2. Гендерне виховання дошкільників

І. Кон відзначає, що спостереження за поведінкою батьків відносно новонародженої дитини свідчать, що психофізіологічні реакції чоловіка і жінки на малюків подібні, а реакції поведінки різні: жінка прагне приласкати дитину, тягнеться до неї, чоловік часто відчуває емоційний дискомфорт у тісному контакті з дитиною. Подібні відмінності спостерігаються навіть у тих сім’ях, де батько повністю поділяє з матір’ю всі турботи по догляду за дитиною. Матері, заспокоюючи дитину, використовують невербальний канал спілкування (тактильна взаємодія: беруть на руки, гладять, цілують тощо). Батьки ж використовують вербальний канал (заспокоюють словами).

М. Лем , спостерігаючи за тим, як грають і контактують батьки з 7–13-місячними малюками, виявив, що матір більше ласкає дитину, грає у звичні для неї ігри, розважає іграшками. Батько частіше залучає її в силові ігри, а також ігри незвичні й спонтанні. Розрізняються й мотиви, за якими батьки беруть дитину на руки. Матір частіше робить це, доглядаючи за нею, намагаючись заспокоїти, обмежити активність, тоді як батько бере малюка для гри або тому, що дитина сама просить взяти її на руки.

Зазвичай, маленьку дитину молодий батько відчуває дуже рідко. Він знає, що у нього є немовля, він любить його, але любить якось абстрактно. Але він і гадки не має, як можна проявити себе відносно до дитини. Якщо в своїй сім’ї чоловік не отримав належної підготовки до догляду за дитиною, то молода дружина може компенсувати цей брак виховання. Вона має допомогти чоловікові стати батьком. А для цього слід частіше залишати дитину з батьком, давати її йому на руки – тілесний контакт дуже важливий для емоційного зближення батька й дитини, доручати йому якомога більше справ по догляду за дитиною, залучати до купання і вигодовування тощо.

Для встановлення тіснішого контакту з дитиною молодому батькові доцільно: частіше брати малюка на руки; годувати дитину (зрозуміло, за допомогою соски); давати дитині палець; розмовляти з малюком; класти дитину на себе, щоб відчувати тепло батьківського тіла; міняти пелюшки; купати дитину; частіше брати дитину на прогулянки; тримати під контролем свої емоції; стежити за своїм голосом; в жодному випадку не вдаватись до фізичних (хай найпростіших) покарань.

Чимало дослідників феномену батьківства пишуть про відмінності материнської й батьківської любові. Материнська любов – безумовна, глобальна й постійна. Безумовно, бо мати любить свою дитину незважаючи ні на що, любить вже тому, що це її дитина. Глобальна, бо вона виявляється в кожній ситуації, незалежно від обставин. Постійно, бо триває впродовж усього життя. Батько ж любить дитину більш відсторонено. Він любить її тоді, коли, на його думку, її є за що любити, коли вона справджує його сподівання й уявлення. Батько сильніше любить ту дитину, яка найбільше на нього схожа, нагадує його звичками чи задатками, поведінкою, способом життя, манерами і навіть одягом. Для жінок значення материнства у три рази вище, ніж значення батьківства серед чоловіків – до такого висновку прийшла у своїх дослідженнях Марія Травінська.

На тлі відносної вивченості материнства, батьківство залишається „білою плямою”. Часто в літературі батькові відводиться другорядна роль. Зокрема, А. С. Співаковська говорить про те, що формування виховної позиції батька дещо відстає від материнської позиції, позаяк найбільшу прив’язаність до дитини батьки починають відчувати, коли діти вже підросли. К. Вітакер відводить батькові роль стороннього спостерігача під час вагітності дружини і догляду за малюком. Ця „невключеність”, на його думку, провокує відчуття самотності в чоловіка. Разом з тим, К. Флейк-Хобсон (1992) вважає, що участь чоловіка в процесах народження і виховання дитини чинить суттєвий вплив і на подружжя, і на малюка.

