2. Правовий режим космічного простору і небесних тіл

Міжнародне право, визначаючи режим космічного простору та небесних тіл, не містить загальновизнаного поняття цих об’єктів. Щодо космічного простору, то основною причиною такої невизначеності є відсутність у праві чіткого розмежування двох просторів – космічного і повітряного. (Останній, як відомо, визнається територією держави). У міжнародно-правовій практиці низки держав і в доктрині космос нерідко визначають як простір, що знаходиться за межами повітряної сфери Землі, режим якого визначає міжнародне право. У космосі інколи виділяють простори, що мають особливості з огляду на їх використання: ближній космос, дальній космос, геостаціонарну орбіту. Правовий режим цих просторів ґрунтується на існуючому режимі всього космічного простору. Небесними тілами слід вважати будь-які космічні тіла, що мають природне походження.

Правовий режим космічного простору і небесних тіл в головних рисах визначається Договором про космос та Угодою про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (далі - Угода про Місяць). Першим з цих актів встановлено, що космічний простір, включаючи Місяць і інші небесні тіла, «не підлягає національному присвоєнню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими засобами» (ст. 2).

Космічний простір, включаючи Місяць і інші небесні тіла, вільний для наукових досліджень. Держави-учасниці Договору здійснюють діяльність з дослідження і використання космічного простору у відповідності з міжнародним правом, включаючи Статут ООН (ст. 3).

Ст.4 Договору про космос 1967 р. забороняє розміщення зброї масового знищення. Тим самим космічний простір і небесні тіла проголошені частково демілітаризованою зоною, включно з без’ядерним статусом. Це означає, що вони можуть бути використані виключно в мирних цілях. Однак це не виключає права держави включати військовослужбовців у склад екіпажу космічного об’єкта та їхнього права робити посадку на небесні тіла.

Вивчення та дослідження космічного простору і небесних тіл має відбуватися в такий спосіб, щоб уникати їх шкідливого забруднення, а також несприятливих змін земного середовища. Але реалії сьогодення такі, що ця норма поки є скоріше побажанням. За різними оцінками навколоземний космічний простір вже нині заповнено численними недіючими космічними об’єктами та їхніми частинами, а деякі види палива, що застосовується в ракетоносіях, шкідливо впливають на озоновий шар Землі. Проте пріоритети освоєння космосу навряд чи будуть поставлені в залежність від екологічних недоліків існуючих технологій.

Угода про Місяць розвиває і конкретизує положення Договору про космос щодо правового режиму Місяця та інших небесних тіл. Вона, зокрема, оголошує Місяць і його природні ресурси «спільною спадщиною людства» (ст. 11), а дослідження і використання Місяця - «надбанням всього людства» (ст. 4).

З огляду на це цілком очевидно, що діяльність приватних фірм, які організували бізнес з продажу ділянок місячної поверхні з видачею відповідних сертифікатів є неправомірною. Відповідно до Угоди про Місяць поверхню або надра Місяця, а також ділянки його поверхні, надр чи природні ресурси там, де вони знаходяться, не можуть бути власністю якоїсь держави, міжнародної міжурядової або неурядової організації, національної організації або неурядової установи, а також будь-якої фізичної особи. Розміщення на поверхні Місяця або в його надрах персоналу, космічних апаратів, обладнання, установок, станцій і споруд не створює права власності на поверхню і надра Місяця або їх ділянки (ст. 11).

Положення Угоди про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах, що відносяться безпосередньо до Місяця, застосовуються також до інших небесних тіл Сонячної системи (ст. 1). Виняток становлять випадки, коли стосовно інших небесних тіл діють спеціальні міжнародно-правові акти.