14. Громадянські права і свободи громадян України.

Громадянські (особисті) права і свободи є основою правового статусу особи і до них належать права: на життя, на повагу честі і гідності; на свободу і особисту недоторканність; на недоторканність; на недоторканність житла; на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної на іншої кореспонденції; на невтручання в особисте та сімейне життя; на вільний вибір місця проживання; на свободу думки і слова; на свободу світогляду і віросповідання (ст. 27-35)

Право на життя є найголовнішим, невід’ємним правом людини, життя людини – найвища цінність. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння

особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

15 Дострокове припинення

повноважень Президента України

та усунення його з поста в порядку імпічменту

Слід розрізняти припинення повноважень Президента України у разі об'єктивних причини і усунення його з поста як вищу форму персональної відповідальності Президента (імпічмент).

Згідно зі статтями 108 і 110 Конституції України повно­важення Президента України припиняються достроково у таких випадках. У разі відставки за власним бажанням. У цьому разі відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особистої заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України (п. 1 ст. 108, ст. 103 Кон­ституції).

Повноваження Президента України можуть бути припи­нені у разі неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути вста­новлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного скла­ду на підставі письмового подання Верховного Суду України за зверненням Верховної Ради України, і медичного виснов­ку (п. 2 ст. 108, ст. 110 Конституції України).

На жаль, процедуру вирішення цього питання Конститу­цією до кінця не визначено. Зокрема, незрозуміле, чого саме право пред'являти подання надано Верховному Суду Украї­ни. Незрозуміле також, який саме орган або установа мають право давати медичний висновок.

Нарешті, не з'ясовано, до якого державного органу мож­на оскаржити подання Верховного Суду України та медич­ний висновок про неможливість виконувати свої повнова­ження Президентом України за станом здоров'я.

Повноваження Президента України припиняються у разі його смерті (п. 4 ст. 108 Конституції).

За наявності згаданих підстав до обрання і вступу на пост нового президента у світовій практиці існують такі ва­ріанти заміщення цього поста.

1. Тимчасове виконання повноважень президента віце-президентом (США, Бразилія, Індія та ін.).

2. Виконання цих повноважень головою парламенту або однієї з його палат (Німеччина, Франція, Грузія, Білорусія, Монголія, Пакистан).

3. Здійснення повноважень президента прем'єр-мініст­ром (Австрія, Росія, Фінляндія, Туніс).

В Україні в разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов'язків Президента Ук­раїни на період обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України.

При цьому він у період виконання ним обов'язків Прези­дента не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6, 8, 10—12, 14—16, 22, 25 та 27 ст. 106 Кон­ституції України.

З достроковим припиненням повноважень Президента, а також з його заміщенням на посту глави держави пов'язане питання про його відповідальність.

У монархічних державах глава держави звичайно не мо­же бути відповідальним за свої дії, оскільки його особа ви­знається конституціями недоторканною. Так, згідно з п. Зст. 56 Конституції Іспанії "особа короля є недоторканною, і він не підлягає відповідальності".

Крім того, в парламентарних монархіях діє презумпція невинності глави держави, згідно з якою монарх не може по­милятися, оскільки діє на підставі поради своїх міністрів.

Конституції країн з республіканською формою правління також закріплюють загальний принцип політичної невідповь дальності президента, проте не виключається можливість юридичної (судової) відповідальності за певні тяжкі правопо­рушення.

Наприклад, згідно з Конституцією Італії, президент несе відповідальність за державну зраду або посягання на Кон­ституцію (ст. 90), у США — за зраду, хабарництво або інші тяжкі злочини і проступки (розділ 4 ст. 2 Конституції США), у ФРН — за навмисне порушення основного закону або ін­шого федерального закону (п. 1 ст. 61 Конституції ФРН), Мексиці — за зраду вітчизни та тяжкі кримінальні злочини (ст. 108 Конституції Мексики).

За вчинення злочинів у конституційному праві передба­чається спеціальна процедура звинувачення президента, яка визначається терміном "імпічмент" — спеціальні правила, процедура щодо притягнення до відповідальності глави дер­жави, а також винних службових осіб (міністрів) у разі по­рушення ними законів даної країни або вчинення злочинів.

Як правило, у європейських країнах континентального права і в ряді країн Африки справа, як правило, порушуєте ся парламентом, а по суті питання вирішується відповідною судовою інституцією, зокрема, Конституційним судом (ФРН, Італія, Болгарія) або Верховним судом (Португалія, Фінлян­дія, Румунія).

Відповідно до конституцій Австрії (п. 6 ст. 6) та Ісландії (еТі 11) главу держави може бути достроково усунуто з по­ста з ініціативи парламенту на підставі референдуму. При цьому, якщо референдум не підтримує рішення парламенту, тим самим висловлюється недовіра парламенту з боку ви­борців, що тягне за собою його розпуск.

У США, країнах Латинської Америки парламент, як пра­вило, одноособове вирішує питання як про притягнення пре­зидента до відповідальності, так і про його вину. Якщо його буде визнано винним, президент усувається з посади, після чого він може бути переданий до суду загальної юрисдикції.

В Україні згідно з п. З ст. 108 і п. 1 ст. 111 Конституції України визначаються умови і стадії процедури усунення Президента з поста в порядку імпічменту.

Виходячи зі статусу Президента України як всенародне обраного глави держави, процедура імпічменту не може бу­ти спрощеною. Тому Конституція України встановила досить складний порядок його проведення.

Умовою усунення Президента України з поста в порядку імпічменту є вчинення ним державної зради або іншого зло­чину.

Єдиним органом, який може ініціювати питання про усу­нення Президента України з поста глави держави є Верхов­на Рада України.

Першою стадією процедури імпічменту є ініціювання питання про усунення з поста Президента України більші­стю депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Друга стадія. Для проведення розслідування Верховна Рада створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до скла­ду якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Третя стадія полягає у розгляді на засіданні Верховної Ради України висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії;

Четверта стадія. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента Ук­раїни.

П'ята стадія полягає у перевірці справи Конституцій­ним Судом України і отриманні його висновку щодо додер­жання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент.

Отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, міс­тять ознаки державної зради або іншого злочину, становлять зміст шостої стадії процедури.

Заключна, сьома стадія процедури імпічменту — прий­няття рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту Верховною Радою України за умови, що це рішення буде підтримано не менш як трьома четвертими від конституційного складу парламенту, тобто 364 депутатами.