15. Міжнародний валютний фонд (мвф).

Центральну роль у світовій валютній системі відіграє міжнародний валютний фонд, який було засновано у липні 1944 року відповідно до рішення Бреттон-Вудської конференції. Свою діяльність МВФ розпочав першого березня 1947 року. У 1947 році членами фонду стали 40 держав, у 1959 році їх кількість збільшилась до 47, у 1970 році – до 116, у 1992 році – до 157 і зараз кількість країн-членів складає 184.

Функціонування МВФ регулюється Статтями Угоди – документом, що виконує роль Статуту. Статтями угоди закріплено такі цілі діяльності МВФ:

·         розвиток міжнародного співробітництва у валютній сфері через механізм консультацій;

·         сприяння розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі;

·         забезпечення стабільності валютних курсів, недопущення неконкурентного знецінення валют;

·         допомога у створенні багатосторонньої системи платежів, усунення валютних обмежень, які гальмують розвиток міжнародної торгівлі;

·         надання ресурсів Фонду у тимчасове користування для запобігання порушення рівноваги платіжних балансів.

Тобто, МВФ у своїй діяльності поєднує функції регулювання, функціонування, нагляду та консультування країн-учасниць у сфері валютно-фінансових відносин.

Джерелами фінансових ресурсів МВФ є:

·         власні кошти – статутний фонд, який станом на січень 2008 року становив 217 млрд СДР (спеціальних прав запозичень), або 325 млрд дол. США [15];

·         залучені кошти – кредити урядів країн-членів чи їх Центральних банків (у 1982 році введено обмеження, що обсяг залучених ресурсів не повинен перевищувати 60% статутного фонду).

До основних органів управління МВФ належать:

·   вищий орган МВФ – Рада керуючих, яка проводить засідання один раз на рік і кожна країна висуває одного постійного керівника, як правило міністра фінансів країни чи голову центрального банку, і заступників;

·   Виконавча рада, яка складається з 24 виконавчих директорів і яка керує поточною діяльністю МВФ, найвищою посадою у Виконавчій Раді є посада директора-розпорядника;

·   Тимчасовий комітет Ради керуючих є консультативним органом, засідання якого відбуваються два рази на рік і який включає 24 члени;

·   Комітет з розвитку, який опікується співробітництвом з країнами, що розвиваються.

Процес прийняття рішень у МВФ опосередковується через механізм квот, які визначають кількість голосів країн-членів. Кожна країна має 250 голосів + 1 голос на кожні сто тисяч СДР у квоті країни в статутному фонді. Більшість рішень в МВФ приймаються простою більшістю голосів.

Розмір квоти країни залежить від: ВНП; рівня золотовалютних резервів країни; середньої щорічної суми поточних платежів. Квота України складає 0,647% статутного фонду, або 1372 млн СДР чи 1921 млн доларів США за результатами перегляду квот у 1999 році. Обліковою одиницею МВФ є спеціальні права запозичення (СДР), що визначається як середньозважена п’яти валют (долара США, євро, англійського фунта стерлінгів, японської єни і швейцарського франка).

Учасники Бреттон-Вудської конференції доручили Фонду виконання трьох основних функцій:

·   контролю за дотриманням “кодексу поведінки” – тісне співробітництво в питаннях міжнародної валютної політики і міждержавного платіжного обігу;

·   надання членам фонду фінансових ресурсів;

·   організація форумів для взаємних консультацій країн-членів і співробітництва з міжнародних валютних питань.

Для ведення справ з Фондом кожна держава-член повинна призначити фіскальне агентство (скарбниця держави-члена, міністерство фінансів, ЦБ) та банк депозитарій . Членство відкрито для будь-якої країни, що здатна і готова виконувати певні обов’язки:

·         інформувати інші країни про заходи щодо визначення вартості своїх грошей стосовно грошей інших країн;

·         відмовитися від обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;

·         дотримуватися тієї економічної політики, яка приведе до зростання як власного національного багатства так і всієї світової спільноти в цілому.

Головними напрямками діяльності МВФ є:

1.Інспектування – пов’язане з переходом від паритетної до сучасної, відкритої системи обміну валют, інспектування передбачає нагляд за міновою політикою, що її здійснюють члени організації;

2.Консультування, яке включає такі три типи консультацій:

·         щорічні консультації, що проводять 5 експертів, які два тижні збирають інформацію про соціально-економічний розвиток країни і про ефективність економічної політики уряду;

·         додаткові консультації, що призначає директор-розпорядник в тих випадках, коли країна опиняється в складній економічній ситуації;

·         спеціальні консультації проводяться з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан та тенденції розвитку світової економіки;

3.Надання послуг, яке може набувати таких форм:

·         підвищення кваліфікації національних кадрів, що проходить в інституті МВФ, який знаходиться у Вашингтоні і було створено в 1964 році;

·         технічна допомога щодо розробки та реалізації певних проектів;

·         інформаційне обслуговування, що здійснюється у формі публікації щорічних та щомісячних матеріалів, видання спеціальних брошур;

4.Фінансування, яке поділяють на:

·         безпосереднє у вигляді надання кредитів;

·         поетапне, яке здійснюється у формі запровадження механізму надання резервних кредитів та механізму розширення фінансування (EFF);

·         пільгове, яке здійснюється у формі запровадження механізму фінансування структурної перебудови, механізму розширеного фінансування структурної перебудови;

·         спеціальне, яке здійснюється у формі запровадження механізму компенсаційного фінансування, механізму фінансування буферних запасів, механізму фінансування системних трансформацій.

Кредитування з боку МВФ покликане полегшити труднощі країн, в той час як вони проводять політику стабілізації і реформ, направлену на вирішення проблем платіжного балансу і відновлення умов для активного економічного зростання. Ця політика відрізнятиметься залежно від конкретних обставин країни, особливо від основних причин проблем. Наприклад, країна, що переживає різке падіння цін на ключову статтю експорту, може просто потребувати фінансової допомоги, яка дозволила б їй протриматися до відновлення цін. Країні, що страждає від втечі капіталу, необхідно вирішити проблеми, які призвели до втрати довіри інвесторів: це можуть бути дуже низькі процентні ставки, завищений обмінний курс, великий дефіцит державного бюджету, дуже швидке зростання обсягу боргу або неефективність і недосконале регулювання внутрішньої банківської системи.

МВФ надає країнам членам кредитні ресурси як правило на таких умовах:

1)      макроекономічна політика уряду повинна бути спрямована на забезпечення активного сальдо платіжного балансу;

2)      обмеження державних витрат;

3)      фінансування виробничої сфери;

4)      бездефіцитність державного бюджету, стримування інфляції;

5)      ефективна податкова політика;

6)      стабілізація грошового обігу;

7)      використання ринкових механізмів та конкуренції;

8)      структурна перебудова економіки, роздержавлення, розвиток експортних галузей;

9)      забезпечення стабільності політичної влади.

Рекомендації МВФ країнам-членам базуються на постулатах монетариської концепції.

Формування Групи Всесвітнього (Світового) банку було розпочато рішенням Бреттон-Вудської конференції водночас з МВФ. Ці два інститути тісно зв'язані між собою сферою діяльності, а також організаційно. Так, членом Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) може стати тільки учасник МВФ. Ці дві інституції вони входять до системи ООН.