Для виховання дитини необхідна наявність дорослих обох статей. Адже таким чином дитина отримує навички статеворолевої поведінки. На жаль, наше виховання має перекос у „жіночу” сторону. Тобто дівчатка не знають, як спілкуватися з хлопчиками, а хлопчики виростають жіночними і важко адаптуються в середовищі однолітків. Це є результатом не лише зростання розлучень, але й впливу застарілих традицій щодо розподілу сімейних обов’язків: чоловік матеріально забезпечує сім’ю, жінка забезпечує побут і виховує дітей. Серед чоловіків популярним є придуманий ними ж міф – чоловікам непристойно поратися з дітьми, не чоловіча це справа. На жаль, багато хто переконаний, що основне призначення чоловіка – забезпечити матеріальне благополуччя сім’ї.

Роль батька в житті і розвитку дитини не менш виняткова й унікальна, ніж роль матері, хоча й на свій лад. Правда, матір входить першою в почуття й свідомість дитини, а батько – дещо пізніше, але він також покликаний здійснити чудо: разом з матір’ю створити особистість. У батькові дитина відчуває потребу. Справжній батько вкрай потрібний як хлопчикам, так і дівчаткам.

У суспільстві давно побутує думка, що дитина не може рости без матері. До безбатченківщини звикли, хоч це явище, як і раніше, не схвалюється психологами і педагогами. Проте роль батька у вихованні дітей неабияка. При цьому стать дитини не є визначальною, бо дехто з педагогів надає значення чоловічому впливу лише на формування сина, ігноруючи чи недооцінюючи його у вихованні доньки. Для дівчини батько – перший чоловік в житті, який її любить просто за факт існування. Він стає ідеалом чоловіка, якого дівчина буде шукати в майбутньому, людина, яка для неї тривалий час уособлює чоловіків як вид. Доньку легко любити, вона не вимагає нічого, окрім любові і невеликої уваги і турботи. Дівчатам часто не потрібна строгість, вони не сприймають батька як приклад для наслідування. Його увага їм потрібна радше для самоствердження й усвідомлення своєї цінності в очах чоловічої половини населення. Стосунки батька й дочки є практично ідеальною моделлю взаємин чоловіка і жінки.

Соціальна роль батька важка тим, що, на перший погляд, видається очевидною. Саме ця очевидність створює чимало психологічних пасток під час їх засвоєння. Ось деякі з них:

1) „пастка простої мети” – відмова від наявності екзистенціальної мети в ролі батька („Годую, одягаю, що ще потрібно?”);

2) „пастка нормальності”, або „все, як у людей” – потенційна відмова від розуміння і прийняття унікальності свого життя і життя членів своєї сім’ї;

3) „пастка правоти сили” – відмова від усіх можливих способів вирішення конфліктів, крім силових чи пов’язаних з демонстрацією сили;

4) „пастка віку” („Я ще молодий”, „Вона – ще нічого не розуміє, хай матір з нею вовтузиться”), орієнтація на вік як критерій розвинутості людини;

5) „пастка подарунка” („Я йому все купую, що захоче .”) – підміна екзистенціальності в стосунках речами, ігнорування цінності людського спілкування;

6) „пастка споживацтва”, або „в сім’ї можна розслабитися”. Почуття інших членів сім’ї не враховуються;

7) „пастка переваги статі” – відмова від вирішення життєвих завдань невідомим чином (жіночим);

8) „пастка соціальної цінності статі” („Хлопчик собі завжди дорогу проб’є”, „Чоловіка скрізь на роботу візьмуть”). Відмова від екзистенціальних переживань як непотрібних;

9) „пастка ревнощів до дітей”, необхідність рахуватися з тим, що увага дружини належить маленьким дітям;

10) „пастка очікуваної обов’язкової любові”, наприклад, „Я тобі батько, тому ти повинен мене любити і поважати”.

Якщо для жінки материнство – це швидше біологічне, ніж соціальне начало, то для чоловіка батьківство – в основному соціального походження. Традиційно батьківство не передбачало щоденного догляду за дитиною. Сьогодні, у зв’язку зі зміною становища жінки в суспільстві, намітився поворот до „нового батьківства”, усвідомлення чоловіками відповідальності за сім’ю і дітей.

І неправильно діють ті жінки, які допускають чоловіка до дитини лише тоді, коли він має виступити в ролі караючої десниці. Не можна зводити роль батька в сім’ї до ролі пугала, міліціонера тощо. Батько є першим зовнішнім об’єктом для дитини і відіграє роль моделі при ранній ідентифікації. Батько стимулює процес віддалення дитини від матері, прискорюючи тим самим процес соціалізації.

