9. Міжнародний ринок золота.

Ринки золота – це спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється його регулярна купівля-продаж за ринковою ціною з метою промислово-побутового споживання, приватної тезаврації, інвестицій, страхування ризиків, спекуляції, одержання необхідної валюти для міжнародних розрахунків.

Основне джерело пропозиції золота – це його новий видобуток. Першість у видобутку золота належить ПАР (Південно-Африканській Республіці), також активно видобувають золото в Канаді, Австралії, Китаї, Бразилії, Росії та інших країнах.

На ринках золота купуються та продаються стандартні зливки. Зливки міжнародного типу мають вагу 400 унцій (12,5 кг), причому чистота їх сплаву повинна бути не менше 995-ї проби. Крупні зливки досягають ваги до 1 кілограма, а дрібні – мають вагу від 1 до 10 грамів. Також золото продається у формі монет старого та нового карбування, пам’ятних медалей, листів, дротів та пластин. Іноді покупці надають перевагу купівлі золотих сертифікатів – документів, що підтверджують право їх власника одержати за його пред’явленням певну кількість золота.

В організаційному плані ринок золота – це консорціум із декількох банків, які уповноважені здійснювати операції із золотом. Ці банки є посередниками між покупцями та продавцями золота. Крім того, існують спеціальні фірми, які займаються очищенням та зберіганням золота, а також виготовленням зливків.

У світі налічується понад п’ятдесят ринків золота, які за рівнем державного регулювання поділяються на чотири категорії: світові (Лондон, Цюріх, Нью-Йорк, Чикаго, Гонконг та ін.), внутрішні вільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро та ін.), місцеві контрольовані (Афіни та Каїр) та “чорні”.

На ринках золота існують такі ж типи контрактів, як і на валютному ринку. Спот-угоди на золото являють собою готівкові операції із терміном виконання на другий робочий день після дня укладання угоди. Останнім часом популярними стали також строкові операції із золотом – форвардні, своп-угоди, опціони та ф’ючерси. Ці угоди передбачають купівлю (або продаж) певної кількості золота у визначений день у майбутньому за ціною, що фіксується в момент укладання угоди.

10. Економічна сутність міжнародних інвестицій.

Міжнародні інвестиції включають іноземні інвестиції – вкладення іноземних юридичних та фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових та неурядових організацій в об’єкти інвестування на території даної країни; та зарубіжні інвестиції – вкладення в об’єкти інвестування, розміщені за межами території даної країни (придбання цінних паперів зарубіжних компаній, майна тощо).

В широкому розумінні міжнародними є ті інвестиції реалізація яких передбачає взаємодію учасників, котрі належать до різних держав (резидентів та нерезидентів стосовно конкретної країни).

Основу підприємницького капіталу як форми міжнародного руху капіталу становлять прямі та портфельні іноземні інвестиції. Спонукальні мотиви прямих та портфельних іноземних інвестицій аналогічні. В обох випадках інвестор прагне отримати доход за рахунок володіння цінними паперами або частиною власності прибуткової фірми. Розмежування на прямі тапортфельні інвестиції зводиться до проблеми власності та контролю. Слід зазначити, що уніфіковані кількісні показники відсутні.

Міжнародні інвестиції як об’єкт системного аналізу та обліку характеризуються різною інституційною сутністю (державні, приватні, міжнародних організацій, змішані), цільовою орієнтацією (прямі та портфельні), певними видами (іноземна і національна валюти, рухоме і нерухоме майно, грошові вимоги, цінні папери, права інтелектуальної власності, права на господарську діяльність, послуги), формами (100 % інвестиція, часткова участь у підприємстві, придбання рухомого та нерухомого майна, концесії), Числове значення частки іноземного інвестора у власності фірми, що є ознакою прямого іноземного інвестування в різних країнах суттєво відрізняється. Так, в Бельгії/Люксембурзі, США, Швеції та Фінляндії формально прямим іноземним інвестуванням вважається будь-яке вкладення, якщо воно перевищує 10% власності фірми; не менше 20% - в Італії та Франції; 25% - в Німеччині, Новій Зеландії та Японії; 50% - в Іспанії. При цьому кількісні параметри не відіграють вирішальної ролі, визначальним є можливість прийняття рішень щодо стратегії фірми. За визначенням експертів Організації економічного співробітництва та розвитку, прямими вважаються інвестиції, якщо іноземному інвесторові належить десять або більше відсотків акцій підприємства, але з достатнім правом участі в управлінні, або менше 10%, але з можливим ефективним впливом на нього.