4. Ямайська валютна система.

В березні 1973 р. були введені плаваючі валютні курси. З 1974 р. всі провідні валюти (долар, фунт стерлінгів, німецька марка, єна, французький франк) вже вільно плавали по відношенню один до одного. В тому ж році "Спеціальні права запозичення" - "кошик СДР" став новим еталоном цінності валют. У 1976 р. МВФ ухвалив рішення відмовитись від фіксації офіційної ціни золота, припинивши операції з ним у рамках МВФ, надавши право національним валютним органам розпоряджатися власним золотом на свій розсуд. І нарешті, у 1978 р. в статуті МВФ була закріплена відмова від фіксованих паритетів і офіційно введена в дію Ямайська валютна система.

Основна відмінність Ямайської валютної системи від Бреттон-Вудської:

1. Змінився носій світових грошей. Якщо Бреттон-Вудська система використовувала в якості кінцевого засобу розрахунку золото і резервні валюти, то нова валютна система спирається на СДР - колективну валюту МВФ. Ця валюта стала елементом в структурі міжнародної ліквідності.

2. Нова валютна система дозволяє як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їх змішаний варіант.

3. Наявність замкнутих валютних блоків, котрі, з одного боку, є учасниками світової валютної системи, а з іншого - всередині них існують особливі відносини між країнами-учасницями. Найбільш характерним прикладом є Європейська валютна система (ЄВС) - породження ЄЕС.

4. В Ямайській валютній системі права МВФ по нагляду за валютними курсами розширені. МВФ виробив основні принципи, котрих повинні дотримуватись країни - члени МВФ при проведенні курсової політики, з тим, щоб міжнародна валютна система в цілому функціонувала ефективно.

Суть цих принципів зводиться до такого:

§ Валютний курс повинен бути економічно обґрунтований. Країни повинні уникати маніпулювання валютним курсом з метою недопущення необхідного регулювання платіжного балансу або отримання несправедливих конкурентних переваг.

§ Здійснювати інтервенцію з метою згладжування значних хаотичних короткострокових курсових коливань.

§ При проведенні інтервенції враховувати інтереси інших країн. Були розроблені також основні критерії для визначення, чи виконує країна ці принципи.

На країни - члени МВФ покладалися зобов'язання: при виборі нового валютного режиму інформувати МВФ; співпраця країн-членів з МВФ та між собою у розв'язанні валютних проблем; національна економічна політика країн-членів повинна сприяти стабілізації валютних курсів.

Ямайською системою передбачалося скасувати золото як офіційний міжнародний розрахунковий засіб та міру вартості. Була скасована офіційна ціна золота й почалась його демонетиризація, тобто позбавлення золота функції грошей. Золото могло бути національним резервним засобом, але всі розрахунки між МВФ і національними валютними установами здійснювалися лише в СДР.

5. Сучасні тенденції та проблеми розвитку світової валютної системи.

У сучасних світових валютних відносинах можна спостерігати спадковий зв’язок Ямайської валютної системи з Бреттон-Вудською. Хоча офіційно був проголошений стандарт СДР замість стандарту американського долара і рівність усіх валют світу, але фактично долар продовжує залишатися домінуючою валютою у світовій валютній системі. Так, близько 90 % усіх валютних операцій на світових валютних ринках здійснюється або з доларом, або через долар. І хоча існує тенденція до валютного плюралізму, але поки що відсутня реальна конкуренція американському долару. Протягом останніх десятиліть було декілька спроб створити альтернативу американському долару на світових валютних ринках, але реально зараз лише одна валюта здатна конкурувати з доларом – це єдина європейська валюта – євро, що була введена у 12 країнах Європи в безготівковий обіг з 1 січня 1999 р., а в готівковий обіг з 1 січня 2002 р.

Також можна говорити про тенденцію до переходу від стандарту СДР до стандарту на основі провідних валют світу. Зараз у світі виокремлюються три провідні фінансові центри – Лондон, Нью-Йорк та Токіо, валюти яких можуть становити основу світової валютної системи. У міжнародних валютних відносинах також посилюються позиції Європейського Валютного Союзу та його валюти євро і валюти “останньої інстанції” швейцарського франка, який неодноразово доводив свою стабільність та надійність у періоди світових валютних криз та катаклізмів.

Хоча золото втратило більшість функцій грошей, його значення для світової валютної системи не можна недооцінювати. Золоті запаси залишаються фондом світових грошей і найбільш надійними резервними активами порівняно із сучасними функціональними формами світових грошей – національними валютами, , міжнародними штучними валютами. Цей факт ще раз був доведений ситуацією на світових фінансових ринках, що склалася після терактів у США 11 вересня 2001 p., коли ціна на золото швидко зросла через великий попит на нього.

Обговорюючи сучасну світову валютну систему, також варто приділити увагу проблемам функціонування СДР. Практика використання СДР не відповідає меті, з якою створили цю валюту, вона не стала ні еталоном вартості, ні головним резервним та платіжним засобом. СДР в основному використовують в операціях МВФ як коефіцієнт перерахунку національних валют, крім того, квоти, кредити, доходи та витрати виражаються в цій штучній валюті. Поза межами МВФ СДР використовують на світовому ринку позичкового капіталу – деякі рахунки, облігації, синдиковані кредити деноміновані у СДР. Офіційно СДР можуть використовуватися банками, підприємствами, приватними особами. Тому розвивається ринок приватних СДР (здебільшого у формі банківських депозитів), обсяг якого приблизно становить 10 мільярдів.

Крім того, існують певні проблеми з функціонуванням режиму плаваючих валютних курсів, який не забезпечує стабільності світової валютної системи. Більшість країн віддають перевагу режиму регульованого плавання валютного курсу, підтримуючи його різними методами валютної політики.

Великі світові валютні кризи та негаразди призвели до виникнення різноманітних пропозицій реформування системи. Усі вони подібні через те, що в них висловлене бажання обмежити валютні коливання між основними валютами, а відрізняються методами досягнення такого обмеження. Три найбільш популярні пропозиції щодо досягнення стабільності у світовій валютній системі запропонували Джон Вільямсон, Рональд МакКіннон та Джеймс Тобін.