І. С. Кон звертає увагу на відмінності в батьківському та материнському впливі на формування особистості дитини. Батько сприймається і насправді буває жорсткішим і авторитарнішим, ніж мати, особливо щодо хлопчиків і юнаків. Психологічна близькість із батьком спостерігається рідше, ніж з матір’ю. Вплив батька на виховання дітей у більшості сімей нижчий, ніж вплив матері. Дехто вважає, що батько строгіший й вимогливіший до дітей, ніж матір. Насправді ж це залежить від статі дитини. Чоловікам легше вдається досягти дисципліни у хлопчиків, жінкам – у дівчаток, тоді як емоційну підтримку сини, навпаки, частіше знаходять у матері, а дочки – у батька.

Батько не просто символ, абстрактне втілення чоловічого начала. Його особисті якості, стиль його життя також сильно впливають на дітей. Психологічні дослідження свідчать, що сини емоційно „холодних” батьків частіше бувають соромливими, тривожними, їхня поведінка антисоціальніша. Навпаки, емоційна близькість з батьком позитивно позначається на хлопцях.

Сучасна психофізіологія переконливо довела: батьківські почуття відрізняються великою пластичністю. Вони значно сильніше залежать саме від виховання, ніж від істинної схильності. Наприклад, сила емоційної прив’язаності матері до дитини залежить і від того, була дитина бажаною чи ні, наскільки тісним і тривалим є її контакт з новонародженим; чим раніше і триваліший цей контакт, тим сильніше і материнське почуття, коли інстинкт підкріплюється досвідом і звичкою. Все це вірно і щодо батьків. На основі досліджень зарубіжні вчені зробили висновки:

– батьки, зазвичай, чудово розуміють „мову” новонароджених, самі вміють розмовляти з ними;

– батьки вміють прекрасно доглядати за дитиною: змінювати пелюшки, користуватися присипкою, давати пляшечку з дитячою сумішшю. Експерименти показали: малюки, що залишились вдома з батьком, випивали молока зовсім не менше, ніж у тих випадках, коли пляшечку давала матір;

– батько здатний прекрасно розрізняти відтінки плачу малюка, здогадуючись, на що він жаліється, чого хоче.

Щоб у людині формувалась батьківська сфера (материнське чи батьківське почуття) у своєму розвитку майбутні матір і батько повинні пройти певні стадії. Тільки в цьому випадку в них, як майбутніх батьків, з’являється бажання мати дитину й формується здатність належним чином турбуватися про неї й виховувати її. При цьому характер формування основних компонентів батьківства на кожному з етапів має ґендерний відтінок. Якщо на початковому (до 3-х років) етапі формування материнської й батьківської сфери особливу значущість для дітей обох статей має тактильний контакт з матір’ю, то вже на наступному етапі (3–10 рр.) у них домінують різні потреби в іграх, у т. ч. у сюжетно-рольових, на них впливають різні визначальні агенти соціалізації, формуються різні соціально-значущі взірці поведінки. Тим більше відрізняється процес формування установки на материнство-батьківство в період статевого дозрівання, особливо з огляду на асиметрію темпів дозрівання юнаків і дівчат.

Підготовку дітей до виконання свого життєвого призначення, різних соціальних ролей - мужнього сина, турботливої доньки, доброго брата чи сестри - треба починати з раннього віку, коли починає формуватись особистість.

Метою гендерного виховання є:

-формування правильного розуміння ролі чоловіка і ролі жінки у суспільстві;

-формування моделі поведінки певної статі;

-прищеплення культури взаємовідносин статей.

З огляду на це перед педагогами дошкільного закладу стоять такі завдання з гендерного виховання дошкільників:

- виховувати у дітей стійкий інтерес і позитивне ставлення до себе як обєкта пізнання;

-поглиблювати знання про розподіл усіх людей на чоловіків і жінок, про зміст понять "хлопчик", "дівчинка", сприяти статевій ідентифікації;

-правильно і компетентно реагувати на прояви сексуального розвитку дітей різних статей;

-підтримувати фізичне і психічне здоров'я дітей, радість світосприйняття. оптимістичне ставлення до навколишнього світу;

-створювати умови для набуття досвіду відносин з навколишнім світом у цілому і світом людей зокрема;

-ознайомлювати з основними функціями сім'ї як психологічної групи і соціального інституту;

-закладати основи виконання відповідних своїй статі соціальних ролей.

