3.Спілкування

Спілкування і діяльність

Спілкування тісно пов'язане з діяльністю. Будь-яка форма спілкування виступає як форма спільної діяльності (люди завжди спілкуються в процесі певної діяльності), умова діяльності або як окремий вид діяльності. Специфіка спілкування в процесі діяльно­сті полягає у створенні можливості організації та координації діяль­ності окремих учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та стосунки між людьми.

Функції спілкування

У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ло-мов виділяє три групи таких функцій: інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси фор­мування, передання та прийому інформації.

Регуляційно-комунікативна функція полягає в регуляції пове­дінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує на їхні дії.

Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

Виходячи з названих вище функцій, Г. Андреева виділила три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформацією), інтерак­тивну (взаємодія) та перцептивну (розуміння людини людиною).

Комунікативна сторона спілкування тісно пов'язана з обміном інформацією, проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії. Якщо немає такого загального розуміння, мо­жуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані комуніка­тивні бар 'єри. Останні постають внаслідок дії психологічних фак­торів —різних диспозицій, установок, ціннісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо.

Невербальна комунікація

Комунікаційний процес реалізується за допомогою певних за­собів — знакових систем. За критерієм знакових систем можна виділити невербальне та вербальне спілкування.

Невєрбальне спілкування відбувається, як правило, усвідом­лено, мимовільно. Хоча люди певним чином контролюють своє мовлення, можна шляхом аналізу міміки, інтонації оцінити пра­вильність, щирість мовної інформації. Для розуміння невербальних елементів спілкування необхідне, як правило, спеціальне навчання. Невербальні засоби передання інформації людина засвоює раніше, ніж вербальні. Немовля починає розрізняти "емоційні стани" ма­тері, реагує на інтонацію голосу, вираз обличчя, жести, дотики. У дорослих при контактах з незнайомими перше враження виникає саме завдяки засобам невербального спілкування (візуальний кон­такт, експресія, емпатія — здатність до співпереживання).

Одним з важливих параметрів, що характеризують невербаль-ну комунікацію, є міжособистісний простір — дистанція, яка неусвідомлено встановлюється в процесі безпосереднього спілку­вання між людьми. Чим тісніші стосунки між людьми, тим менша просторова дистанція між ними в процесі спілкування. Ця дистан­ція залежить від національних еталонів поведінки, соціального ста­тусу, віку, психологічних особливостей. Надто близька, як і відда­лена, дистанція негативно відбивається на ефекті спілкування. Най­ближче спілкуються близькі, знайомі, родичі. Збільшення міжосо-бистісного простору може викликати неприємні почуття. Зацікав­лені один в одному співрозмовники зменшують дистанцію спілку­вання; психічно тривожні намагаються збільшити відстань. Жінки схильні перебувати дещо ближче до співрозмовника, ніж чоловіки. Середньоєвропейські межі дистанції між співрозмовниками-друзя-ми становлять 0,5-1,2 м (міжособистісний простір), для неформаль­них соціальних та ділових стосунків — 1,2-3,7 м (соціальний простір); простір, більший ніж 3,7 м, дає можливість утриматися від спілкування або перевести його в площину формальних стосунків.

Міжособистісний простір впливає на візуальний контакт (кон­такт очима). Найінформативніший елемент зовнішнього вигляду людини — обличчя. Тому візуальний контакт надзвичайно важливий у невербальному спілкуванні. Фіксація погляду на іншому озна­чає не тільки зацікавленість, а й зосередженість. Але пильний три­валий погляд на людину викликає в неї відчуття збентеженості й може сприйматися як ознака ворожості. Взаємний візуальний кон­такт легше підтримувати, обговорюючи приємні питання. З того, як люди дивляться один на одного, можна з'ясувати, які між ними стосунки Емоційні переживання людини можна визначити з її пан­томіміки: жестів, пози, рухів. Жести, міміка, інтонація допомагають людині, яка говорить, зосередити увагу співрозмовника, виразити своє емоційне ставлення до інформації, яку вона передає. Набір жестів, котрі застосовує людина у спілкуванні, дуже різноманітний. Загальні з них такі:

• комунікативні жести — замінюють мовлення у спілку­ванні й можуть уживатися самостійно: привітання та прощання; погрози, привертання уваги, запрошення, заборони стверджувальні, запитувальні, заперечувальні, подячні; брутальні й дратівні;

• підкреслюючі жести — супроводжують мовлення люди­ни й посилюють мовний контекст;

• модальні жести — виразні рухи, що означають оцінку став­лення до ситуації. До них належать жести невпевненості, страж­дання, роздумів, зосередженості, розпачу, образи, здивування, не­задоволення тощо.

