юридичної відповідальності, як дострокове припинення повноважень органу держави, органу або посадової особи місцевого самоврядування; відмова у реєстрації політичної партії, громадської організації; скасування чи призупинення дії конституційного нормативно-правового акта тощо.

4. Специфічність підстав конституційно-правової відповідальності: підставою ретроспективної відповідальності є юридичний факт конституційного делікту, а проспективної - юридичний факт набуття статусу суб'єкта конституційно-правової відповідальності.

5. Особливе коло суб'єктів конституційно-правової відповідальності, що є вужчим за коло суб'єктів конституційного права. Суб'єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути лише орган публічної влади або його посадова особа (об'єднання громадян, державні органи й органи місцевого самоврядування). Людина та громадянин не наділені конституційною деліктоздатністю. Навіть порушення людиною конституційних обов'язків є підставою адміністративної, кримінальної чи цивільної відповідальності в конституційному праві, але не конституційно-правової.

6. Конституційно-правова відповідальність є функціональним інститутом конституційного права, що об'єднує сукупність конституційно-правових норм що регулюють суспільні відносини у сфері проспективної та ретроспективної юридичної відповідальності деліктоздатних суб'єктів за порушення норм, конституційного права України.

7. Конституційно-правова відповідальність є важливим елементом механізмом правового захисту і охорони Конституції України та чинного конституційного законодавства.

8. Конституційно-правова відповідальність є гарантією всіх основних інститутів конституційного права, що виступають об'єктами конституційно-правової відповідальності (інститут основ конституційного ладу, інститут громадянства, інститут прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, інститут форм безпосереднього народовладдя, інститут парламентаризму, інститут президентства, інститут виконавчої влади. інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування).

9. Джерелами конституційно-правової відповідальності е не лише норми Конституції України, але й всі інші конституційно-правові норми, об'єктивізовані в системі чинного конституційного законодавства.

10. Для конституційно-правової відповідальності властиві особливі процесуальні форми її реалізації. В окремих випадках процедура конституційно-правової відповідальності регулюється комплексом конституційних та інших галузевих норм чинного законодавства.

Конституційно-правова відповідальність є складовим елементом всіх основних інститутів конституційного права (інститут основ конституційного ладу, інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина, інститут форм безпосереднього народовладдя, інститут парламентаризму, інститут президентства, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування).

19Поняття конституційно-правової відповідальності. В юридичній літературі можна спостерігати різні підходи до визначення конституційно-правової відповідальності.Перший підхід характеризується тим, що його прихильники обмежуються загальною характеристикою конституційно-правової відповідальності, розглядаючи її, наприклад, як відповідальність державних органів і посадових осіб за порушення конституційно-правових норм² або як настання несприятливих наслідків для суб'єкта, який скоїв правопорушення (негативна відповідальність), а також як правовий стан, обумовлений участю в публічно-правових відносинах (позитивна відповідальність)³.Другий підхід пов'язаний з намаганням деталізувати поняття конституційно-правової (конституційної) відповідальності, вирізняючи п окремі напрямки - відповідальність владних структур перед суспільством, відповідальність держави за забезпечення прав і свобод людини і громадянина, відповідальність окремої особистості (групи осіб) за невиконання своїх обов'язків або за зловживання своїми правами, що закріплені в Конституції¹.Розкриваючи зміст поняття «конституційно-правова відповідальність», доцільно, як уявляється, виходити із загальнішого поняття «юридична відповідальність», яке в теорії держави та права визначається як несприятливі наслідки, що настають для суб'єкта правопорушення, який не дотримується припису правової норми.Відповідно конституційно-правову відповідальність у загальному вигляді слід розглядати як несприятливі наслідки, що настають для суб'єкта конституційно-правового делікту (правопорушення). Ці несприятливі наслідки мають особливий політико-правовий характер і передбачаються в санкціях конституційно-правових норм. З урахуванням зазначеного можна зробити висновок: конституційно-правова відповідальність - це особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за скоєння конституційно-правового делікту та яка знаходить вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб'єкта конституційного делікту.Все сказане стосується конституційно-правової відповідальності в її негативному значенні. В юридичній літературі формулюється також поняття позитивної юридичної відповідальності -себто такої, що настає без вини. І справді, конституційне право має приклади такої відповідальності; зокрема, згідно з п. 10 ст. 106 Конституції України Президент України за поданням Прем'єр-міністра України припиняє повноваження членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій. Юридично це можна зробити без зазначення підстав відставки і тим паче без посилань на будь-яку вину з боку зазначених осіб