У дошкільному закладі питання гендерного виховання починаючи з раннього віку є частиною усіх видів діяльності дітей. На заняттях з різних розділів програми, під час образотворчої, трудової та ігрової діяльності діти засвоюють загальноприйняті норми поведінки, зміст і особливості виконання певних соціально-статевих ролей.

Починаючи з середньої групи, з дітьми проводяться спеціально організовані заняття, спрямовані на реалізацію завдань гендерного виховання, адже діти 5 року життя мають деякі уявлення про особливості соціальних взаємовідносин між жінками і чоловіками.

Роботу з гендерного виховання потрібно проводити комплексно, використовуючи різні методи, спеціально підготовлені та природні ситуації, що виникають у процесі життєдіяльності. Уся робота з гендерного виховання дітей дошкільного віку здійснюється, дотримуючись таких принципів: активності - використання будь-яких ситуацій у житті дитини для формування у неї правильних установок щодо своєї статі і вироблення відповідної рольової поведінки; реалістичності - формування реалістичного розуміння статевої диференціації; адресності - врахування не лише статі і віку дитини, а й її психічного та фізичного розвитку, соціального і культурного рівня; неперервності - послідовне врахування накопичених знань і соціального досвіду дитини, починаючи з раннього дитинства; моральної чистоти - виховання моральної особистості, у якій домінують якості, що формують хлопчика як майбутнього чоловіка, а дівчинку - як майбутню жінку.

Конспект заняття з гендерного виховання «Граємо в дорослих : будемо жінками, будемо чоловіками».

Тема : «Граємо в дорослих : будемо жінками, будемо чоловіками».

Мета : Фізичний розвиток. Формувати рухову активність, підтримувати бажання виконувати рухливі ігрові вправи, зокрема такі, що зображають трудові процеси, виховувати культурно-гігієнічні навички.

Соціально-моральний розвиток. Зацікавлювати хлопчиків чоловічими професіями, а дівчаток – жіночими. Формувати уявлення про те, що і чоловіки і жінки роблять багато корисних справ; виховувати повагу до протилежної статі, доброзичливість, працелюбність.

Емоційно-ціннісний розвиток. Викликати емоційний відгук на ігрові ролі ; формувати вміння обирати за задумом види ігрової діяльності, улюблені ролі.

Пізнавальний розвиток. Формувати у дітей уявлення про соціальні ролі чоловіка та жінки, професійну діяльність жінок та чоловіків у нашому суспільстві; про предмети та речі, якими користуються чоловіки та жінки у своїй професійній діяльності. Розвивати вміння орієнтуватися у стереотипах жіночої і чоловічої поведінки та у виборі статевих ролей. Вправляти в утворенні послідовності і групувати об’єкти та предмети за спільними ознаками.

Мовленнєвий розвиток. Поповнювати словниковий запас дієсловами, які характеризують види виробничої діяльності людини; вправляти у побудові словосполучень та складних речень, розвивати зв’язне мовлення.

Художньо-естетичний розвиток. Формувати вміння добирати для хлопчика та дівчинки спецодяг представників різних професій.

Креативний розвиток. Активізувати творчу уяву та фантазію під час вибору професій для казкових персонажів.

Матеріал : телевізор; магнітофон; диски з записами музики, кінофільму; знаряддя праці (пояс з інструментами будівельника, кермо, нитки, фен, шприц (слухавка); картки для індивідуальної роботи, зображення казкових персонажів (півник, Попелюшка, Дюймовочка, Сова); стільчики з елементами одягу різних професій (лікар – білий халат, слухавка; боксер – боксерська груша та рукавички; перукар – фартух, фен; будівельник – каска, пояс з інструментами); іграшки (машинка, пістолет, шабля, конструктор, лялька, коляска, книжка, м’яка іграшка) ; столи, підготовлені до господарсько-побутової праці за кількістю дівчаток, накриті клейонками (тісто, формочки, деко для випічки), та столи для праці в природі за кількістю хлопчиків (стаканчики з землею, палички, цибуля, поливалки), щітки, совочки, іграшкова духова шафа, фартухи, косинки, вологі серветки, відро для сміття.