Вербальна комунікація

Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно у вербальній (словесній) формі — в процесі мовного спілкування. У процесі спілкування мовлення виконує також інформативну фун­кцію. Виділяють інформацію інструментальну, що стосується без­посередньо засобів розв'язання певного завдання, та експресивну, що торкається оцінок, самооцінок, емоційних зв'язків між членами групи (тобто цей вид інформації має соціально-емоційний характер).

Мовлення є засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена групи. Емоційно-позитивний вплив (зао­хочення) та емоційно-негативний вплив (покарання) регулюють спільні дії партнерів.

Акт вербальної комунікації—це діалог, що складається з про­мовляння та слухання. Слухання — активний процес, що вимагає уваги. Але уточнюючи, оцінюючи чи аналізуючи інфор­мацію під час діалогу, людина більше уваги приділяє своїм спра­вам, ніж тому, що їй говорять. Особливо це виявляється в ситуаці­ях конфліктного спілкування.

У діалозі нас частіше цікавить те, чи зрозумів нас інший, ніж те, чи зрозуміли ми його. Це деформує процес спілкування. Найк­ращий метод уникнути цього - нерефлексивне слухання. Сутність його полягає у невтручанні в мову співрозмовника (умовно-пасив­не слухання).

Нерефлексивне слухання доцільно застосовувати в таких си­туаціях:

1. Коли співрозмовник висловлює своє ставлення до якоїсь події. Психотерапевти застосовують цей метод на початку бесіди. Доцільно використовувати його у співбесіді під час прийому на ро­боту, коли потрібно більше дізнатися про людину, та при проведенні переговорів.

2. У напружених ситуаціях, коли співрозмовник прагне обгово­рити наболілі питання, коли він відчуває себе скривдженим або ви­рішує важливу проблему.

3. Коли співрозмовникові важко викладати свої проблеми.

4. Коли треба стримати емоції в бесіді з людиною, яка обіймає високу посаду.

Інший метод — рефлексивне слухання. Він полягає в нала­годженні зворотного зв'язку із співрозмовником для того, щоб про­контролювати точність сприймання інформації Рефлексивне слу­хання необхідне для ефективного спілкування у зв'язку з обмежен­нями й труднощами, що виникають у процесі спілкування . Які це труднощі?

Йдеться насамперед про багатозначність більшості слів. Іноді важко з'ясувати, що конкретно має на увазі людина, коли вживає певне слово, не завжди їй вдається висловити свою думку так, щоб її правильно зрозуміли.

З 'ясування — це звернення до співрозмовника за уточнення­ми. Воно проводиться за допомогою "відкритих" і "закритих" запи­тань. Мета перефразування — власне формулювання почутої ін­формації, особливо коли інформація здається нам зрозумілою. Власне формулювання почутого підсилює адекватність змісту бесіди.

Відображення почуттів акцентує увагу на емоційному стані співрозмовника, його ставленні до змісту бесіди.

Резюмування є сенс застосовувати під час тривалих бесід, функція — підбити підсумки бесіди або поєднати в єдиний змісто­вий контекст.

Розглядаючи структуру діалогового спілкування, П. Міцич виді­ляє п'ять його стадій: початок бесіди, передання інформації, аргумен­тація, нейтралізація, прийняття рішень. Цим стадіям відповідають п'ять основних принципів ведення ділових бесід: звернути увагу спів­розмовника, збудити у нього зацікавленість, детально обгрунтува­ти бесіду, втілити інтереси співрозмовника в остаточне рішення.

Сумісність та спрацьованість

Сумісність — це ефект взаємодії людей, який означає макси­мальне суб'єктивне задоволення партнерів один одним за певних

енергетичних витрат і значної взаємної ідентифікації. Суб'єктивна задоволеність — це головна ознака сумісності.

Міжособистісні стосунки та сумісність групи створюють ще один важливий феномен — психологічний клімат групи. Але пси­хологічний клімат у підсумку характеризується скоріше спрацьо­ваністю, ніж сумісністю. Спрацьованість — це результат взаємодії конкретних учасників діяльності. Вона характеризується продук­тивністю, емоційно-енергетичними витратами та задоволеністю собою, партнерами та змістом роботи.

Спрацьованість характеризується задоволенням змістом діяль­ності, сумісність — задоволенням спілкуванням. Ідеться про різну спрямованість членів групи — на зміст діяльності або міжособистісні стосунки. Звідси психологічний клімат групи можна визначати че­рез задоволеність міжособистісними стосунками по вертикалі (ке­рівник — підлеглі) та горизонталі (виконавці).